Читати книгу - "Енеїда"

околіть готов.

120 Пошлю Енея до Плутона,

Або і сам в ад копирсну;

Уже мні жизнь і так солона!

Оддай Енею навісну…»

«Гай, гай! — Латин тут обізвався. —

Чого ти так розлютовався?

Що ж буде, як розсержусь я?

Уже мені брехати стидно;

А потаїть — богам обидно;

Святая правда дорога!

121 Послухай же, судьби єсть воля,

Щоб я дочки не оддавав

За земляка, а то зла доля

Насяде, хто злама устав.

Мене Амата ублагала

І так боки натасовала,

Що я Енею одказав.

Тепер сам мусиш мірковати,

Чи треба жить, чи умирати;

А лучше, якби в ум ти взяв

122 І занедбав мою Лависю;

Чи трохи в світі панночок?

Ну, взяв би Муньку або Прісю,

Шатнувсь то в сей, то в той куток:

В Івашки, Мильці, Пушкарівку,

І в Будища, і в Горбанівку,

Тепер дівчат, хоть гать гати;

Тепер на сей товар не скудно,

І замужню украсть не трудно,

Аби по норову найти».

123 На слово се прийшла Амата

І зараз в Турна і вп’ялась;

Лобзала в губи стратилата

І од плачу над тим тряслась.

«Внапасть, — сказала, — не вдавайся

І битися не поспішайся,

Як луснеш ти, то згину я;

Без тебе нас боги покинуть,

Латинці і рутульці згинуть,

І пропаде дочка моя».

124 Но Турн на се не уважає,

І байдуже ні сльоз, ні слов;

Гінця к Енею посилає,

Щоб битись завтра був готов.

Еней і сам трусивсь до бою,

Щоб сильною своєй рукою

Головку Турну одчесать.

А щоб повірить Турна слову,

Тож посила зробить умову,

Як завтра виставляти рать.

125 На завтра, тілько що світало

Уже народ заворушивсь;

Все вешталося, все кишало,

На бой дивитись всяк галивсь.

Межовщики там розміряли,

Кілочки в землю забивали,

На знак, де військові стоять.

Жреці молитви зачитали,

Олимпським в жертву убивали

Цапів, баранів, поросят.

126 Тут військо стройними рядами

В параді йшло, мовби на бой;

В празничній збруї, з прапорами,

Всяк ратник чванився собой.

Обидві армії стояли

На тих межах, що показали;

Між ними був просторий плець;

Народ за військом копошився,

Всяк товпився, всяк ліз, тіснився,

Побоїщу щоб зріть кінець.

127 Юнона, як богиня, знала,

Що Турну прийдеться пропасть,

Іще в мізку коверзовала,

Щоб одвернуть таку напасть;

Кликнула мавку вод Ютурну

(Бо ся була сестриця Турну)

І розказала їй свій страх;

Веліла швидче умудриться,

На всякі хитрости пуститься,

Щоб брата не строщили в прах.

128 Як так на небі дві хитрили,

Тут лагодились два на бой;

Всі за свого богів молили,

Щоб власною своєй рукой

Ізміг врага в яєшню зм’яти.

Рутульці ж стали розмишляти,

Що Турн їх може скиксовать;

Уже заздалегідь смутився,

Іще нічого, а скривився,

Не лучше б бой сей перервать.

129 На сей то час Ютурна-мавка

В рутульських подоспіла строй;

І там вертілася як шавка,

І всіх скуйовдила собой.

Камерта вид на себе взявши,

Тут всіх учила толковавши,

Що сором Турна видавать;

Стид всім стоять згорнувши руки,

Як згине Турн терпіти муки,

Дать шиї в кандали ковать.

130 Все військо сумно мурмотало,

Сперва тихенько, послі в глас

Гукнули разом: «Все пропало!»

Щоб розмир перервать в той час.

Ютурна фиглі їм робила,

Шпаками кібця затровила,

І заєць вовка покусав.

Такії чуда небувалі

Лаврентці в добре толковали,

Тулумній к битві підтруняв.

131 І перший стрелив на троянців,

Гиллипенка на смерть убив;

А сей був родом із аркадців,

То земляків на гнів підвів.

Отак оп’ять зірвали січу!

Біжать один другому встрічу,

Хто з шаблею, хто з палашем;

Кричать, стріляють, б’ють, рубають,

Лежать, втікають, доганяють;

Все вмиг зробилось кулішем.

132 Еней, правдивий чолов’яга,

Побачивши такий нелад,

Що вража, зрадивши, ватага

Послать фригійців дума в ад,

Кричить: «Чи ви осатаніли?

Адже ми розмир утвердили!

Ми з Турном поб’ємось одні».

Но відкіль стрілка не взялася

І спотиньга в стегно вп’ялася,

І кров забризкала штани.

133 Еней од рани шкандибає

В крові із строю в свій намет;

Його Асканій проважає,

Либонь і під руку ведеть.

Уздрів се Турн, возвеселився,

Розприндився і розхрабрився

І на троянців полетів:

То б’є, то пха або рубає,

Із трупів бурти насипає,

Хотьби варить на сто котлів.

134 І перших Філа, Тамариса

На землю махом поваляв;

Потім Хлорея, Себариса,

Мовби комашок, потоптав;

Дарету, Главку, Ферсилогу

Поранив руки, шию, ногу;

Навік каліками зробив.

Побив багацько Турн заклятий,

Не трохи потоптав зикратий,

В крові так, мов в багні, бродив.

135 Коробилась душа Енея,

Що Турн троянців так локшив;

Стогнав жалчіше Прометея,

Бо був од рани єлє жив.

Япид, цилюрик лазаретний,

Був знахур в порошках нешпетний,

Лічить Енея приступав:

По локті руки засукає,

За пояс поли затикає,

Очками кирпу осідлав.

136 І зараз приступивши к ділу,

Він шпеник в рані розглядав;

Прикладовав припарки к тілу

І шилом в рані колупав.

І шевську смолу прикладає,

Но все те трохи помагає;

Япид сердешний чує жаль!

Обценьками питавсь, кліщами,

Крючками, щипцями, зубами,

Щоб вирвать проклятущу сталь.

137 Венери серце засвербіло

Од жалю, що Еней стогнав;

Підтикавшись — ану за діло;

І Купидончик не гуляв.

Шатнулись, разних трав нарвали,

Зцілющої води примчали,

Гарлемпських капель піддали,

І, все те вкупі сколотивши,

Якісь слова наговоривши,

Енею рану полили.

138 Таке лікарство чудотворне

Боль рани зараз уняло,

І стрілки копій це упорне

Без праці винятись дало.

Еней наш знова ободрився,

Пальонки кубком підкрепився,

В пайматчину одігся бронь.

Летить оп’ять врагів локшити,

Летить троянців ободрити,

Роздуть в них храбрости огонь.

139 За ним фригійські воєводи,

Що тьху, навзаводи летять;

А військо — в лотоках як води

Ревуть, все дном наверх вертять.

Еней лежачих не займає,

Утікачів нізащо має,

А Турна повстрічать бажа.

Хитрить лукавая Ютурна,

Яким би побитом їй Турна

Спасти од смертного ножа.

140 На хитрости дівчата здатні,

Коли їх серце защемить;

І в ремеслі сім так понятні,

Сам біс їх не перемудрить.

Ютурна з облака злетіла,

Зіпхнула братня машталіра

І стала коней поганять;

Бо Турн ганяв тогді на возі,

Зикратий же лежав в обозі,

Не в силах бігать ні стоять.

141 Ютурна, кіньми управляя,

Шаталась з Турном між полків,

Як од хортів лиса виляя,

Спасала Турна од врагів.

То з ним наперед виїзжала,

То вмиг