Читати книгу - "Закон Хроноса"

досі не припинився. Верхівки дерев згиналися від вітру. Тут, у низині, вітер не такий сильний, але й такого достатньо, щоб вплинути на траєкторію кулі. На такій відстані не враховувати вітер ніяк не можна, інакше в ціль він не влучить. Земля в лісі волога та слизька, тому потрібно ще подбати про стійке положення.»

Берінгер узяв коробку і вийняв із неї оптичний приціл. Клац — і той уже прикріплений до пістолета. Потім дістав глушитель і прикрутив до дула. Коли все було готове, він прицілився. Кепська видимість. Краплі дощу стікали з капелюха за комір і текли вниз по спині.

Берінгер міцно стулив губи. Якщо не виходить вистрілити здалеку, доведеться стріляти в Гумбольдта з короткої дистанції. У відкриту. Він і без того не був прихильником скритності. Лицар, що бореться з відкритим забралом, може роздивитися супротивника, чого ніяк не можна зробити на відстані. Звісно, це суперечило бажанню замовника, що наполягав на пострілі з засідки.

Він сунув пістолет у кишеню куртки й запалив сигарету. Залишалося тільки чекати.

Оскар відставив чашку з чаєм і подивився у вікно. За склом супилося небо, у дворі розлилися величезні калюжі.

— Що за погода,— пробурчав він.— Гарний хазяїн і собаку на вулицю не вижене.

— А мені потрібно до міста,— сказав Гумбольдт.— Пфефферкорн хоче знати, як пройшла подорож і чи працювало захисне поле. Хтось хоче зі мною? — Він обвів усіх поглядом.— Ніхто? Шкода. Я був би радий невеликій компанії,— він надпив ковток із чашки.

Шарлотта похитала головою.

— Чесно кажучи, не розумію тебе, дядьку. Ти не переймаєшся? Ти ж чув, що вчора сказала Еліза. Як ти можеш залишати її саму?

— Ти про пророцтво?

— Саме так.

— І що мені, по-твоєму, робити?

— Залишитися з нею. Охороняти.

— Від чого? Ми ж не знаємо, від чого вона може постраждати. Як же ми її захистимо? Як вам відомо, пророцтва — це така штука… Вони або збуваються, або ні. Якщо збуваються, то всі кажуть: «Це неминуче, і запобігти цьому було неможливо». Якщо не збуваються, заявляють: «Ми неправильно витлумачили знаки». Мої дії нічого не змінять. Із таким самим успіхом я можу займатися своїми справами.

— Ти ж сам не віриш у те, що говориш.

— Правильно. І це дозволяє сформулювати третю причину, чому із пророцтвами завжди бувають проблеми: ті, хто в них не вірить, автоматично вважаються поганими,— він поставив чашку й замовк.

Оскар теж мовчав. Усі мовчали. Що ще можна було сказати?

Еліза гриміла посудом на кухні, її не було видно. Оскар подумав, що іноді дорослі поводяться зовсім як діти.

Коли Гумбольдт закінчив сніданок, він витер серветкою рот і підвівся.

— Берте, підготуєш Пегаса?

— Звичайно, пане фон Гумбольдт. Я його осідлаю, і ви зможете вирушати в дорогу за чверть години.

— Добре. Всі інші займаються історією про Ефес. Щоб до мого повернення її було пропрацьовано. Можете користуватися моїм картографічним матеріалом, тільки обережно. Коли я повернуся, кожний має вже бути фахівцем із цієї теми. І щоб ви не розслаблялися, скажу, що буду ставити оцінки.

Над столом пронеслося загальне зітхання.

— Тобі справді потрібно їхати? — у дверях стояла Еліза й дивилася на дослідника сумними очима.— Можливо, сьогодні ми б улаштували вихідний і зайнялися чимсь приємним? Почитаємо, улаштуємо костюмовану виставу або зіграємо в карти. Така жахлива погода! Як вам моя пропозиція? Я б показала кілька ігор із моєї батьківщини.

— О, так! Із задоволенням! — вигукнула Лєна.— Будь ласка, пане Гумбольдт, можна?

— Про це й мови бути не може. Що ви собі думаєте? Елізо, що за неподобство? Сьогодні такий самий день, як і всі інші. У нас маса роботи, хто її робитиме за вас?

— Ну, як виняток,— попросила вона.— Завтра все знову буде як завжди. Гадаю, всім цього хочеться.

— Будь ласка, пане Гумбольдт!

Дослідник довго дивився в стіл, потім кивнув:

— Ну гаразд, не хочу бути лиходієм. Але мені потрібно ненадовго з’їздити до Пфефферкорна. Маю розповісти йому, як усе пройшло. А ви поки підготуйтеся. Не встигнете й оком моргнути, як я повернуся.

— Будь ласка… залишися,— Еліза не зводила з дослідника величезних очей.

Гумбольдт здивовано знизав плечима:

— Невже я не можу відзвітувати перед своїм другом? Що таке?

— Просто в мене лихі передчуття…

Погляд дослідника спохмурнів:

— Ми вже це обговорили.

— Так, але…

Він підійшов до неї, і вираз обличчя в нього пом’якшився. Він ніжно взяв жінку за руку.

— Послухай, Елізо, я знаю, що ти зараз відчуваєш.

У мене теж був випадок, коли я на короткий час втратив здібності. Осліп на кілька днів через отруєну стрілу індіанців на Амазонці. Неприємне відчуття. Але це не привід здаватися. Якщо тебе втішить, я візьму зброю.

— Але…

— Обговорення закінчене,— він підвівся.— Чекайте мене до обіду, і тоді я зіграю в будь-яку гру, яку захочете.

Із цими словами він надягнув пальто й пішов до дверей.

Хайнцу Берінгеру довелося двічі подивитися в оптичний приціл, щоб переконатися, що він не робить помилки. Все правильно: дослідник щойно вийшов із будинку. Високий, міцний, енергійний.

Народжений перемагати. Гумбольдт надягнув циліндр і підняв комір.

Про цього чоловіка ходили найдивовижніші чутки. Коли Берінгер його побачив, відразу пригадав усілякі історії. До цього він уважав його найзвичайнісіньким кар’єристом. Утім, тепер це байдуже. Людині перед ним залишилося жити кілька митей. Берінгер вийняв із рота сигарету й викинув