Читати книгу - "Розбійники з лебединого шляху"

щогли. Або, припалюючи бранцям сідниці, змушували їх бігати по палубі.

Серед англійських буканьєрів, які гніздилися в Порт-Ро-ялі на Ямайці, поза сумнівом, найвідомішим був Генрі Моргай. Він був сином заможного фермера з Уельсу, до Америки прибув зовсім молодим хлопцем. Кілька років тяжко працював у плантатора на Барбадосі, куди його продала англійська Західно-індійська компанія. Хазяїн виявився упертим і не поспішав звільнити хлопця в умовлений час, вимагаючи повернути йому сплачені за нього гроші. Врешті-решт Генрі стягся на потрібну суму, здобув свободу і подався на Ямайку. Там його прийняли в команду піратського судна, а 1666 року він і сам став його капітаном. Після смерті ватажка англійських флібустьєрів Едварда Менсфілда Морган висунувся на передній план. Невдовзі він доводить, що гідний звання проводиря. На чолі 700 чоловік Генрі вирушає на Кубу. Імітуючи атаку з боку моря, він несподівано нападає з суходолу на місто Пуерто-Прінсіпе (нині Камагуей). Оборонці не сподівалися такого викрутасу, і нападники сплюндрували будинки, церкви, палац єпископа, забили сотні людей, забрали понад тисячу голів худоби і відпливли на кораблях, вщерть завантажених здобиччю.

Так само вони захопили важливе іспанське місто на узбережжі Панами Портобело, в якому перуанське і мексиканське срібло завантажувалося на королівські галеони. Цей порт надійно захищали з боку моря дві фортеці. З боку суходолу місто прикривалося джунглями й болотами.

Провідником піратів зголосився бути англієць, який ледь вирвався з іспанської неволі. На човнах вони пройшли через мережу каналів, що оточували Портобело, на світанку підкралися під його браму і несподіваним ударом захопили місто. Іспанці заперлися в одній із башт, успішно відстрілювалися від нападників, ще й на всі заставки ображали їх. Не маючи артилерії, Морган наказав погнати перед атакуючими місцевих ченців. Захисники башти розгубилися і зрештою здалися. Генрі Морган послав президентові панамського трибуналу свій пістолет з супровідною запискою: «Ваша вельможність, збережіть його впродовж одного року, поки я не прибуду по нього особисто».

Заохочені успіхом, пірати невдовзі почали готуватися до нового походу. Цього разу їм впало в око одне з найбагатших міст Америки Картахена. Морган оголосив збори англійських і французьких буканьєрів на Коров'ячому острові. Але похід не відбувся. Як стверджують іспанці, завдяки покровительству Святої Діви. Флагманський корабель Генрі Моргана, що стояв на якорі неподалік від берега, несподівано злетів у повітря. Серед багатьох, хто вцілів, виявився і піратський ватажок. Але він, як то кажуть, запопався у своєму рішенні, тільки змінив напрям походу.

Цього разу пірати ударили по Маракайбо, яке вже відбудувалося після попереднього візиту Олоне. У запеклому бою розбійникам вдалося захопити форт, який захищав прохід в однойменне озеро. Відступаючи, іспанці приготували пастку: залишили в пороховому погребі підпалені ґноти. Але пірати вчасно помітили підступ і ліквідували небезпеку. З форту вони попливли до міста Маракайбо, захопили його і сплюндрували. Власне, в місті повторилися події, що відбулися тут кілька років тому. Морган також наказав піддати тортурам мешканців, аби змусити їх виказати багатства. Про жорстокості тих днів повідомив учасник походу: «Оскільки іспанець не давав жодних пояснень, його прив'язали тонкими шнурами за великі пальці рук і ніг, а шнури натягли так, що тіло зависло на чотирьох пальцях. По натягнутих шнурах били киями, і, здавалося, тіло нещасного ламається від кожного удару, він помре від лютого болю. До того ж йому на живіт поклали камінь вагою щонайменше двісті фунтів, ніби наміряючись його розчавити, і в той же час прикладали йому до обличчя запалене пальмове листя, обсмалюючи бороду й вуса». Жах!

Після місячного перебування в Маракайбо Морган поплив на протилежний бік озера, щоб захопити Гібралтар (місто у Венесуелі, засноване 1597 року). Іспанці стійко боронилися з фортів, спеціально споруджених у зв'язку з «прибуттям» піратів. І знову допомогли хитрощі й рішучість в атаці. Розбійники обдерли місто як липку, ще й взяли великий викуп. © http://kompas.co.ua

Коли в трюмах їхніх кораблів накопичилося на 250 тисяч песо здобичі, Морган наказав відчалювати. Але тут на нього чекала прикра несподіванка: вихід з озера іспанці заблокували. Вони встигли відбудувати форт, озброїли його гарматами, на рейді поставили військові галеони.

Та Морган, як кажуть, народився в сорочці. І цього разу схитрував: послав на іспанського флагмана брандер, нашпигований легкозаймистими матеріалами, ще й на палубі закріпив дерев'яні опудала, вбрані в піратські шати. Брандер зчепився з галеоном, виникла пожежа. На що і сподівався Морган.

А гарнізон форту підманули іншим робом. Пірати імітували атаку з боку суходолу. Іспанці перетягли туди свої гармати, вовтузилися всеньку ніч, аби убезпечитися від сподіваного нападу. Та вранці, прикриваючись туманом, розбійники на своїх невеличких суднах пройшли перешийок — і на нове перетягування гармат у захисників форту не залишилося часу.

1671 року Морган організував найбільший похід у своєму житті. У поході взяло участь близько півтори тисячі чоловік на 38 кораблях. Та й мета була спокуслива — багате місто Панама на узбережжі Тихого океану. Передусім пірати захопили форт Сан-Лоренцо, що прикривав гирло річки Чагрес, хоч його оборонці заприсяглися краще загинути в бою або у вогні, ніж потрапити до рук нападників.

Кораблі Моргана пливли по течії Чагресу так довго, наскільки це було можливо. Потім їх команди форсованим маршем подолали в неймовірних умовах тропічні джунглі: забракло харчів, з'явилися хворі, іспанці й індіанці чигали на кожному кроці, тільки й чулося з нетрів: «Виходьте на рівнину, ви, бісові англійські собаки!»

І пірати вийшли на відкритий простір. Удалині біліли мури одного з найкрасивіших і найбагатших міст Америки. Неподалік від нього губернатор Панами дон Хуан Перес де Гусман готувався дати бій. Він небезпідставно покладав надії на кавалерійський підрозділ, який прямою атакою мав змести піратів. До того ж замішання в їхніх лавах мало викликати стадо биків, гнаних пастухами-індіанцями.

Але щастя знову всміхнулося флібустьєрам. Наполохані стріляниною бики розбіглися, не завдавши нікому шкоди. Кавалерія не змогла розгорнути лаву на болотистій рівнині і була вибита прицільним вогнем. Ще й піхота заховалася за міськими мурами. Після навальної атаки місто впало. Три тижні його «трусили» на совість. Величезну здобич пірати завантажили на двісті мулів і повезли на східне узбережжя. Що від міста залишилося, можна тільки здогадуватися. Морган, прагнучи злупити з городян додатковий викуп,