Читати книгу - "Привид часу"

справжню чорну кулю вже неможливо було побачити — білий стовп вогню, що виривався з зорельота, заслонив її.

ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГА

(Із стенограми засідання Комітету по астронавтиці 27 листопада 2243 року. Слухається звіт Віктора Крона, керівника 3-ї експедиції до зорі Г-1920).

В. КРОН. Таким чином, застосування антимас теж не розв’язує основної проблеми зореплавання. Звичайно, вони дають можливість заощаджувати пальне, розвивати швидкість, дуже близьку до швидкості світла. Але від цього десятиліття, що перетворюються для астронавтів у місяці або навіть у секунди, не перестають бути десятиліттями тут, на Землі, в чому ми, повернувшись, з жалем і пересвідчилися…

Тому хочу нагадати вам одну гіпотезу дослідника Бруно Аскера, учасника двох перших експедицій до Г-1920. Коротко, тільки суть, тепер це дуже до речі.

Кожне скупчення речовин (а ми вже знаємо шість типів речовин у Всесвіті) створює навколо себе просторове. поле, або, просто кажучи, простір з цілком певними властивостями. Рух тіл у такому просторі підлягає або механіці Ейнштейна, або подібним до неї механікам так званих «дзеркальних» і «анти» просторів. Спільним для всіх них є положення, що рухатися з швидкістю, більшою від швидкості світла у вакуумі, неможливо.

Проте між чужорідними просторами мусять існувати суміжні зони з особливими властивостями… Ну, для нас це вже не гіпотеза, а реальність. Саме такими зонами є просторові оболонки навколо зорі Г-1920 і планети Марини. Вони є і навколо великих метеорів з антимасою. Такі оболонки виявлено і в зорі Бернарда, що складається з четвертої різновидності речовин, так званої антиречовини з негативною масою.

Що ж це за особливі властивості суміжних зон простору? Дослідити їх, як ви знаєте, дуже важко. Щоправда, наступні досліди були не такі трагічні, як перший: оболонки планети і зорі промацували автоматичними зондами і ракетами. Проте досі ми знаємо тільки чотири факти: ці оболонки створюють дзеркальну радіолуну, вони прозорі для променів світла; вони поглинають тіла із звичайною масою… І четвертий, найцікавіший: поглинені тіла не вибухають, не падають на планету, — це б спостерігалось, — а просто зникають…

ГОЛОС. Ми ще знаємо розміри і форму оболонок.

В. КРОН. Ну, це вже царина геометрії. Я кажу про знання по суті, про особливі властивості суміжних зон. Ось яка гіпотеза Аскера з цього питання. У цих зонах протилежні впливи силових полів різних речовин взаємно знищуються. А це в свою чергу призводить до майже абсолютної проникності і безінерційності таких ділянок простору. Зони найменшого опору рухові! Іншими словами, там матеріальні тіла можуть переміщуватися з швидкістю, яка в мільйони і мільярди разів більша, ніж у звичайному просторі, а інерція тіл, їх маса у стільки ж разів зменшується.

А це значить, — розвиває свою думку Бруно Аскер, — що тіло, потрапивши в таку зону, хоч би який напрям швидкості до цього мало, починає рухатися в ній, мов у якомусь просторовому жолобі, причому швидкість його руху там об’єктивно зростає в мільйони і мільярди разів. Коли така зона замкнена, як оболонка у Г-1920 або зорі Барнарда, то тіло крутитиметься в ній, наче білка в колесі, не підвладне ні силам інерції, ні часові, ні зовнішнім впливам.

ГОЛОС. Між іншим, ця гіпотеза Аскера повністю суперечить іншій його гіпотезі про «в’язкий простір»… Старий Бруно залишив надто багато гіпотез!

В. КРОН. А ви б хотіли, щоб він одразу висловив не гіпотезу, а істину в останній інстанції. Та ще в питанні, у якому ми і досі не можемо розібратись?!

(Головуючий просить дослідника Крона не відхилятись од теми, а присутніх придержати репліки до кінця доповіді).

Добре… Власне, мені лишилося розповісти про експеметеор з антимасою середнього розміру — навколо нього описано в нашому звіті, скажу тільки суть. Ми вибрали метеор з антимасою середнього розміру — навколо нього теж була відчутна просторова оболонка — і протягом двадцяти днів щедро опромінювали його мю-мезонами. Як ви знаєте, ці частинки, виникнувши, живуть мільйонні частки секунди. Чи варто говорити про те, що навколо метеора ми розташували лічильники і всіляку реєструючу апаратуру? Оболонка справно поглинала мезони, а потім, коли наситилася, — лопнула! Це був феєрверк мезонів, скажу я вам! Лічильники мало не вийшли з ладу. (В залі рух). Після цього оболонка метеора відновилась і, як і раніше, поглинала частинки.

ГОЛОС. Дослід цікавий. Та хіба він підтверджує гіпотезу Аскера?

В. КРОН. Не підтверджує і не спростовує, а уточнює. Тепер ми знаємо, що недовгочасні частинки мезони справді можуть існувати в такій оболонці незмірно довше, ніж звичайно. Ми можемо подіяти на оболонки, руйнувати їх. Отже, після ретельного дослідження цих зон можна буде зрозуміти, як їх створює природа, і використати в зореплаванні… Не виключено, що у Всесвіті немало таких зон-каналів, зон-стежок, якими зможемо пробратись у найвіддаленіші куточки Метагалактики.

ГОЛОС. Одначе це стежки, на які краще не ступати! В такі зони легко влетіти, але не можна вилетіти.

В. КРОН. Поки що не можна! Людям багато дечого здавалось неможливим, але варто було взятися до діла і «не можна» перетворювалося спочатку в «можливо», а потім і в «можна»!

ГОЛОС. Досліднику Крон, я хочу поставити вам запитання, на яке ви маєте право не відповідати. Чи не пояснюється ваше прихильне ставлення до цієї гіпотези суто особистими мотивами? Тим, наприклад, що Бруно Аскер був вашим вихователем і вчителем? (Рух у залі). Або тим, що астронавт, який загинув під час першої експедиції до Г-1920, був вашим батьком, а гіпотеза пробуджує якусь надію, на те, що… (Шум у залі. Вигуки: «Це недостойно!» — «А якщо й так, то що?!» Голова вмикає музичний сигнал заспокоєння, шум стихає). Повторюю: ви маєте право не відповідати на запитання. Але ви повинні відповісти на нього собі: чи не заважає це вам бути об’єктивним і неупередженим у виборі ідей?

В. КРОН. Відповідаю. Повністю об’єктивною і неупередженою може бути тільки лічильно-аналітична машина, та й то, поки людина не введе в неї програму. Людина ж буває неупередженою і об’єктивною лише до того, що їй байдуже, на що їй наплювати. А мені, моїм товаришам по експедиції, та й більшості людей як тут, так і за межами цього залу, не байдуже, не наплювати! Нам не наплювати на боротьбу за великі таємниці зорі Г-1920, яку почали майже два століття тому шість дослідників «Буревісника»…

ГОЛОС. А може, тільки троє?

В. КРОН. Ні, їх було шість, і кожен зробив, що міг!.. У цій боротьбі — ми всі цілком, такі, як є: з нашими знаннями і мріями,