Читати книгу - "В океані"

— Чому ж вірші? — зніяковів Ігнатьєв.

— Та я поета за десять кроків упізнаю, хоча б по волоссю! — жартівливо сказав Андросов.

Рухом руки лейтенант заправив волосся під кашкет.

Дві пристрасті були в лейтенанта Ігнатьєва: поезія і штурманська справа. Вірніше, штурманська справа і поезія. У товстому загальному зошиті з любовно виведеним на обкладинці малюнком бойового корабля, що розсікає бурхливі хвилі, лейтенант, ще будучи в училищі, почав записувати вірші про море, які найбільше полюбилися йому, чергуючи їх із строфами власного творення…

— Дайте прочитати, що написали. Слово честі, залишиться між нами, — сказав усміхаючись Андросов.

Стільки привабливої м'якості було в цій усмішці, що посміхнувся й лейтенант, сором'язливо простягнув зошит. Андросов прочитав чітко написані рядки:

— Ось виступають у імлі, Як затушований малюнок, Старої готики шпилі Над берегами Ересунна. Проходить шхуна. Білий хрест На поруділім датськім стягу. Ми за кордоном. Курс норд-вест. На горизонті Копенгаген.

— З вас може вийти поет, лейтенанте, — серйозно сказав Андросов, віддаючи зошит. Ігнатьєв спалахнув від задоволення.

— Добре підмічено: як затушований малюнок цей берег у тумані. А що це за Ересунн? Для рими, чи що, придумали?

— Зовсім ні, товаришу капітан третього рангу. Ересунн — це ж правильна назва Зунда. Так він на всіх штурманських картах позначений.

— Значить, без натяжок для рими? Це зовсім здорово. Вам і в пресі вже виступати доводилося?

— Друкувався в училищній газеті, дещо в нашу флотську давав… — Ігнатьєв дивився довірливо, вже бачив в Андросові найкращого друга… Трохи зам'явся… — Зараз мою пісню розучують матроси, музику до неї підібрали самі.

— «Бувають дні» — це ваш текст? — Ігнатьєв кивнув. — Пісня душевна, матросам вона полюбилась.

Ігнатьєв увесь сяяв.

— Тільки е прохання. Ви капітанові другого рангу Курнакову не кажіть, що я тут вірші складав.

— Чому ж? Ви ж не в години вахти писали?

— Все одно. Начальник штабу мною незадоволений. Вважає, що вірші писати — не справа штурмана.

— Чому? — сказав Андросов. — А я думаю що поезія і штурманська справа — досить близькі категорії. І там, і тут потрібна гранична точність роботи. До речі, лейтенанте, мені здається, з вас буде добрий агітатор. Секретар комсомольської організації не розмовляв з вами про це?

— Заходила мова. Та в мене велике штурманське навантаження…

— Значить, не хочете бути в нашому активі? Даремно. Кожний справжній поет — агітатор. Пам'ятаєте, що Маяковський писав: «Слухайте, товариші потомки, агітатора, горлана-главаря…» Ось що, лейтенанте, о чотирнадцятій нуль-нуль у моїй каюті відбудуться збори агітаторів. Відпочиньте до цього часу і неодмінно приходьте. І принесіть які-небудь вірші для нашої стінгазети.

— Єсть бути на зборах і принести вірші!

Андросов дивився, як, відкинувши з брів чуб, що знову вибився з-під козирка, лейтенант весело збіг по трапу.

— Однак досить пусто після війни на європейських морських дорогах, — неголосно, нібито звертаючись сам до себе, сказав капітан Потапов, стоячи на містку біля машинного телеграфу.

Кораблі, ледь похитуючись, повільно просувалися вперед. «Пінгвін» і «Прончищев» — у кільватерному строю, з'єднані тросами між собою і з доком, що височів позаду. «Топаз» — у кільватері доку.

Вони рухалися вздовж датського берега із Зунда в Каттегат, проходячи найвужче місце протоки.

Тут, сходячись майже впритул, береги Ютландії і Скандінавії салютують один одному білими й жовтими хрестами датських і шведських національних прапорів.

Андросов пройшов на ют криголама. Вільні від вахт матроси зібралися біля поручнів, дивилися на берег. Там виблискував готичними баштами над самою водою нарядний замок із червонуватого каменю. Сторожові кам'яні вишки, фортечні стіни, чорні цятки бійниць…

— Замок Хельсингборг, — сказав кочегар Гладишев, великий любитель читання. — Чув я: тут, як запевняють датчани, і жив принц Гамлет.

— Якщо не жив, то повинен був жити, — сказав Андросов.

Матроси з цікавістю дивилися на берег.

— Це який Гамлет? Про якого п'єса в театрах іде? — втрутився в розмову боцман Птицин. Він стояв біля барабанної лебідки, стежив за натягом тросів, але зараз присунувся ближче до поручнів. — Так, так… Добре, треба прямо сказати, зберігся його замок.

— Де жив принц Гамлет, герой датських народних казок, увіковічений у безсмертній трагедії Шекспіра, зараз, звичайно, неможливо встановити, — сказав Андросов. — Але знаєте, товариші, ще Вольтер, знаменитий французький філософ, писав: «Якби бога не було, людина все одно видумала б його». Вольтер хотів сказати цим, що бог необхідний правлячим класам, щоб його ім'ям тримати у покорі народ. Так само датчанам необхідно твердити, що замок Хельсингборг — це і є Ельсінор, який згадується в трагедії Шекспіра. Це потрібно їм, щоб приваблювати туристів.

Матроси повернулися до Андросова.

— Мене особисто, товариші, в цій справі дивує одне… — продовжував капітан третього рангу.

— Як міг добре зберегтися цей замок, так би мовити, протягом віків? — підказав боцман Птицин.

— Ні, Іване Андрійовичу, — усміхнувся йому Андросов. — Дивно те, що цей замок взагалі зберігся на місці! Що який-небудь ділок не перевіз його, упакованим у ящики, за океан. Чому не влаштувати в такому замку прибутковий нічний ресторан з вивісками над дверями зал: «Кімната блаженства — тут Гамлет поцілував Офелію» або «Кімната жаху — тут злочинний претендент на престол влив отруту у вухо власному братові». Це було б якраз у стилі американських бізнесменів.

Матроси сміялися. Їм подобався цей офіцер-політ-працівник, який завжди має напоготові розумний жарт, гостре, підбадьорливе слівце…

На стапель-палубі доку Сергій Микитович Агєєв робив сплесень: зрощував два порваних прядив'яних кінці і водночас незадоволено стежив за погодою, яка починала змінюватись.

Йому