Читати книгу - "Три метри над рівнем неба"

Професорко, вибачте, але я не готова.

— Добре, але все одно виходьте, виходьте.

— Не розумію, навіщо мені йти аж туди, щоб повторити вам те саме. Я не готова. Вибачте, але я не мала змоги підготуватися. Поставте мені оцінку, на яку заслуговує той, хто не готовий.

— Чудово, тоді я ставлю вам двійку, ви щасливі?

— Майже так само, як Катінеллі, коли не дає списувати свої версії!

У класі всі засміялися. Джаччі бахнула рукою по журналу.

— Тихо! Джервазі, принесіть мені щоденник, хочу побачити, чи ви будете так само щасливі із зауваження, яке треба буде підписати. А головне — розповісте мені, чи буде з цього щаслива ваша матір.

Бабі принесла щоденник професорці. Джаччі написала щось швидко і з люттю. Потім закрила щоденник і віддала його.

— Завтра я хочу бачити підпис когось із батьків.

Бабі подумала, що в житті є куди більші неприємності, але краще буде не оприлюднювати цю думку. Мовчки повернулася на своє місце. Сильвії Фесті поставили п’ять. Це було навіть забагато як для її слабеньких відповідей. Можливо, вона була премійована за вибачення. Але й у цьому їй слід було б повправлятися.

З усіма цими хворобами її матір рано чи пізно взагалі помре.

Палліна повернулась на своє місце з четвіркою, у якій не було нічого благородного. Джаннетті заледве вдалося вирвати у професорки задовільну оцінку. Джаччі навіть присвятила їй латинське прислів’я. Джаннетті зробила дивну гримасу й вибачилась, що не знає, що на це відповісти. Насправді вона взагалі нічого не зрозуміла. Пізніше її сусідка по парті, Катінеллі, переклала їй. Це була жаска історія когось одноокого, який почувався щасливим, живучи серед сліпих. Джаннетті подумала, що Джаччі таки трохи дивна, що забажала ще більше підкреслити, наскільки ця оцінка була незаслужено подарованою. Бабі відкрила щоденник. Погортала до останніх сторінок. Поряд з алфавітним списком своїх подруг вона поклала папірці, на яких позначала всіх, кого опитували. Проставила останні кружальця на папірці з написом «латина» поряд із прізвищами Джаннетті, Ломбарді й Феста. Сильвією закінчувалось друге коло опитувань. Потім Бабі намалювала кружальце навпроти власного прізвища. Перша опитувана нового кола. Нормально так — починати з двійки. На щастя, всі інші оцінки були високими. Середнє арифметичне має все ще бути не меншим шести. Закрила щоденник. Сусідка з бокового ряду кинула їй записку на парту. Бабі її одразу ж сховала. Джаччі підшукувала нову версію на наступний тиждень. Бабі прочитала записку: «Молодчина! Я пишаюся такою подругою, як ти. Ти чемпіонка. П.» Бабі усміхнулася, одразу ж зрозумівши, хто стояв за цим П. Обернулася до Палліни й подивилась на неї. Вона була класнюча. Поклала записку в щоденник. Потім раптом згадала про зауваження. Одразу ж взялася читати його.

До уваги шановної синьйори Джервазі! Ваша дочка прийшла на урок з латини абсолютно непідготованою. Ба більше: під час опитування поводилась зухвало. Хочу, щоб ви знали про цю поведінку.

З повагою — проф. А. Джаччі

Бабі закрила щоденник. Подивилась на професорку. Та просто гівнючка. Потім подумала про свою матір. Зауваження, еге ж! Покарання не минути. І довгих нотацій також. І невідомо чого ще. В одному Бабі була упевнена — мати ніколи б їй не сказала: «Молодець, Бабі, ти чемпіонка».

14

Вівчарка гасала пляжем. Пісок порскав з-під її лап. Крутила головою, слідуючи ритму тіла, кидаючись уперед. Обігнала Степа, який щойно далеко закинув для неї паличку. Собака стрибнув, намагаючись схопити її зубами, вигнувся дугою в польоті, а тоді приземлився, здіймаючи стовпи піску. Відтак швидко побіг уже з палицею в зубах, потужно відштовхуючись передніми лапами, рвучись уперед. Добіг до Степа. Дозволив, щоб той витяг палицю з його слинявого рота. Потім ліг, поклавши голову на передні лапи.

Степ удавав, ніби зараз кине палицю далеко праворуч. Собака смикнувся, але потім помітив, що бігти було б марно. Степ зробив ще один оманний рух.

Зрештою закинув палицю далеко у воду. Собака побіг. Без вагань стрибнув у море. Піднявши голову, поплив, долаючи спротив течії. Палиця гойдалась на хвилях неподалік. Степ сів. Погода була гарна. І ще безлюдно. Раптом — сильний шум. Багато світла. Собака зник. Вода також. Море, далекі гори, пагорби праворуч, пісок.

— Що в біса коїться?

Степ перевернувся в ліжку, накривши голову подушкою.

— Що це, бля, за нашестя?

Полло, піднявши віконницю, відчинив вікно.

— Матінко, як тхне! Краще буде провітрити. Тримай, я тобі канапок приніс.

Полло кинув йому на ліжко зелений пакет від «Евкліда». Степ підвівся і, потягуючись, промурмотів: — Хто тобі відчинив, Марія?

— Так, вона зараз готує каву.

— А котра година?

— Десята.

Степ підвівся з ліжка.

— Щоб тебе підняло та гепнуло, ти не міг дати мені поспати ще трішки?

Степ пішов у ванну. Підняв кришку унітаза, яка сухо бемкнула об кахляну стіну. В іншій кімнаті Полло розкрив «Спортивний кур’єр» і заговорив голосно: — Ти повинен поїхати зі мною забирати мотоцикл від Серджо. Він мені потелефонував, що готово. О, а ти бачив, що «Лаціо» купив собі захисника з «Лечче»? Він суперпотужний.

Полло прочитав прізвище, яке останнім часом згадувалось у всіх газетах, — мовляв, це майбутній чемпіон, як мінімум, рівня національної збірної. Потім, почувши Степа, який і не думав закруглятися: — Агов, ти там що, річку випив?

Степ змив воду.

Повернувся до спальні, узяв пакет від «Евкліда».

— Я тебе пробачаю тільки тому, що ти прийшов ось із цим.

Посунув на кухню, слідом за ним теліпався Полло. Кавоварка, яка ще пашіла, стояла на дерев’яному блюдечку. Поряд — кухлик із підігрітим молоком і звичайний блакитний пакет цільного молока, холодного.

Марія, помічниця по господарству, була невеличкою жіночкою років п’ятдесяти. Вона вийшла з маленької кімнатки, де щойно закінчила прасувати.

— Маріє, бачите ось цього типа?

Степ вказав на Полло.

— Що б він не робив чи не розповідав, та в цей дім він не повинен заходити раніше від одинадцятої.

Марія занепокоєно подивилась на нього.

— Я йому казала, що ви хочете спати. Знаєте, що він мені відповів? Якщо я не відчиню, то він зламає двері.

Степ глянув на Полло.

— Ти таке сказав Марії?

— Ну, насправді…

Полло усміхнувся. Степ удав, що розгнівався.

— Ти їй таке сказав? Ти мені Марію лякати будеш?..

Степ схопив Полло за його коротку шию і, затиснувши його під пахвою, блокував йому голову.

— Ти таке сказав, га? Поводишся як фашист у моєму