Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона, Аманді Хоуп"

Глава 16

І слідуючи за слугою, ми дружно пройшли до приймального залу. Відкрила рот від подиву, приголомшена пишнотою та великою кількістю кольорів. Трон імператора стояв на пагорбі і до нього, ми йшли по вистеленій килимом доріжці. Весь зал був прикрашений величезними прапорами. За троном золотий стяг з вишитим червоним драконом, з шовкової тканини.

З одного боку: оранжево-коричневий із золотим візерунком та зображенням лева, з іншого – білий із зображенням снігового барсу, за ними чорний по ньому золоті візерунки та зображення дракона, а навпроти темно-зелений із вишитим сірим вовком, і ніжно- блакитний з яструбом.

«Це ж символи принців та їхньої магії!» - здогадалася я.

Виглядало настільки велично, що дух захоплювало.

Щоправда довго мені милуватися не дали, смикнувши за рукав, вивівши зі стану ступору.

Правила етикету я все ще не знаю, багато чого мені доведеться дізнатися і багато чого навчиться. Копіююючи чоловіків, вклонилася імператору, і лише після цього глянула на нього і вразилася побаченому.

Імператор був зовсім рудий, ні, навіть вогненно-рудий, як його дракон на прапорі. Волосся такого червоного відтінку я вперше бачила. І що цікаво брови та вії були такими ж. Навіть карі очі здавались червоними. Так не можна пофарбувати, отже, це природнє.

Але принц – його син. Вони зовсім різні. Закралася погана думка, що мама третього принца явно з кимось побешкетувала, інакше ніяк не пояснити такої різниці у зовнішності. Може, тому й померла, а сина по швидкому вислали?

Вловивши ледь помітну усмішку на обличчі імператора, зрозуміла, що надто довго його розглядала і, зніяковівши, опустила очі долу.

Король, тим часом, підвівся, залишивши трон, спустився до нас. І я одразу зрозуміла, що він рідний батько Чорного дракона. Хода, жести, загальні риси обличчя. Тільки відчуття, що волосся, очі та вії, одному пофарбували в червоний, а іншому в чорний.

Відповідь прийшла знову сама собою: магія! В одного магія Чорного дракона, що пофарбувала його в потрібні тони, в іншого – червоного. Цікаво, як виглядає тоді Сніговий барс? Невже білий у чорну цятку?

Слуги, слідуючи лише одному погляду, заметушилися, ніби довкола нас ожив величезний мурашник і все це в гробовій тиші. Начебто вони не люди, а привиди. Як за помахом чарівної палички посередині з'явився стіл, а навколо м'які подушки, і це за той час, поки він спускався по сходах.

Імператор жестом запросив усіх сісти і сам сів на чолі столу. Я, щоб ненароком не помилитись і не порушити етикет, сіла остання, з самого краю. І виявилось, що правильно зробила.

Стіл накрили теж за лічені секунди. Ех! Нашим ресторанам не завадила б подібна вишколеність офіціантів.

Чоловіки завели свої розмови, в яких я зовсім нічого не розуміла. І лише коли мова зайшла про мене, загострила вушка.

- Асгарде, - звернувся імператор до сина. - Загалом мені вже доповіли про те, що трапилося з дочкою пана лікаря, хочу почути твою розповідь.

- Я мало що можу додати, - почав принц, кинувши в мій бік глузливий погляд. - Її знайшли мої воїни на дорозі, переодягнуту в чоловічий одяг. Напевно, саме тому їй удалося вижити.

- Ваша донька виявилася кмітливою, - чи похвалив, чи просто здивувався імператор.

Мій знову придбаний татко на це вклонився посміхаючись.

- Вона дуже вміло лікувала моїх воїнів, що постраждали під час нападу ініралів, - продовжив принц. – У цьому поході ніхто не загинув завдяки їй.

"Ну, нарешті то! Хоч раз почула з його вуст слова подяки», - здивовано подивилася на Дракона, у відповідь отримавши лише гордовитий погляд.

Здається, я поспішала з висновками. Ні краплі подяки цей ірод не відчував. То були лише слова на публіку.

- Вона старанно вчилася мистецтву лікування з самого дитинства, - відповів татко, а мені знову згадалася сценка «зцілення» коня. Кохання та співчуття до власної дитини якщо й було, то я не помітила. Що ж у них за стосунки із дочкою? Поки ми серед чужих людей, навряд чи вдасться мені розібрати. Зачекаю, коли опинимося наодинці.

- У вашої доньки безліч талантів, - несподівано видав Дракон.

«Ось, мерзотник! Кому я могла поскаржитися? Тобі, безсердечне створіння? Та я ледь жива звалювалася щодня!» - усе це я спробувала висловити йому поглядом, слів у розмові мені давали.

Наскільки зрозуміла, з того, як поводилися чоловіки, від мене і не вимагалося відповідей, у їхньому світі жінка за столом, мабуть, для прикраси.

- Так! - знов вклонився татко, а від його подальших слів, кров застигла у мене в жилах: - Я вчив її їздити верхи ще практично з пелюшок.Алана допомагала мені в роботі, як їй виповнилося десять років, і дівчинка могла самостійно піднятися на коня.

Мене кинуло в холодний піт. Чорний дракон спеціально завів розмову на цю тему, і тепер він знав, що я брешу. Їзда на коні, рівносильна їзді велосипедом. Раз навчившись – це на все життя. Навіть втрата пам'яті не змінить навичок.

Боялася підняти на нього погляд, кожну секунду чекаючи на викриття. Але тяглися хвилини, а Дракон мовчав. Злякано подивилася на нього, в ту ж мить прочитавши в чорних очах свій вирок, але принц явно не збирався тієї години виконувати його.

«Ось зараза! - страх змінився злістю, і я пообіцяла йому подумки: - Нічого в тебе не вийде! Не на ту нарвався!»

- Ваша дочка виросла такою красунею! - промовив раптом імператор, а я зніяковіло посміхнулася.

Ну, хоч хтось оцінив мої зовнішні дані, який приємний чоловік.

Але подальші його слова розчарували у його добрих почуттях.

- Жаль, що вона успадкувала лише красу матері, але в ній ні краплі магічного дару від батька.

І це було вимовлено таким тоном, ніби я винна у всіх смертних гріхах.

Татко лише мовчки вклонився, підтверджуючи слова імператора.

- Можливо, дар ще виявиться? - з несподіваною надією перепитав правитель, з таким нетерпінням свердла мого батька важким поглядом, що стало не по собі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍