Читати книгу - "Слідопит, або Суходільне море"

class="p">— То ти був серед них, вождю? А що сталося з тим воїном, з яким ти зчепився в річці?

— Він став рибою і лежить з вуграми на дні! Хай тепер його брати закидають вудки і виловлюють його. Слідопите, я перерахував усіх ворогів і торкався їхніх рушниць.

— О, я знав, що він ні перед чим не зупиниться! — вигукнув Слідопит англійською мовою.— Цей сміливець побував у їхньому стані й вивідав усе про ворога. Ну, хутчій розказуй, Чингачгуче, а я потім переловім усе нашим друзям.

Делавар спокійно, з властивою йому серйозністю розповів найголовніше, що відбулося по тому, як Джаспер покинув його у воді в смертельному герці з ірокезом. Про долю того ворога та про бій з ним у річці він більше й не заїкнувся, адже не личить воїнові відверто вихвалятися своїми подвигами. Тож, зборовши свого супротивника в жорстокій сутичці, він поплив до східного берега, виліз нечутно з води і, скориставшись темрявою, непомітно змішався з ірокезами. Правда, один раз делавара були зупинили й запитали, хто він, але коли Змій відповів, що він є Гостра Стріла, його більше нічого не питали. З уривків підслуханих розмов йому стало ясно, що ірокези мали одне завдання — полонити Мейбл та її дядька, військовий чин якого вони, очевидно, надміру перебільшували. Делавар також достеменно переконався, що Гостра Стріла зрадив їх ворогові, хоча йому й не пощастило дізнатися, з якої причини, бо тускарора ще не встиг отримати винагороду за свої послуги.

З усього Змієвого повідомлення Слідопит переповів своїм друзям лише те, що, на його думку, могло трохи розвіяти їхній страх, наголосивши принагідно, що зараз саме час докласти останніх зусиль, доки ірокези не опам’яталися після завданих їм втрат.

— Для мене нема жодного сумніву в тому, що вони захочуть перестріти нас біля Освезьких порогів,— провадив Слідопит,— і там буде вирішена наша доля: або ми проскочимо, або ж потрапимо в їхні руки. Звідти до залоги вже так близько, що я, мабуть, висаджуся з Мейбл на берег і поведу її манівцями, а ви спробуєте щастя у човнах через пороги.

— Вам ніколи її так не довести, Слідопите,— поспішливо заперечив йому Джаспер.— Мейбл не здолає продиратися хащами в таку ніч. Пересадіть її до мене в пірогу, і я або сам загину, або, незважаючи на темряву, переправлю її живою-здоровою через пороги.

— Я в тому не сумніваюся, хлопче, і ніхто не сумнівається в тому, що ти справді хочеш допомогти сержантовій доньці; але в таку ніч лише око провидіння, а не твій зір, може провести тебе через Освезькі пороги.

— А хто доведе її щасливо до залоги, якщо вона зійде на берег? Хіба ніч не така ж темна на березі, як і на воді? Чи, може, ви гадаєте, що я знаю своє діло гірше, ніж ви — своє?

— Сміливо сказано, хлопче! Але якщо я й заблукав би такої ночі, хоча всі знають, що зі мною ще ніколи чогось подібного не траплялося, проте хай би я навіть і збився з дороги, то найстрашніше, що нас чекало б,— це пересидіти ніч у лісі, тим часом як на порогах досить одного-єдиного хибного поруху веслом а чи крену піроги, як ви обоє опинитеся в розбурханій стихії, з якої сержантова донька ніколи не вибереться жива.

— Що ж, хай тоді Мейбл сама вирішує; я певен, однак, що вона почуватиме себе безпечніше в пірозі.

— Я довіряюся в однаковій мірі вам обом,— сказала Мейбл,— і не маю жодного сумніву в тому, що кожен з вас зробить усе можливе, аби довести свою відданість моєму батькові; проте я повинна сказати відверто, що не хотіла б вилазити з піроги: адже там ми можемо наткнутися на ворогів, як це було вже, коли ми сиділи на березі. А втім, хай за мене краще вирішить дядечко.

— У мене душа не привертається до лісу,— почав Кеп,— та й хто, захотів би міняти такий спокійний дрейф на якийся ліс. А крім того, добродію Слідопите, не кажучи вже про дикунів, ви забуваєте про акул.

— Акул?! Де це чувано, щоб у лісових нетрях водилися акули!

— Гм, акула, ведмідь а чи вовк — то однаково. Я маю на увазі те, що хоче і може кусатися.

— Пробі! Чоловіче! Та невже ви й справді боїтеся звірини, яка водиться в американських лісах? Ну, я ще можу зрозуміти, що пума — страшний звір, але й з нею досить легко впоратися досвідченому мисливцеві. Ну, можете вважати небезпечними ще мінгів з їхньою підступністю, але не зчиняйте ви тривоги через ведмедів та вовків.

— Ну, вам добре так говорити, добродію Слідопите, коли ви, певне, кожного звіра в лісі на ім’я знаєте. Як не кажіть, а звичка тут — головне, вона надає сміливості навіть боязкій від природи людині. У південних широтах мені доводилося спостерігати, як моряки годинами плавали поміж акул по п’ятнадцять-двадцять футів[45] завдовжки, почуваючи себе в їхньому гурті не менш спокійно, ніж, скажімо, селянин почуває себе серед своїх односельців, виходячи в неділю з церкви.

— Просто неймовірно! — добродушно вигукнув Джаспер, який ще не набув характерної риси людей його професії — вміння розповідати небилиці.— А мені завжди казали, що зустрітися в морі з акулою — певна смерть.

— Я забув, правда, сказати, що хлопці плавали не з голими руками, а брали з собою хто кабестана[46], а хто аншпуга[47] чи й просто лома, щоб уперіщити, коли треба, яку бестію по носі, якщо від неї вже не можна буде відчепитися. Ні, ні, не лежить у мене серце до ведмедів і вовків, хоча кит не страшніший за оселедця, після того як його просушать та посолять. Нам з Мейбл краще триматися піроги.

— Чи не краще б Мейбл пересісти до мене в пірогу? — сказав Джаспер.— Адже я один на весь човен, до того ж на воді, як і сам Слідопит погодиться, у мене пильніший зір, ніж у нього.

— Цілком згоден з тобою, хлопче. Вода — твоя стихія, і ніхто не заперечуватиме, що ти тут неперевершений майстер. Маєш також слушність і в тому, що сержантова донька почуватиме себе безпечніше у твоїй пірозі, ніж у моїй; тому, хоч як мені не хотілося б відпускати дівчину від себе, але заради її безпеки я не можу не погодитися на це. Тож підпливай до борту, Джаспере, і