Читати книжки он-лайн » Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️ » Айхо, або Подорож до початку

Читати книгу - "Айхо, або Подорож до початку"

164
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 100
Перейти на сторінку:
потрібно загасити.

— Щоб нас не помітили ці крилаті потвори? — запитав я, все ще ошелешений розповіддю Есхи.

— І вони також, — таємниче відповіла бабця.

Очі звикли до темряви, і я міг роздивитися силует старої. Стільки дивного і неймовірного розповіла. Я усміхався. Хоча й нічого не сказав, але дуже-дуже хотів, щоб Есха справді виявилась бабусею.

— Вночі свисти не такі небезпечні, як вдень, — перебила думки стара, — остерігатись нам потрібно жерців. Хоча вони і так знають, де я.

— Жерців?!

— Так, хлопче, жерців.

— Але ж ти казала, що крім тебе на Вершині Тиші немає жодної живої душі?!

— Малий, я ж так і не розповіла, як потрапила сюди. Тобі ще цікаво дізнатись, що таке Вершина Тиші? — спитала бабця і, не чекаючи відповіді, продовжила: — Вершина Тиші — це в’язниця для одного в’язня, тобто для мене. А жерці — сторожі. Охороняють верховну жрицю, — і Есха зло хмикнула, — точніше стежать, щоб я нікуди не втекла. Хоча звідси втекти неможливо…

Я голосно ковтнув слину.

— Жодна жива душа не може потрапити на Вершину Тиші без відома жерців, — продовжувала Есха. — Є тільки єдиний вихід, він же і вхід, який веде до лабіринтів Храму Есетів та є доступним лише жерцям. Ти не мав сюди потрапити, Айхо! Цього просто не могло статись. Але це сталось! І це неймовірно!

До того, як я стала в’язнем, Вершина Тиші слугувала стайнями для свистів — істот, що перебувають на службі Храму. Не дивно, що ти сприйняв їх за драконів. Вони схожі на найдревніших, але є всього лише їх примітивними копіями. Свисти створені жерцями для того, щоб залякувати народ, видаючи за драконів.

— Видаючи за драконів? — не вірячи власним вухам, перепитав я.

— Так, друже мій. Як ти знаєш, дракони — найдревніші на землі істоти, наділені надзвичайною силою та невідомою людині мудрістю. Те, що вони розпочали війну проти людей — неправда! Вогненна війна — справа рук жерців, які вже давно прагнули захопити владу на Півострові. І їм це вдалося. Ніхто з простих смертних не здогадується про існування свистів. А саме з ними люди і вели війну. Свисти — витривалі і жорстокі вбивці. І коли залякане населення Півострова вже втомилося від розрухи, пожеж і хаосу, з’явилися «спасителі» — жерці. Вони нібито відшукали древні руни і з їх допомогою загнали найдревніших назад до первозданних підземель Крекоса. Так Храми переможно завершили війну. І тепер жерцям підкоряються усі на Півострові: намісники земель, правителі, королі і навіть пірати.

— А де ж справжні дракони, Есхо?

— Не знаю, малий…

— Не могли ж найдревніші просто зникнути?

— Не могли… Це надто заплутана історія, Айхо. Ніхто достеменно нічого не знає. Навіть я — верховна жриця. Крім нашого Храму, хлопче, існує ще безліч подібних по всьому Півострову. І всі вони підпорядковані єдиному Верховному. Там і приховані усі таємниці та секрети. Кожен із Храмів має своє призначення. Храм Есетів опікується свистами. Наше завдання стерегти Вершину і втримувати потвор в її межах до пори до часу.

— Якщо насправді жерці не тримають драконів у підземеллях Крекоса, то де ж вони?

— Кажу ж, що не знаю. Та зараз хвилює інше. Вершина Тиші вже довгі роки надійно охороняється свистами. Всі, хто якимось чином наближаються до неї, знищуються. Так трапилось і з вашим кораблем, який помилково потрапив в східне псевдогирло Ратоки. Замість того, щоб пливти західним, яке б привело до Сакарії. Оманливе гирло впирається в підніжжя Вершини. Там вас і підстерегли. Свисти вбивають усе живе. Ти бачив, Айхо, їх розміри. Цим монстрам легко підняти будь-який корабель. На дні Ока Дракона їх уже безліч. Скоро і ваш піде на поживу харону…

Я лише голосно видихнув, а Есха продовжувала:

— Досі свисти знищували усіх. Ці потвори не мають ні жалю, ні співчуття. Те, що ти залишився живим, — диво! Тебе не просто забули знищити чи не помітили, тебе чомусь свідомо залишили в живих. Крім того, ти безпечно переплив Око Дракона, не потрапивши в пащу харону. Айхо, ти або страшенний везунчик, або справді наділений надзвичайними здібностями.

— Можливо, і те, і інше, Есхо, — пожартував я.

— Можливо, — не зрозумівши жарту, відповіла стара, а потім лагідно продовжила: — Навіть не знаю, чим відплатити долі за те, що після стількох років самотності і безнадії ще хоч раз побачити свою дитину, я отримала можливість познайомитись із онуком. Не втомлююсь повторювати, що це просто неймовірно, і не перестаю дивуватись цьому. Як ріка долі занесла тебе до мене? І основне — для чого? Адже недаремне ти зараз тут, зі мною. Інколи здається, що все це просто наснилось. Я от-от прокинусь — і як завжди… без тебе. Так рідко я відчувала тепле, зігріваюче і таке невловиме відчуття — щастя. Але сьогодні я щаслива. І знаєш, Айхо, я вперше за довгі одноманітні роки захотіла жити. Не вижити, як завжди, а жити! Можливо, я не найкраща бабця на землі, бо ніколи не мала сім’ї, ніколи ні про кого не піклувалася, але знай, що ти мені дуже дорогий. Ти незвичайний хлопчик, і навіть якщо ти і не онук, ріднішої за тебе людини у цьому житті у мене вже не буде… Та шкода, що ти приречений жити тут, на непривітних і мертвих скелях, разом зі мною, нікчемною старою.

— Бабцю, — обережно перебив я стару, — дід Радо казав: «Не квапся плакати сьогодні, бо не знаєш, що на тебе чекає завтра».

Есха задумалась і нарешті сказала:

— Хоча, якщо ти зміг потрапити

1 ... 32 33 34 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Айхо, або Подорож до початку», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Айхо, або Подорож до початку"