Читати книгу - "Нічний цирк"

бурмоче щось про те, що все одно не має часу на такі дурниці, і Бейлі вирушає до бабці сам, радіючи, що зможе насолоджуватися дорогою, а не слухати невпинну балаканину Керолайн.

— Я не надто переймаюся, вступиш ти до Гарварду чи ні, — каже бабуся одного дня, хоча Бейлі про це й словом не похопився. Зазвичай він узагалі уникає цієї теми, бо гадає, що й так достеменно знає бабцину точку зору.

Хлопчик додає в чай ще ложечку цукру й чекає на подальші пояснення.

— Я тільки гадаю, що освіта дасть тобі більше можливостей, — веде далі бабуся. — А я б хотіла, щоб ти мав їх удосталь, навіть якщо твої батьки не в захваті від цього. Знаєш, чому я дозволила своїй донці побратися з твоїм батьком?

— Ні, — каже Бейлі. Цієї теми ніколи не торкаються в його присутності, утім, одного разу Керолайн сказала йому по секрету, що чула, наче там був якийсь скандал. І хоча вже минуло майже двадцять років, татова нога досі не ступала в бабцин дім, та й бабуся ніколи не навідувалася до Конкорда.

— Тому що вона все одно втекла б із ним, — каже бабця. — Бо вона хотіла цього. Я б ніколи не обрала його для неї, але не можна диктувати дітям свій вибір. Колись я слухала, як ти вголос читав моїм котам книжку. Коли тобі було п’ять, ти перетворив балію на піратський корабель і атакував гортензії в моєму садку. Не намагайся переконати мене, що обереш для себе життя на фермі.

— У мене є обов’язки, — каже Бейлі, повторюючи слова, котрі вже почав ненавидіти.

Бабця видає звук, який може бути сміхом, чи кашлем, чи комбінацією обох.

— Іди за своєю мрією, Бейлі, — каже вона. — Не має значення, Гарвард це чи щось геть інше. Не важливо, що саме чи як голосно каже твій батько. Він забув, що колись і сам мав мрію.

Бейлі киває, бабуся відкидається в кріслі та якийсь час жаліється на сусідів, більше не згадуючи ані про тата, ані про його мрії. Але, перед тим як Бейлі збирається піти, вона додає:

— Не забудь, що я сказала тобі.

— Не забуду, — запевняє онук.

Він не каже їй, що має одну-єдину мрію й вона така ж недосяжна, як кар’єра садового пірата.

А втім, Бейлі й надалі відважно й регулярно сперечається з батьком.

— Хіба моя думка не має значення? — запитує він одного вечора, незадовго до того, як розмова перейде на стадію гупання дверима.

— Ні, не має, — заявляє батько.

— Бейлі, може, тобі варто облишити цю ідею? — тихо каже мама, коли тато виходить із кімнати.

Хлопчик з’являється вдома якомога рідше.

Школа не забирає так багато часу, як йому хотілося б. Спочатку він більше працює на віддалених ділянках саду, вибираючи собі місце якнайдалі від того, де перебуває батько.

Потім вирушає на тривалі прогулянки полями, лісами й кладовищами.

Він блукає серед могил, де лежать філософи, поети, прозаїки, із чиїми книжками він познайомився в бабциній бібліотеці. Але є тут і безліч надмогильних хрестів з іменами, котрих він не знає. А ще більше могил зруйновані від часу й вітрів, написи на них уже неможливо прочитати, а тих, хто там лежить, давно забули.

Хлопчик гуляє, не маючи особливої мети, але частіше за все його прогулянки закінчуються біля того самого дуба, де він так часто сидів із Керолайн та її друзями.

Тепер Бейлі став вищим і з легкістю видряпується на горішні гілки. Густий затінок дарує йому усамітнення, при цьому світла достатньо, щоб можна було читати, якщо він має із собою книжку, — незабаром це перетворюється на звичку.

Він читає історичні романи, міфи й казки та дивується, чому лицарі, принци й вовки рятують від буденного життя на фермі лише дівчат. Хлопчикові здається нечесним те, що він може навіть не розраховувати на такий вигадливий порятунок. А його теперішнє становище не дозволяє самому собі допомогти.

Спостерігаючи годинами, як вівці без мети тиняються полями, він навіть загадує бажання, щоб хтось прийшов і врятував його. Але сновига-вівця виконує бажання не краще, ніж падуча зірка.

Він переконує сам себе, що життя не таке вже й кепське. Що немає нічого поганого в тому, щоб бути фермером.

Але незадоволення нікуди не зникає. І навіть земля під ногами перестає подобатися його черевикам.

І хлопчик і далі шукає притулку на дереві.

Аби заявити свої права на цей дуб, Бейлі заходить так далеко, що навіть стару дерев’яну шкатулку, у якій зберігає свої найцінніші речі, виймає з її звичної схованки — погано прилаштованої дошки під ліжком — і ховає в затишній западинці на дереві. Це заглиблення й дуплом назвати не можна, але для його мети воно згодиться.

Шкатулка невеличка, з потемнілими латунними петлями й защіпками. Загорнена в шматок мішковини, який надійно захищає її від