Читати книгу - "Війна з саламандрами, Карел"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Незважаючи на всю півнячу пиху самців,- провадить Чарлз Дж. Пауелл,- у більшості зоологічних видів природа віддала перевагу в житті скоріш самицям. Самці живуть задля власної насолоди та задля того, щоб убивати; вони - пихаті, гонористі індивіди, тоді як самиці представляють самий вид, у всій його силі й тривких якостях. У Andrias’а (й почасти у людини) становище принципово інакше: завдяки утворенню самцівської спільності та виробленню солідарності самець набуває видимої біологічної переваги й визначає розвиток виду значно більшою мірою, ніж самиця. Мабуть, саме через цей виразно самцівський напрям розвитку в Andrias’а так інтенсивно реалізуються технічні, тобто чисто чоловічі здібності. Andrias - природжений технік зі схильністю до масових робіт; ці вторинні чоловічі статеві ознаки - технічна обдарованість і здатність до організації - розвиваються в нього просто на наших очах так швидко й успішно, що довелось би говорити про чудо природи, коли б ми не знали, яким могутнім життєвим чинником є саме статеві детермінанти. Andrias Scheuchzeri - animal faber, 90 і він, можливо, в дуже недалекому майбутньому перевершить технічно й саму людину - і все це лише завдяки тому природному фактові, що він зумів створити чисто самцівське суспільство.
Книга друга
ЩАБЛЯМИ ЦИВІЛІЗАЦІЇ
1. Пан Повондра читає газети
Є люди, що збирають поштові марки, а є такі, що колекціонують першодруки. Пан Повондра, швейцар у домі Г. Х. Бонді, дуже довго не міг знайти справжнього сенсу свого життя; він цілі роки вагався між зацікавленням стародавніми гробницями й пристрастю до міжнародної політики. Та одного вечора йому несподівано відкрилося, чого досі бракувало йому для цілковитої повноти життя. Все велике звичайно приходить несподівано.
Того вечора пан Повондра читав газету, пані Повондрова лагодила Франтікові шкарпетки, а Франтік прикидався, ніби заучує ліві притоки Дунаю. У кімнаті були спокій і тиша.
- Здуріти можна! - раптом буркнув пан Повондра.
- Що там таке? - спитала його дружина, всиляючи нитку в голку.
- Та саламандри,- відказав Повондра-батько.- Ось пишуть, що за останній квартал їх продано шістдесят мільйонів штук.
- О, чималенько, правда? - здивувалась пані Повондрова.
- Ще б пак! Це ж величезне число, матінко. Сама поміркуй,- шістдесят мільйонів! - Пан Повондра покрутив головою.- Певно, страшні гроші на цьому загрібають… А скільки переробляється роботи! - додав він, подумавши хвилинку.- Ось пишуть, що повсюди один з-перед одного виростають нові острови. Тепер люди зможуть наробити собі нової землі, скільки захочуть, я тобі кажу. Це велике діло, матінко. Щоб ти знала, це більший поступ, ніж відкриття Америки… - пан Повондра знову задумався.- Нова історична епоха, розумієш? Так, матінко, нема що казати: ми живемо у велику добу!
І знов у кімнаті надовго запала тиша. Та враз Повондра-батько гучніше запахкав люлькою.
- І подумати лишень: якби не я, нічого не було б!
- Чого не було б?
- Та оцієї торгівлі саламандрами. Оцієї Нової Доби. Адже, як добре зважити, це більш ніхто, як я, всьому причиною.
Пані Повондрова звела очі від дірявої панчохи.
- Цебто як?
- Ну, а хто ж, як не я, пустив того капітана до пана Бонді? Якби я не доповів про нього, капітан би зроду-віку з паном Бонді не побачився. Отож якби не я, нічого цього не вийшло б, матінко. Анічогісінько.
- А може, той капітан знайшов би когось іншого,- заперечила пані Повондрова.
У люльці в пана Повондри презирливо хоркнуло.
- Що ти тямиш! За таке діло міг узятись тільки пан Бонді. О, той бачить далі за будь-кого! Хтось інший подумав би, що той капітан божевільний або шахрай, а от пан Бонді… О, в пана Бонді нюх - огого!
Пан Повондра хвильку помовчав.
- Бо по тому капітані… як пак його… Вантохові й не видно було нічого. Такий собі огрядний чолов’яга, та й годі. Інший швейцар сказав би йому: «Що ви, голубе! Пана Бонді нема вдома»,- абощо. Але в мене було якесь ніби передчуття, чи що… «Доповім про нього,- кажу собі.- Може, пан Бонді мене вилає, але я таки візьму все на себе - доповім». Я давно кажу: швейцарові треба мати нюх на людей. Бува, задзвонить хтось, відчиниш йому,- зверху наче барон, а воно агент, що холодильники продає. А іншим разом прийде такий собі огрядний чолов’яга, аж бач що в ньому ховається! Еге, треба знатись на людях,- розводився пан Повондра.- Тепер бачиш, Франтіку, що може зробити людина навіть на невисокій посаді. Візьми це за науку і намагайся завжди виконувати свій обов’язок, як робив я.- Пан Повондра урочисто й розчулено покивав головою.- Адже я міг би того капітана з порога відпровадити та й не бігати сходами вгору-вниз. Будь-хто інший на моєму місці набундючився б та й грюкнув дверима в нього перед носом. І пустив би за вітром увесь оцей дивовижний всесвітній поступ. Затям собі, Франтіку: якби кожен виконував свій обов’язок, людям би ого як жилося! Та слухай добре, коли я тобі щось кажу.
- Я ж слухаю, тату,- буркнув Франтік із нещасним виглядом.
Повондра-батько прокашлявся.
- Дай-но мені на хвилинку ножиці, матінко. Треба вирізати оце з газети на
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна з саламандрами, Карел», після закриття браузера.