Читати книгу - "Пекельний звіздар"

Барабаш. — Нехотя улучив… зразу видно!

— Нехотя? — питається Йвась.

І зробив такий порух рукою, що ніхто й не завважив, коли теє сталося. Наче й раз тьохнула тятива, аж дивляться братчики: п'ять стріл круг тої першої рівнісіньким колом стримлять.

— Гм!.. — першим каже Барабаш. Був у Йвася в руці пучок стріл — і вмент його не стало.

А хлопці стоять кругом і мовчать.

— Як же се так воно сталося?.. — нарешті питає хтось із юрми.

Усміхнувся Барило.

— П'ять стріл у повітрі! — каже. — Бачили таке?..

— Як се — п'ять? — питає Найда.

— Перша стріла ще не долетіла до цілі, а остання вже з тятиви зірвалася, — каже Барило. — Так тільки в давнину стріляли!

Та й поплескав Івася по плечу.

— Добре дід тебе козацького діла вчив… Ще ж, видно, й хисту Господь тобі вділив! Хочеш далі вправлятися?

— А певно! — каже Івась.

— Ну, то приходь завтра в сюю долину… будемо справжньому фехту вчитися! Гадав я, що вже нікому теє вміння буде передати, аж, слава Богу, бодай один козак знайшовся… — Та й глянув на отамана. — Певне, й на обід пора вже?

— Та давно, — каже той. — А далі вертаємося сюди?

Махнув Барило рукою.

— Та ні, гуляйте… на сьогодні доста! Ще встигнете навоюватися.

По обіді сиділи Івась, Ладько та Найда під куренем на присьбі й балакали.

— То ви самі на тім хуторі жили? — питається Найда.

— Таж певно, що самі! — каже Івась.

— І що у вас там було?

Зітхнув Івась.

— Хата добренна, повітки, льох… Коней цілий табун, воли, корови. Тільки ж роботи коло них було…

— То що, дід наймитів не держав?

— Хіба влітку, як жнива починалися, то наймав людей. В тім краю лише ми козаки були, а то всі села пану коронному маршалку належали. Хутір ще прадід одержав од самого короля Стефана Баторія… у нас і грамота була! Тепер пропало все…

— А ти теж у господі помагав? — питається Ладько.

— Та я худобу пас день при дні… Ото ще вдосвіта будять тебе, коня засідлаєш — і гайда у поле! Гарно там було… Звіра всякого водилося, риби в річці аж кишіло. Було, товар пасеться, а я з кімлею блукаю попід берегом. Часом як наб'ється тої риби, то й кімлю годі підняти!..

— А тут теж риби до дідька й більше, — каже Ладько. — У Дніпрі таких сомів та осетрів ловлять, що ух! Якось привезли на ярмарок сомидла у два чоловіка завдовж, — сам на возі лежить, а хвіст по землі волочиться…

— Зараз річки порозливалися, то риби у плавнях багацько, — каже Найда. — Руками ловити можна.

В Івася й очі загорілися.

— То чого ми сидимо оце?

Перезирнулися Найда з Ладьком.

— А й то правда! Принесемо риби кашоварам, а то самою кониною годують.

— А чим будемо ловити? — питається Івась.

— У нас невід є… малий, та якраз двоє потягнуть! А третій рибу колошкатиме, — каже Ладько.

— То я осьо збігаю! — каже Найда.

Та й схопився і помчав за курінь. Вибігає звідти, а на плечі невід висить, старий та подертий уже, але годящий.

— Гайда! — каже.

Як вийшли вони обидві брами і вийшли із січових воріт, то Йвась і питає:

— То ви тут усі місця знаєте, де риба ловиться?

— Найліпше зараз ловити на болотах, — каже Найда. — Повінь була, то в очереті риби аж кишить. І мілко там, не те, що коло Дніпра.

От попростували вони в поле, а як минули гостру могилу, то взяли о ліву руч і вийшли на болото. Тяглося воно понад річкою, що впадала у Дніпро. Було вже за полудень, пригріло сонце, і в очеретах вовтузилося та кахкотіло болотяне птаство.

— Одного не можу второпати, — озираючись через плече, каже Ладько, — чого це Барабаш за нами назирці чвалав?

— А я його й не завважив, — каже Йвась. — Може, й він рибалити вибрався?

— Та який дідько! Він ледачий, мов скотина, — тільки жере за трьох. А як треба в курені позамітати абощо, то й не заставиш, — каже Найда.

— То де ж він подівся? — питає Івась.

Спохмурнів Ладько.