Читати книгу - "Емісар"

— Гаразд, флоїдів. А як же запорозькі козаки, Османська імперія? Це я так, у вузькому розумінні. Я ж був по музеях і на власні очі бачив тюрбани, гармати, ятагани. Га? А фортеці, що залишилися до наших днів, а візантійські багатства, а розкопки? А стародавні Греція та Рим? Єгипетські піраміди? Ацтеки та майя? Це ж достовірно відомо!

— Я тебе розумію, — він підняв руку. — Усе це було створено заднім числом. Ти не можеш втямити, що таке високорозвинута цивілізація. Ти не знаєш на що вона здатна, тому що сам перебуваєш у первісному стані, порівняно з ними. Ну скажи, індіанець майя у п’ятнадцятому сторіччі міг би зрозуміти, що таке комп’ютер? Міг би повірити, що його створять? От і тобі важко таке збагнути. Вся ваша історія, культура, як ти кажеш, «Греція та Рим», були створені флоїдами штучно і подаровані вам. Створені, наче комп’ютерна гра і вписані у пам’ять мутантів. Свого роду псевдо. Користуйтеся. Для цивілізації, яка здатна здійснювати цілеспрямовані генетичні перетворення, це дрібниця. Ваша справжня історія як нових землян якраз і починається з часів запорозьких козаків, як не дивно. Ось тоді, коли нас завоювали флоїди, почалася ваша справжня нова історія. Це вони зробили і козаків, і турків, і шляхтичів і усіх інших, кого не було до цього, адже до того часу були тільки земляни. І все, що ти називаєш історією, їм довелося написати заднім числом. Так що справжньої своєї історії ви знати не можете.

— Маячня… — видихнула Інга, більше не здатна стримуватись. — Я не лікар, але здається, це шизофренія… або щось на зразок того.

— Шизофренію і усе, що «на зразок того», — у тон їй заявив Марк, — вам подарували разом з новою історією. У землян цього не було.

— Вовчику, дай мені, будь ласка… — Інга потяглася за пляшкою, з якої годину тому відпив я. — У мене щось голова розболілася.

— Гаразд, — сказав я, подаючи віскі. Марк лише провів пляшку очима. — То ті, хто схопили нас, флоїди? Вони можуть приймати людську форму?

— Ні, — посміхнувся Марк. — Флоїди не можуть набувати нашої форми. Їх взагалі на Землі наразі немає. І, можливо, не буде. Вони вже зробили свою справу. Тим паче, Міжгалактична асоціація тепер знає про відкриту нову ділянку галактики, до якої належить Земля, їй надали дані про міжпланетні системи, що існують у цьому напрямку. І тепер присутність тут флоїдів забороняють чинні конвенції. Та їм і не треба. Вони пустили земну систему на самокерування. Побудова нашої нової, скажімо так, цивілізації забезпечує її довготривалий розвиток у тому напрямі, який цілком влаштовує флоїдів. До того ж, існують мутанти, генетично програмовані на знищення тих корінних землян, ступінь яких наближається до першого. Люди ці, як правило, працюють у силових структурах своїх країн. Усі «аномали», такі як ви, під контролем цих служб. Якщо вони не становлять небезпеки — їх просто не чіпають.

У нього, цього Марка, відповідь була на все. До того ж така, що важко причепитися, знайти якісь суттєві аргументи проти. Але я у цій грі захопився не на жарт.

— Скажи, Марку, але ж ми розвиваємось. Якщо вірити тобі, після того, як на Землі попрацювали флоїди — ми на конях з шаблями скакали. Так? А тепер, дивись, уже в космос вийшли. Скоро знову піднімемося до них. Який сенс було…

— Ніколи ми до них не піднімемося, — гірко посміхнувся він. — Як ти піднімешся, коли відстань у мільйони кілометрів долаєш по сантиметру за день? У нас неповноцінні мізки, а на додачу Гітлер, Сталін, тисячу релігій, які їдять одна одну, раси, які не миряться між собою… Рак і СНІД, психічні захворювання… Який розвиток?! Ми воюємо між собою і товчемося у багнюці. До нас мільйони років ніхто не зазирне, якщо зараз…

— Якщо зараз ти не зробиш мені дитину… — відставивши пляшку, язвила зі свого кута Інга.

— Замовкни, сонце, — попросив я, відпивши й собі з пляшки, благо Марк не заперечував. — Усі твої версії ми чули. Якщо не маєш чогось нового, не заважай.

— Ми?.. — не вгавала вона, — ти вже, я бачу, також справжнім став… З-землянин…

— Гаразд, — відвернувся я від неї. — А яким чином ти збираєшся проводити оті зворотні генетичні перетворення? Ну от, знайдеш ти жінку… м-м до душі. А далі?

— Є сироватка, — промовив Марк. — Деякі наші люди отримали, зберігають і передають цю сироватку. На жаль, вони також гинуть з різних причин, втрачають зв’язок з іншими, і так втрачається сама сироватка. Ми втратили свою вісімнадцять років тому.

— Ми — це хто? — голос Інги був металевий і разив неприязню.

— Ми — це я і мій батько. Я мав досягти повноліття і ми з батьком шукали жінку, яка була б не нижче другого ступеня. А коли мені минуло шістнадцять, зв’язок з цією людиною, яка зберігала призначену для мене сироватку, втратився. Він жив у Штатах і на його слід вийшли американські служби. Ми загубили його. І зараз, щоб мати змогу продовжити справу, насамперед я маю знайти його. Лише тоді мої нащадки зможуть просунутися вперед у градації, про яку я розповідав.

Я обтер руками розпашіле обличчя і важко перевів подих. У голові все переверталося і тепер вже я точно не мав найменшого шансу загнати його у кут. Пляшка віскі от-от мала спорожніти і Марк відібрав її. Він мав відповідь на все. А можливо, дійсно і розумово також був досконалішим за мене. І все-таки я спробував ще раз.

— Марку, — попросив я. — А ти можеш показати мені свою праву ногу ззаду на гомілці?

Обличчя його на якусь мить посів подив. Я помітив це. А потім він почав тягнути догори штанину.

— Не раджу, правда… — обертаючись, сказав Марк. — Я все одно встигну. І тобі буде дуже боляче.

Але я й гадки не мав нападати на нього. На задній поверхні його гомілки чітко розрізнявся невеличкий рубець, який ішов вертикально.

— Що це? — запитав я, торкаючись його тіла у цьому місці.

— Антисканер, — відповів Марк. — Це ставиться тим, хто досягає першого ступеня і може бути визначений