Читати книгу - "По секрету твоя, Рошаль Шантьє"

Розділ 21.2

— Ну, привіт, кохання моє, — голос звучить єхидно, — домашні посиденьки? — схиляє голову набік, буцаючи ногою пакет у моїх руках. Добре, картонний — не просвічується, і, на щастя, дзвону не чути.

— Привіт Ілля. Та ось, вирішили подивитися кіно, — на підтвердження піднімаю покупки. Утримую його погляд, не намагаючись приховувати огиду.

— Вай, які новини. Кіно. А ви ким, панночка, будете? — робить крок до Аріни, простягаючи руку.

— Буду тією самою, яка чужих дотиків на дух не виносить, тож раджу вам тримати дистанцію. Ще питання? — її реакція лякає та вражає одночасно. Я також хочу бути настільки впевненою, щоб так відповідати!

— Не боїшся, що я розповім твоєму таткові, який зброд ти водиш додому? — каже мені, окидаючи подругу поглядом.

Раніше таких відвертостей собі не дозволяв. Зривався рідко, а зараз і привід не потрібний. Раніше. Раніше. Раніше. Багато чого раніше було не так, як зараз! Зовсім отетерів! Звісно, ​​до чого церемонитися! Адже він впевнений, що все вже вирішено! Авжеж! Якщо зараз він переходить усі межі, що ж після весілля буде? Я ще від звістки про весілля не відійшла, як уже шантаж! Злість на себе змушує сказати те, що я побоялася сказати наодинці. Зараз у мене є страховка у вигляді Аріни: поки вона тут Ілля нічого мені не зробить.- Закрий свого рота! Надто багато ти уявив себе для того, хто на будь-який наказ господаря реагує згідним гавкотом! — вибухаю, бо втомилася від його гніту! Він іде за моїми емоціями, наче завойовник за даниною! І поглинає їх знову і знову, щоб спустошувати навіть найдрібніші резерви! — Не боїшся, що мій батько дізнається про твоє ставлення до мене, і весілля не буде?

І замовкаю, перелякана сказаним, але відважно дивлячись йому в очі рівно доти, доки він не вибухає огидним гоготом.

— Ні, Тайка, не боюся, — морщусь, а він усміхається, боляче чіпляючи моє підборіддя. Ненавиджу це "Тайка" і його самого ненавиджу, — твоєму батькові посрати як ти житимеш, так що гаразд, гуляй поки можеш. Як тільки дружиною моєю станеш ось цього, — вказує на Аріну пальцем, — позбудуся. І гуляй з розумом, Тайка, — переставляє пальці на мою шию, і шипить на вухо, — не забувай, що ноги цілуватимеш тому, хто гавкає.

Аріна робить крок до мене, але я піднімаю долоню, застерігаючи: не варто з ним зв'язуватися. Перетерпіти простіше. Він дивиться мені у вічі кілька секунд, а потім цілує в губи, не поглиблюючи. Просто притискається і я розумію: він мене помітив. Це печатка, мітка. Принизливий доказ для мене, що нічого не зміниться, і я його. Він усувається, відпускає мене і дивиться, насолоджуючись ефектом.

Моя долоня злітає і тремтить від того, що я стримуюсь. Мене захльостує образа і злість, але найвиразніше я відчуваю приниження. Він іде, а я кулею влітаю додому, подруга за мною. Нині я не гостинна господиня. Мені б заспокоїтися.

З шумом захлопую за нами двері і стою спиною до неї притулившись. Якийсь моральний мазохізм прокручувати те, що сталося хвилинами раніше знову і знову, але моє мислення проти волі підкидає картинки. Ціпенію, бо зі страхом згадую свої думки: простіше перетерпіти. Простіше перетерпіти. Як мати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍