Читати книгу - "Рубінова тінь минулого, Анна Ліє Кейн"

18

Мама зустріла мене задумливим мовчанням. Вона стояла біля стіни передпокою, схрестивши руки на грудях і дивилася на мене. Під цим поглядом я розгубилася. Швидко зняла верхній одяг, підійшла ближче до демониці.

- Може, ти не рада, що ми приїхали? - запитала Селена без осуду, схиливши голову до плеча. - Якщо ми не вчасно, то можеш просто сказати і…

- Ні-ні, - замотала головою й акуратно взяла жінку за руки. Оглянула її витончені пальці з доглянутим манікюром, а сама думала над тим, що мені сказати.

- Щось із Загіром? Він образив тебе? – мама понизила голос. Швидко зиркнула у бік кухні, звідки долинав дзвін посуду, і подалася ближче до мене. Вже сама перехопила мої кисті та піднесла їх до свого обличчя: - Якщо він наважився хоч щось...

- Мені казали, що демони вміють любити по-особливому, - перебила Селену пошепки. Вдивилась в іскорки, що кружляють у смарагдових очах: ​​- Це правда? Мені казали, що у вашій міфології є згадки, що демони навіть пробивалися в інші світи, щоб знайти коханих.

Мама здивовано підняла брови, потім задумливо скосила очі вбік.

- Ми відчуваємо трохи інакше, - сказала вона розгублено. - Наші емоції та почуття пов'язані з магією, а тому відрізняються від людських.

- Чи може демон одружитися без кохання?

Пам'ять послужливо підкинула образ Наріне, що притискалася до Дорайна.

- Може, - кивнула Селена. - Ось тільки такий шлюб навряд чи утримає його, якщо демон зустріне того, хто підійде йому ідеально. Ти таки сумніваєшся у своєму виборі?

- Ні, - зітхнувши, опустила голову. - Не сумніваюся. Але за Загіра заміж я не вийду.

На пару хвилин передпокій поринув у мовчання. Мені навіть страшно було дивитися на матір. Чи підтримає вона мене? Чи зрозуміє?

- Ну і чого ви тут стоїте? - з кухні з'явився скуйовджений батько. Оглянув нас здивованим поглядом і вийшов повністю, вперши руки у боки: - Так, у мене вже погане передчуття.

Селена відтала першою. Вона обернулася до чоловіка і посміхнулася.

- Не варто нервувати раніше часу, - перебільшено бадьоро промовила вона. - Усі живі й це головне. Ти там за качкою стежиш?

- Вона зв'язана та засипана яблуками, куди їй тікати? - насторожено посміхнувся тато, все ще придивляючись до мене. Довелося обійняти себе однією рукою поперек живота і видавити змучену посмішку.

- Ель, давай мий руки, і сідатимемо за стіл.

Кивнула і побрела у ванну. Увімкнувши воду, вперла руки в умивальник і нахилилася ближче до дзеркала. Під очима залягли синці, а самі вони почервоніли. Я здалася собі чужою, незнайомою, змученою жінкою. Зараз думалося, що навіть у будинку Йозефа я не відчувала себе настільки жахливо. Сили наче витікали як вода з дірявого відра. Разом із ними танула і надія повернути все на місця. Я навіть не могла нормально радіти присутності батьків. Це не моє місце, не моя реальність. Навіть якщо я зустрінусь з Дорайном… що я йому скажу? Розкажу, що за інших обставин ми з ним разом... а який сенс? Якщо рішення про моє повернення може ухвалити лише Міністерство Підглядань. Або це вважатиметься забороненим чаклунством.

Здригнулася і відсахнулася від дзеркала. На мить у відбитку примарилися очі іншої людини.

Заборонене чаклунство. Мені треба побачити Таїру! Вона відчувала, що станеться щось страшне. Але як мені потрапити до в'язниці?

Думки почали обертатися навколо цієї теми безупинним вихором. Тут я не маю жодного відношення ні до самої відьми, ні до Академії Проклятих. Отже, мені знадобиться спеціальний дозвіл на відвідування ув'язненої. Який орган може видати мені таке?

Першим на думку спало Міністерство внутрішніх справ. Разом з видом цієї організації перед думкою з'явилася посмішка Йозефа. Швидше мотнула головою, проганяючи спогад.

Далі роздуми привели мене до невиразної давно забутої інформації. Вона була зі мною у минулому житті. Батько! Адже він працював в незалежному відомстві, яке займається перевірками всіх державних установ.

Швидше витерши руки, вибігла з ванної та залетіла на кухню. Мене зустріли два стурбовані погляди. Довелося трохи заспокоїтися, статечно сісти за стіл, дочекатися коли батько розіллє по келихах вино, і тільки після цього запитати:

- Тату, а ти зможеш допомогти мені з отриманням перепустки до в'язниці?

Батьки, почувши це, здивовано перезирнулися. Тато навіть кашлянув убік, а потім спитав:

- Тобі потрібно зустрітися з кимось особливим?

- Так, з однією дівчиною. Відьмою. Її звинуватили у тому, що вона наклала прокляття на Годамн рік тому. Мені треба з нею поговорити.

Чарльз пару хвилин задумливо розглядав салат у тарілці, потім упер лікті в стільницю і поклав підборіддя на зчеплені пальці.

- Теоретично я можу з цим допомогти. Ти хочеш зустрітися з нею цього місяця?

- Завтра, - видихнула, проклинаючи всюдисущу бюрократію. Якби не вона мене тут не було б…

– Завтра? - ошелешено перепитав батько. - Це неможливо. Ще кілька днів усі відомства працюють у черговому режимі. Мені навряд чи зможуть швидко виписати дозвіл, а ще треба буде підтвердити його в...

- Тобі так сильно треба її побачити? - перебила чоловіка Селена. Чарльз здивовано насупився, а мама невідривно дивилася на мене. Метал у її голосі не дозволив батькові продовжити говорити, а я ледь не здригнулася. Яскраво-зелені очі свердлили мене важким поглядом.

- Мені дуже потрібно, - хрипко видихнула. Мама кивнула й обернулася до чоловіка:

- Чарльз, я не вірю, що в тебе немає боржників у Міністерстві внутрішніх справ. Звернися до них, хай перепустку випишуть там.

Дихання знову перехопило від згадки про структуру, якої я інстинктивно побоювалася, але зараз навіть не звернула на це уваги. Все одно хто випише мені цей дозвіл. Мені просто потрібно, щоб він опинився в моїх руках!

Батько зробив ковток із келиха, задумливо похитав його в пальцях, а потім рішуче вимовив:

- Дехто є. Завтра так завтра. З ранку вирушимо до Міністерства внутрішніх справ, Ель. Буде тобі перепустка.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍