Читати книгу - "Дорогами Маклая"

руками, всі кричали, щось доводили, чогось вимагали…

Анді засміявся:

— Чорний Грім усіх ошукав, дехто поставив на нього сто тисяч рупій. Треба забиратися геть, тут пахне смаленим.

— Мені хотілося б поговорити з Війоно.

— Тільки недовго.

— Гаразд.

— Тут зараз така веремія буде, що ви й не уявляєте.

Веремія вже почалась. Уже спалахнула величезна бійка, в якій тузалися не менше тисячі чоловік. Мигтіли палиці, парасольки, клітки з бойовими півнями. Галас, вереск, неймовірна штовханина. Але на Війоно, чий загиблий півень мимоволі став призвідцем усього цього безладу, ніхто не звертав уваги. Зійшовши на поміст, він присів навпочіпки й тихо плакав. Ми до нього насилу пробились.

— Війоно, — покликав я, — вибачте, будь ласка, я хотів запитати…

На мене глянули скляні, сповнені сліз очі.

— Ви не можете зрозуміти, ви нічого не можете зрозуміти! Він витримав вісім боїв, ви нічого не можете зрозуміти…

Бідному хлопцеві було не до нас.

«Славна фортеця» — так перекладається малайське слово «джайякерта». В незрозуміле «Джакарта» його перетворили європейці, яким «джайякерта» було важке для вимови.

Три з половиною століття тому невелике портове місто Джайякерта стояло в гирлі річки Чілівунг, на тому місці, де тепер стара частина Джакарти — Нижнє місто. Джайякерта налічувала всього близько тисячі домів, вибудуваних з легкого дерева й піднятих на високі палі, бо навкруги були болота. Голландцям Джайякерта не сподобалася. Вони вирішили спалити її й побудувати все заново, на голландський зразок.

Відомо, що населення Голландії завжди вело боротьбу з морем. Суша там повільно опускається, і море захоплює все нові й нові простори. Його наступ люди намагаються затримати, будують загороджувальні Дамби, осушувальні канали. Амстердам стоїть на землі, відвойованій у моря. Уздовж вулиць прокопано канали, які просушують місцевість і водночас е шляхами сполучення, як в італійській Венеції.

Майбутню столицю Нідерландської Ост-Індії голландці уявляли собі другим Амстердамом. Зігнавши на джайякертські болота сотні тисяч яванців, вони наказали копати канали й висаджувати на їхніх берегах дерева. Потім заходилися будувати дво- й триповерхові будинки з товстими стінами й маленькими стрілчастими вікнами. Яванський Амстердам, однак, не вийшов. Півроку над Явою ллють дощі, гомінкі тропічні зливи, що спричиняють бурхливі паводки. За околицею Джакарти — гори. Під час повені річка Чілівунг несе з них дуже багато гальки, мулу й рослинних решток. У гирлі річки й прибережній смузі моря все це осідає, утворюючи болота й мочарі. Якщо в Голландії море наступає на сушу, то тут навпаки — воно відступає. Якось у кінці сімнадцятого століття збіглися повінь і землетрус. На південь від міста, біля вулкана Салак, де бере свій початок Чілівунг, сталися оповзні. В річку обвалились мільйони кубометрів грунту. Потоки грязі по руслу Чілівунгу ринули до моря. Приріст суші, точніше боліт, за одну добу становив сімдесят п'ять метрів! Річка вийшла з берегів, затопила все місто.

Коли вода спала, всі будівлі знову опинилися посеред болота. Канали занесло мулом, і вони перетворились на розсадники малярійних москітів та комара анофелес — носія вірусу жовтої пропасниці.

Спека, насичене болотними випарами повітря. Важкі кам'яні будівлі поступово осідали в землю. Втім, у них і так жити тепер було неможливо. Прохолодний бриз поглинала щільна стіна дерев, що росли вздовж каналів. Тому будинки не просихали, а тільки розжарювались. Крізь маленькі вікна помешкання провітрювалось погано, й воно було мов пекельна духовка.

Почалися епідемії. І тубільців, і європейців вони косили тисячами. Мало хто з колоністів витримував на Яві більше трьох років. З Європи приїздили сюди, щоб розбагатіти, добре погуляти й через два — два з половиною роки чкурнути назад.

Та відмовитися від свого безглуздого задуму побудувати другий Амстердам голландці нізащо не хотіли. Ішли вслід за відступаючим морем і знову будували такі самі будинки й канали. Зупинитись осторонь моря вони не могли, їм потрібен був порт, щоб вивозити багатства колонії, і фортеця на березі моря, щоб відбивати напади інших європейських завойовників, які також мріяли закріпитися на острові прянощів. Фортеці перебудовувалися й будувалися заново багато разів. Руїни останнього форту, який колись наполовину виступав у море, тепер були за два кілометри від берега!

Історія Джакарти, або, як її називали голландці, Батавії[20], — літопис великих трагедій, жахливі сторінки марної боротьби з повенями, мулом і пропасницею. Замість багатства тисячі колоністів знаходили в Батавії свою загибель. Смертність серед європейців досягала в середньому тридцяти восьми процентів, а в деякі роки перевищувала навіть п'ятдесят процентів.

Вербувати в Голландії чиновників для служби в Батавії ставало дедалі важче. Було видано особливий королівський указ, згідно з яким смертний вирок або тривале ув'язнення карним злочинцям замінювали засланням у Батавію. Всякого злочинця європейського походження, хай то буде злодій чи вбивця, аби він хоч трохи знав грамоту, тут призначали на посаду якогось колоніального адміністратора. Пуття з отаких адміністраторів, звичайно, було мало. Коли підрахували витрати на будівництво Батавії й порівняли їх з прибутком, який одержали з усієї Ост-Індії, то з'ясувалося, що колонія завдала Нідерландам збитків на 134 мільйони гульденів. На той час це була фантастична сума.

Стало зрозуміло, що від моря треба йти ближче до підгір'я. Місцевість там вища всього на чотири-п'ять метрів, але кліматичні умови значно кращі. Різниця дивовижна, неначе інший світ. Менше опадів, не буває бурхливих повеней і нема тієї нещадної спеки, яка виснажувала всіх на узбережжі. Та відійти до підгір'я означало відмовитися від наміру мати порт і морську фортецю. І не тільки тому, що їх довелося б залишити на поталу нещадній стихії. При першій же нагоді їх знищили б тубільці. Змушені відступити перед силою європейської зброї, яванці вважали свою поразку тимчасовою. Горді, з розвиненим почуттям національної свідомості, вони шкодили непрошеним чужоземцям де тільки могли.

Боротися з наступом стихії, придушуючи водночас не менш руйнівні бунти тубільців, голландці були вже неспроможні. Проте залишати Батавію вони все-таки не мали наміру. Колоніальна адміністрація Ост-Індії вирішила запросити на Яву кілька тисяч китайських переселенців, щоб усі клопоти, пов'язані з доглядом за портом