Читати книгу - "Поеми - т. 5, Франко І. Я."

style="">І на лавці розложили,

Литки фільками обвили,

П’яти вгору підняли.

 

Ну ж же батогами прати,

Аж відразу спухли п’яти,

Кров аж бризла по стіні.

У Бассіма з болю й стиду

Сльози капали по виду,

Та уста були німі.

 

Кару соромну прийнявши,

Судії поклін віддавши,

Наче п’яний, сам не свій,

Мовчки, скулений до того,

Із будинку судового

Він у дім потюпав свій.

 

 

ПІСНЯ ДЕСЯТА

 

Як собака у криниці,

Як та муха у мазниці,

Як той короп у вівсі,

Так Бассім по тій пригоді

Почував себе, що й годі

Описать ті муки всі.

 

П’яти грань мов припікає,

Сором очі виїдає,

З голоду живіт бурчить,

І в ухах шумить і дзвонить,

Думка думку бистро гонить:

«Що почать? На чім скінчить?»

 

«Боже! - скрикнув неборака,-

Чи я злодій, забіяка,

Чи я нелюд, дикий звір,

Що мене, де лиш приткнуся,

Всюди гонять, всюди трусять,

Мов собаку з двору в двір?

 

Ні, вже видно в тім Багдаді

На жаднісінькій посаді

Не вдержатися мені!

Чорт бери його начисто!

Заберуся звідси! Чи ж то

Стільки світу, що в вікні?

 

Сам, мов гілка, з пня відтята,

Ані свата тут, ні брата,

Ні кола, ані двора,-

Що ж мене до місця в’яже?

Кину се гніздище враже,

Хай давиться ним мара!»

 

І, на тім думки спинивши,

Твердо так постановивши,

Став збираться так, що ну!

Без меча, без стріл і бритви

З лихом він зібравсь до битви,

Як отаман на війну.

 

Свій тюрбан наставив штучно,

Бедра вперезав бундючно,

А пальмовий довгий дрюк

В цератову піхву вправив,

З боку лівого приставив

Так, як носить меч гайдук.

 

Так зібравшися за хвильку

І ще й мигдалеву гильку

Взявши в руки, він пішов

Геть, без наміру й без тями,

Сюди-туди вулицями,

Аж на плац один зайшов.

 

Се торговиця була,

А на ній гула, ревла

Купа люду, густо збита.

В купі тій порожній круг,

А в тім крузі стук і рух,

Тут тюрбан мигне, там свита.

 

Зацікавився Бассім.

«Що се? Що там сталось їм?» -

Крайніх глядачів питає.

«Два міщани посварились,

А се й битися зчепились,

Аж паздір’я з них літає».

 

«Гей, та що се? - крикнув грізно

Наш Бассім.- Тут так завізно,

А нікому лад зробить!

Чи ж то вірним не паскудно

Битися отак прилюдно?

Треба їх розборонить!»

 

Тут наліво і направо

Гілкою махнув він жваво,-

Заворушився базар…

«Проступіться! Набік, люде!

Зараз тут порядок буде:

Від халіфа йде більдар».

 

І присутні всі по хвили

Шлях Бассімові зробили,

Низько кланялись йому:

Бач, більдар халіфський, боже!

Кого хоче, того може

Запроторити в тюрму.

 

А Бассім поважно, строго

До кружка дійшов тісного,

Де завзятії борці

Рвали бороди і зуби,

Дряпали носи і губи,

Кров’ю мились по лиці.

 

Тут Бассім гукнув, як з дзвону:

«Стійте! Іменем закону!»

Сьому й тому в карк талап!

Аж оба на землю впали…

А як, охаючи, встали,

Він обох за ковнір хап.

 

Тут комісар від базару

Надійшов, на сюю пару

Глянув, пальцем погрозив:

«Будете, любенькі, знати,

Як тут бійку починати.

Бач, як чорт їх розвозив!»

 

І, звернувшись до Бассіма,

Честь йому дав перед всіма

І п’ять драхм йому вручив.

«Друже мій, більдаре царський,

Се за труд твій господарський,

Що ти морес їх навчив.

 

А тепер візьми їх трішки

І веди на суд халіфський,

Хай на кару судять їх,

Що прилюдно в день базарний

Тут зчинили бій негарний,

Собі сором, людям сміх».

 

Та Бассім слова хороші

Ледве чув, він хопив гроші

Та й шепоче: «Я Бассім!

Дбає ще аллах за мене!

Світло є, й вино, й печене!

Дзусь тепер халіфам всім!»

 

А борців по тій промові

Хопив, мов снопи бобові,

У повітря їх підняв,

Під одну паху одного,

Під другу паху другого

І поважно поманджав.

 

Вся юрба за ним, мов лава:

«Гарно! Браво! Слава! Слава!»

Крик, і сміх, і плеск, і плач.

Та борців рідня в більдара

Просить: «Панцю! Вже ж їм кара

Остра! Решту їм пробач!

 

Хай погодяться тут вдвійку,

Перепросяться за бійку

І поставлять могорич.

А ти, паночку уцтивий,

На халіфський суд страшливий

Не тягни їх і не клич!»

 

Думає Бассім: «Та й ціло!

І яке мені в тім діло,

Як в тюрму сих двох запруть?»

І нібито неохітно

Він пустив їх незамітно

Драпцювати в божу путь.

 

Як Бассім їх всіх позбувся,

Аж підскочив, аж крутнувся:

«Жив мій бог! Ще я Бассім!

Ще аллах за мене дбає,

Його ласка шкандибає

По шляхам моїм усім!

 

Сей випадок - се ж недаром!

Знать, судилось, щоб більдаром

Жив я і вмирав, мабуть.

Гей! до царської палати

Своїх другів повітати

Чимчикую, будь-що будь!»

 

У халіфа Ер-Рашіда

Звичай був від батька й діда:

Тридцять гайдуків лишень,

А і з них лише десятку

В денну службу по порядку

Кликали щодесять день.

 

Ось Бассім собі патлатий

Сміло входить до палати,

Де сидить більдарів ряд