Читати книгу - "Епоха слави і надії, Євгеній Павлович Литвак"

домовимося. Зараз я вам плесну мінералочки, а ви спокійно мене вислухаєте і постараєтеся змиритися з необхідністю нашої співпраці. Бо я нікуди не подінуся, доки не отримаю те, навіщо прийшов. Згодні?

З хвилину чоловік недовірливо дивився на гостя, потім спрага пересилила страх, і він протягнув руку за пляшкою. Поки він жадібно пив, Ніколас продовжив читати:

– Отже, вчора, отримавши аванс, ви вийшли з роботи близько восьми годин вечора. Получка палила кишеню, ноги самі понесли в бік кафе біля будинку. Там можна було розжитися спиртним і знайти компанію, тим більше що вас особливо не хвилювала якість ні того, ні іншого. Час пролетів непомітно. Порядно набравшись, ви вийшли з кафе близько чотирьох годин ранку і попрямували до будинку. Алкоголь ще не вивітрився, кров вирувала, душа просилася в танок. Ваша дружина прокинулася о п'ятій годині ночі від ваших завивань, – Ніколас несхвально зсунув брови.

– Двері ходили ходором, сусіди кричали благим матом і погрожували викликати поліцію. Ось тут нерви в одного з них і не витримали. Сусід, якого порядком дістали всі ваші п'яні витівки, вийшов у під'їзд. Далі ви вдарилися об одвірок, тим самим заробивши шишку і втратили свідомість. Здається, моя розповідь вас трохи втомила? – Ніколас відклав телефон у бік.

– Добре, – витерши з лоба піт, що виступив, сказав Пушкін. – Я вам вірю.

– Ми якраз підійшли до суті нашої розмови, – криво посміхнувся Ніколас.

– Точно! Досить про мене! – Гнівно виплюнув чоловік. – Я доросла людина і сам розпоряджаюся своїми грошима і своїм часом! – Він раптом різко замовк, схопився за серце і весь зблід. – Що за… – перелякано промимрив Пушкін. – Голова крутиться.

– Ой, – Ніколас театрально прикрив рот рукою, – здається після моєї мінералочки будь-який алкоголь стане для тебе отрутою, – він різко змінився в обличчі і низьким, як гуркоти грому, голосом сказав:

– Жалюгідний черв'як, ти думав зможеш і далі продовжувати в тому ж двсі? Та я тебе, нікчема, в баранячий ріг скручу і навіть не захекаюся! Думаєш, я не знаю за що тебе з Братства поперли? Вводь Ганну в курс справи! – Жорстко припечатав він.

– Ця колода є картою, – важко ковтнувши, заговорив Пушкін. – На ній прокладений маршрут до Амріти – еліксиру безсмертя. Я розповім вам все. Гра в карти на лінії фронту, була частиною життя солдата. Це був найпростіший спосіб скоротати час і зняти напругу в зоні військових дій. Під час Другої світової війни офіцери розвідки союзників зв'язалися з Американським брендом, щоб створити найтаємнішу колоду карт в історії. Британські і американські спецслужби вирішили використати Женевську конвенцію в своїх інтересах. Союзним військовополоненим, розкиданим по таборах Німеччини і окупованої Європи, гарантували право на отримання пошти і посилок від Червоного Хреста, якщо в посилках не було зброї, – він потягнувся було до мінералки, щоб промочити горло, але відразу відсмикнув руку і продовжив розповідь:

– Союзники побачили в цьому можливість контрабанди корисних для військовополонених предметів. Подібне давало шанс на організацію і здійснення втечі. Об'єкти ретельно маскувалися, щоб виключити будь-яку підозру серед нацистів. Саме так кампанія Сполучених Штатів по виробництву гральних карт була залучена в понад секретну місію по виробництву особливої колоди.

Вона включала приховану карту, що показує шляхи евакуації, вказівки, цінні поради і інформацію, що могло б допомогти втікачеві дістатися до дружніх шляхів або перетнути межу в нейтральну країну, – Пушкін відкашлявся, голосно зітхнув і нервово провів рукою по сплутаному немитому волоссю. – Карта була схована між двома шарами, які утворювали гральну карту. Після занурення у воду військовополонений знімав ці шари і знаходив частину маршруту на кожній карті. Потім він збирав частини воєдино і вуаля – з'являлася діюча карта свого району! Навіть зараз, дуже мало інформації, що стосується підпільних колод. Річ у тім, що навіть після війни інформація трималася в таємниці, оскільки це було порушенням Женевської конвенції. Ніхто не знає, скільки оригінальних колод пережили війну, крім двох, які служать експонатами в Міжнародному музеї шпигунів у Вашингтоні.

– Що ж, – Ніколас звівся на ноги, підхопивши рюкзак, – ви нам допомогли. Дякую на цьому.

Вони з Ганною вийшли з кімнати, залишивши Пушкіна задумливо роздивлятися напівпорожню пляшку мінеральної води.

Ледве вони підійшли до кухні, щоб попрощатися з господинею будинку, як Олександр Сергійович в два кроки обігнав їх і з гучними риданнями впав на коліна перед дружиною:

– Оленька, кохана! Я більше ніколи! Присягаюся тобі! Ні краплі в рот не візьму, заживемо, як раніше. – Він обвив руками ноги дружини і ткнувся обличчям в квітчастий фартух, рясно змочуючи його сльозами. – Тільки прибери їх звідси, прошу!

Приголомшено округливши очі, жінка перевела погляд з чоловіка на Ніколаса.

– Ключі від вашої нової машини, – Ніколас поклав їх на кухонний стіл. – Її привезуть вам після вихідних.

– Але нам не потрібна машина. – Затерплими, від потрясіння губами, ледве вимовила Ольга.

– Що ж, – Ніколас сховав ключі назад в кишеню. – Тоді ось, – він поклав на їх місце конверт з грошима. – Тут вся сума.

Ніколас і Ганна, не змовляючись, вирішили спуститися пішки. Нікому з них не хотілося повторювати поїздку в жахливому ліфті.

– Звідки ти все про нього дізнався? – Згораючи від цікавості, запитала дівчина.

– Повезло, – знизав плечима Ніколас. – Серед моїх трьох, точніше вже п'яти мільйонів підписників знайшовся один колега з його роботи, свсід по під'їзду і професор, схиблений на Таємних Братствах і теоріях змов.

– А про випивку звідки? І що ти йому підмішав? – Продовжила сипати питаннями Ганна.

– Про пияцтво все було очевидно, а в мінералку я додав настоянку женьшеню, – посміхнувся Ніколас. – Вийшло щось подібне до енергетика, я завжди його п'ю. Живий, як бачиш.

Вони обоє заливчасто розсміялися.

– Виходить, ти наставив його на істинний шлях? Приємно усвідомлювати, що ти тільки що зробив світ трішки краще! – Сказала дівчина.

– Напевно, з боку це виглядало так собі, але головне, що допомогло, – кивнув Ніколас. – Гадаю, він пристосується. Я ж зміг, – він дістав з кишені телефон. – Освоюю нові технології, веду аккаунт в інстаграмі, до речі, – Ніколас включив прямий ефір. – Банда! Увага, питання: хто готовий взяти участь у пошуках еліксиру безсмертя під назвою Амріта? Пригоди тривають, – він весело підморгнув Ганні.

Мода мінлива і вередлива, тому за її віяннями важко встигати. Проте на вулиці можна зустріти елегантно одягнених людей. Серед них напевно є знаки зодіаку, перераховані астрологами.

Вийшовши з таксі, Ніколас озирнувся на всі боки.

– Доки є вільна хвилинка, пропоную перекусити і обговорити твій показ.

– З радістю, – посміхнулася дівчина.

Влаштувавшись за невеликим столиком в кутку ресторану, вони зробили замовлення.

– Раз вже показ називається "Тринадцятий знак зодіаку", – сказав Ніколас, – пропоную