Читати книгу - "Невситимі, Анна Мавченко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Ти виплатиш мені тисячу срібняків упродовж наступних трьох місяців або ж покинеш це поселення назавжди! – пан староста шокував усіх, навіть власного сина, чия щелепа відвисла ледь не до самої землі.
Не лише я, а й люди розуміли, що покарання надто перебільшене: за три місяці мені таких грошей не заробити, та й спалений сарай того не коштує, а податися насправді нікуди. Вирок лиш укотре довів, що все це дійство – тільки формальність; так чи інакше, ця сімейка знайшла би спосіб мене позбутися. Через убивство чи вигнання – ролі для них не грає. Якби не Рейван, усе могло б скінчитися ще вчора. Припускаю, мою смерть тоді б списали на самогубство й зумисну шкоду майна через нероздільне кохання й бажання помститися.
І смішно, і страшно, і гірко...
- Я… – слова просто не знайшлися в моїй голові – там було абсолютно пусто.
- Вона виплатить цей борг значно швидше. Але жити тут однаково не залишиться, – привернув загальну увагу підвищений, не позбавлений чіткої впевненості, голос Рейвана.
Усі миттю спрямували на нього зацікавлені погляди, не розуміючи й близько, що той має на увазі. Я й сама направду була спантеличена. А ще роздавлена, зраджена, знічена – список доволі довгий.
- Тобі, чужинцю, слова ніхто не давав, – суворо, проте трохи схвильовано кинув пан Устим.
- Як і вам – права вершити правосуддя, – одним краєчком губ усміхнувся Рейван, підступивши до мене.
- Я – староста Мефесу…
- Ви – брехун, який ухвалює вигідні собі самому рішення.
- Та як ти смієш?… – іще дужче спалахнув батько Ореста.
- Бачу, у вас тут весело, – музикою розлився грайливий жіночий голос із незначним акцентом.
Усі дружною здивованою компанією повернулися на звук. Неподалік стояла група дивно зодягнених чоловіків. Тримаючи своїх коней за повіддя, вони обступили з усіх боків молоду, неземної краси дівчину, яка сиділа верхи на чорному жеребці. Темна груба коса спадала їй на плече, покрите білим легким плащем поверх щільної синьої сукні. Повні яскраво червоні губи підкреслювали благородну блідість обличчя, очі бурштинового кольору дивилися насмішкувато, а проте ховали глибоко в собі хижу ворожість. Попри зовнішню витонченість і тендітність, незнайомка випромінювала справжню войовничу силу. Мені, чомусь, на фоні воїнів, котрі її обступили, вона здавалася більш загрозливою.
- Хто це?
- Хто вона?
- Знову чужинці!
- У них зброя!
- Що тут відбувається? – поповз миттєвий шепіт між мефесців.
- Не сподівався зустріти тебе так швидко, – хмикнув Рейван, схоже, знайомий з чужинкою.
Дівчина широко всміхнулася. Та усмішка вийшла дещо сумною.
- Не сподівалася взагалі побачитися з тобою в цьому житті.
- Не дочекаєшся! – короткий смішок, а згодом радісне: - Ну привіт, Ейро!
- Ну привіт, Рейване! – з полегшенням видала та й, зіскочивши зі свого коня, на всіх парах кинулася в обійми чужинця.
Ці двоє виглядали як закохані, що побачили одне одного вперше за довгий час. І серце від цього чомусь боляче стисло. Я не могла зрозуміти: радість це, співчуття чи… щось, що заведено називати ревнивістю.
Хай там як, на останнє я жодного права не маю.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Невситимі, Анна Мавченко», після закриття браузера.