Читати книгу - "Речі і люди. Есей про споживання, Вольфґанґ Шивельбуш"

цілісності упаковки. Ще декілька десятиліть тому годі було й уявити собі феномен витрат на звільнення товару від запечатаної упаковки (що, між іншим, уже межує з працею). Як співвідноситься руйнування упаковки зі споживанням предмета і як це впливає на нього, радше є питанням товарної естетики, що перебуває за горизонтом нашого дослідження. Оскільки споживання товарів, як за економічним, так і за фізіологічним визначенням, – це руйнація товарів (руйнація споживчої вартості), цей аспект слід розглянути дещо уважніше.

Минув доволі довгий час, перш ніж психоаналіз екзистенції незалежного від душевного життя людини навколишнього світу дістав визнання. Досі він припускався як об’єкт лише в плані проекції пацієнта, тобто приймався лише як опір зведеної останнім внутрішньої блокади. Реальні предмети та спротиви не існували. Першим до предметно-матеріального світу звернувся англійський психоаналітик Дональд Віннікотт, який спеціалізувався на душевному житті раннього дитинства, точніше, його цікавило питання, як маленька дитина вивільнюється з допологової єдності з матір’ю, що зберігається ще довго й після народження. Як навчається немовля того, що воно і світ не одне ціле (як світ-звір Платона, про якого йшлося на початку цієї книжки), а окремі реальності? І того, що його «я» не є всемогутнім і всеосяжним, утім, обмежене і, власне, дуже слабке перед лицем зовнішнього світу?

Віннікотт виходив зі спостереження, що маленька дитина, коли вона нібито грається з об’єктами, фактично найохочіше руйнує їх. Не гра, а натомість акт руйнації як причина задоволення і став ключем для Віннікотта: саме в акті руйнації дитина з’ясовує для себе, що навколо неї існує незалежний від неї світ. Віннікотт пояснює це у формі фіктивного звернення дитини до об’єкта: «Суб’єкт сповіщає об’єкта: “Я тебе розбив”, – і об’єкт погоджується з цим твердженням. Відтак суб’єкт говорить: “Привіт, об’єкт! Я тебе розбив! Я люблю тебе! Я тебе ціную, адже ти пережив це, хоч я тебе й розбив. І хоч я тебе люблю, я однаково розбиватиму тебе в моїй (підсвідомій) фантазії”»[308].

Розуміння того, що формування «я» дитини починається з акту насолоди від свавільної руйнації, висвітлює всі подальші прояви руйнівної діяльності людини. Відтак будь-яка руйнівна дія є не чистою агресією, а самознаходженням і самоствердженням «я». Насолода від руйнування виявляється насолодою від життя. Оргії руйнації примітивних культур, як індіанський потлач, є чистими оргіями життя.

Хоч би куди в історії людини ми кинули погляд, розкуте життя і насолода від руйнування неминуче ідуть пліч-о-пліч як уявлення про те, що нове життя неможливе без руйнування наявного. Великі світові катаклізми від Гераклітової світової пожежі до апокаліпсиса являють собою початок вищого ступеня розвитку життя. На тлі цих монументальних подій і споживання відіграє свою скромну роль щоденної «маленької» дози нищення, необхідної для підтримання життя. А тому можна позначити її як біологічний, економічний і культурний обмін речовин.

Схоже, культура споживання товарів од закінчення останньої світової війни, споживацтво, спромоглася зв’язати стільки руйнівної енергії і задоволення від руйнації, скільки це необхідно для збереження цього виняткового в новітній історії мирного стану.

Подяка

Дослідницький проект, що лежить в основі цієї книжки, був підтриманий Німецькою спільнотою дослідників. Моя подяка як академічного аутсайдера Біргеру Пріддату та Фрідріху Кіттлену (пом. 2011) за таке необхідне для мене академічне посередництво. Дякую Інститутові наукової історії Макса Планка (Берлін) і особливо й особисто Лоррен Дастон за її гостинність, неодноразово виявлену під час моїх літніх візитів із дослідницькою метою.

Примітки

1

Див. видання українською: Шивельбуш В. Розчаклована ніч. До історії штучного світла у ХІХ столітті. – Київ : Ніка-Центр, 2014. – 216 с.

2

Див. видання українською: Шивельбуш В. Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів. – Київ : Ніка-Центр ; Львів : Видавництво Анетти Антоненко, 2016. – 256 с.

3

«Verbrauch», німецьке слово для позначення споживання (Konsumption), має також значення «знищення». Згідно зі Словником братів Гримм, воно походить від «brechen» (ламати, розбивати), одначе означає не витрачання, а певне механічне ламання неушкодженої речі у сенсі «приведення у непридатність». Жан-Батіст Сей, котрий першим докладно розглядає споживання у власному розділі, визначає його як «déstruction d’utilité» (руйнація корисності) предмета, який споживається. (Jean-Baptiste Say: Traité d’économie politique, vol. 2. Paris 1817, 3. ed., premier ed. 1803, p. 181). Йому наслідують усі пізніші автори. Прикметна його неодноразова вказівка на те, що при цьому знищується не матерія предмета, а лише його корисність. Ця відмінність іще не була чітко усвідомлена у XVIII ст. Так, фізіократ абат Бодо зауважує, що «les objets propres а nos jouissances périssent tòt ou tard par l’usage mème que nous en faisons» (предмети, якими ми користуємося, рано чи пізно гинуть від самого факту їхнього вживання нами). Інший фізіократ, Мерс’є де ла Рів’єр, говорить про «дивне багатство, яке людина не може споживати без того, щоб його незворотно знищувати» (цит. за: Emanuel Leser: Der Begriff des Reichtums bei Adam Smith. Heidelberg 1874, S. 95, S. 55). Більш ніж століття пізніше і тому радше з іронією американський економіст Джон Бейтс Кларк зауважує: «Споживання – це використання, і руйнування об’єкта, який споживається, у більшості випадків є, на жаль, неминучою супутньою обставиною цього процесу… Більшість корисних речей за своєю природою вичерпують себе… виконуючи свою функцію для людини» (John Bates Clark: The Philosophy of Wealth. Boston 1886, Nachdruck New York 1967, р. 57).

4

Оноре де Бальзак «Розкоші і злидні куртизанок».

5

Містичне єднання (лат.). – Прим. пер.

6

Кнут Гамсун «Голод».

7

Gustave Flaubert: Die Briefe an Louise Colet, übers. v. Cornelia Hasting. Zürich 1995, S. 208 f. (Gustave Flaubert: Correspondence, Ed. Pléiade, Bd. 1.Paris 1973, S. 418 (Brief vom 13. 12. 1846)).

8

Огляд цієї історії інтерпретації, до якої, крім Гайдеггера, долучилися також історик мистецтва Майєр Шапіро та філософ Жак Дерріда, подано у виданому Джеффрі Бетченом каталозі виставки «Що з черевиками? Ван Гог та історія мистецтва» у Музеї Вальрафа-Рихарца в 2009 році. Вказівкою на ці місця з текстів Гамсуна та Флобера я завдячую Майєрові Шапіро («Натюрморт як особа: нотатки про Гайдеггера та Ван Гога», 1968, а також «Нові нотатки про Гайдеггера та Ван Гога», 1994). Див.: Meyer Schapiro: Theory and Philosophy of Art: Style, Artist, and Society. New York 1994, S. 135–51.

9

Georg Simmel: Die Ruine, in: Georg Simmel: Gesamtausgabe in 24 Bänden, Bd. 8: Aufsätze und Abhandlungen, hg. v. Otthein Rammstedt. Frankfurt/M. 1997, S. 124 f.

10

Краватка – це людина (фр.). – Прим. пер.

11

Показове споживання (англ.). – Прим.