Читати книгу - "Повість про нещасних марсіян, Олексій Вікторович Бобровніков"

Не видно навіть стюардеси. Ви помітили, що її заміняв якийсь парубчак. Їм, мабуть, теж нудно у своїй кабіні.

— Якби цей проклятий джаз лишив нам інструменти, — сказав Тед, — ми змогли б влаштувати тут концерт.

— Хоча б забули банджо. Я нарешті зміг би трохи пограти, — сказав Джо.

— І ми заспівали б наш шкільний гімн.

— Давайте просто заспіваємо. Тихо-тихо.

— Чого ж тихо? — запитав Тед. — Мені набридло критися. Попросимо радиста передати нашу пісню в ефір: Всім! Всім! Всім!

— Прощальний концерт для тих, хто залишився внизу?

— Хотів би послухати їх оплески.

— Я піду попрошу радиста, — пожвавішав Лорі. — Льотчики гарні хлопці, вони заспівають разом з нами.

— Не дурій, — сказав Джо.

Розмова змовкла. Від монотонного гудіння злипались очі.

Тед розплющив очі, коли за віконцем було зовсім темно. Він ніколи не літав уночі і зараз піддався відчуттю приємного і дивного страху. Він уявив собі навколишню темряву і маленького срібного птаха, що ніс його в безмежній чорній безодні. Потім уявив ракету, що мчала крізь таку ж імлу до заповітної мрії, а потім перед очима пропливли паруси.

Надуті з усіх боків вони оточували фантастичний корабель. Корабель, гнаний енергією променів, велично плив у океані Всесвіту. Навколо яскраво сяяли зорі. Матроси в скляних скафандрах обліпили реї, вибираючи марселі. Матроси співали.

Загримів вибух, і все провалилося в каскаді різнобарвних іскор.

Різкий поштовх зовсім розбудив Теда. Лорі розгублено торсав його за плече:

— Їх немає.

— Кого?

— Нікого, — сказав Лорі, показуючи на двері, що вели до пілотів. — Там Джо, він пішов їх запитати…

Тед кинувся до відчинених дверей, пробіг відсік і завмер серед тиші. Гуркіт моторів вилетів із його свідомості. Це було ніщо, ніч, порожнеча. У порожній кабіні повільно рухалися штурвали. Поруч Джо, зовсім блідий, пильно дивився на освітлені прилади.

— Автопілот, — насилу видавив Джо.

Тед нічого не відповів. Він силкувався збагнути, в чому річ, хоч уже й знав і водночас не хотів знати правди.

— Вони викинулися давно, — сказав Джо. — Інакше їх не змогли б підібрати в океані.

— Довго ми зможемо так летіти? — спитав Тед.

— Не знаю.

— Цілу ніч, поки…

— … не вибухнемо.

За їхньою спиною захлипав Лорі.

— Не бійся, хлопчику, — спробував заспокоїти його Джо. — Можливо, ми розіб'ємося самі, вони могли просто не долити бензину в баки. Не бійся, я спробую зробити все, що зможу. У мене були друзі в повітряних силах, мені не раз доводилося з ними літати. Треба кружляти, якщо ми дістанемось берега, а головне — вирівнювати і вирівнювати машину. Вода пом'якшує удар. — Джо багатозначно глянув на Теда. (Чорт візьми, якщо я зможу це зробити!) — Кораблі не раз рятували потерпілих у морі.

Джо непевно сів у пілотське крісло. Штурвали повільно, наче живі, ходили перед ним. Силкуючись посміхнутися, Джо сказав:

— Друзі, ми бували й не в таких бувальцях.

— Ми хотіли дати їм останній концерт.

— Але ми можемо ще сказати останнє слово, — обернувся Джо і підвівся з крісла. — Вище голову, Лорі, поглянь на Теда і вище голову. Ми мужчини і скажемо це слово. Не думаю, щоб вони догадались, що нам треба заткнути рота.

В ніч на 8 вересня 19… року багато короткохвильових станцій і кораблі, що перебували в океані; прийняли радіограму:

«Земля! Земля!

— Ми — марсіяни! Ми — марсі, марсі, марсі!..

Команда залишила літак…

Команда залишила літак…

Наші імена: Теодор Сойєр, Джозеф Фіни, Лоріан Гарпер.

Наші імена: Теодор Сойєр, Джозеф Фіни, Лоріан Гарпер!

Ми не марсіяни, Земле. Ми люди! Люди! Люди! Ми хотіли віддати людям все, що у нас було, — талант! Ми хотіли віддати людям усе, що у нас було, — талант! Ми не хотіли робити бомб, Земле.

За сорок миль від Нового Віфлієма, за п'ятдесят ярдів на південь, від вибуху вигаданої ракети лежить камінь майже прямокутної форми. Лежить камінь майже прямокутної форми.

Під цим каменем ми закопали все, що змогла дати нам країна, в якій ми народились: пістолет, зім'ятий кредитний білет і недопиту пляшку віскі.

Ти чуєш, Земле?.. Ми летимо в світанок».

1

Доре Гюстав — французький художник XIX століття.

Тут йдеться про одну з його ілюстрацій до Дантового «Пекла».

(обратно) 2

Каньйон — глибока вузька долина з крутими схилами.

(обратно) 3

Чого ви хочете? Чи розмовляєте ви по-німецькому? (Нім.) Розумієте по-іспанському? (Ісп.)

(обратно) 4

Теософська — релігійна, містична, забобонна.

(обратно) 5

За біблійною легендою в Палестині троє Віфліємських волхвів перші знайшли в пастушому житлі новонародженого Ісуса Христа і принесли йому дари.

(обратно) 6

Продюсер — в США та Англії голова фірми або представник фінансової групи, що здійснює фінансовий та ідейний контроль над постановкою фільму.

(обратно)
Оглавление Олексій Бобровников ПОВІСТЬ