Читати книгу - "Давай одружимось, Уляна Пас"

16.

Заснула я практично одразу, як тільки голова торкнулася подушки. Все-таки сьогоднішній день був повний несподіваних подій, і мій організм вирішив, що йому необхідний перезапуск. 

Прокинулася я лише тоді, коли за вікном було темно, як і в кімнаті. Увімкнувши лампу, оглянулась навколо та зрозуміла, що в кімнаті крім мене нікого немає. Напевно, я б так і не наважилася її залишати, але мій живіт нагадав, що було б добре щось з'їсти. А ще нестерпно болить нога й стегно. 

Тримаючись за стіну, я вийшла в коридор, а тоді й у вітальню. Чесно кажучи, була надія, що Макса немає вдома, але вона швидко розвіялася, коли побачила його за високим столом. Чоловік працював на ноуті в домашніх штанах і футболці. Швидше за все, на роботу він сьогодні більше не їхав, як і говорив. 

- Ти купив ліки? - зупиняюсь біля нього й намагаюсь говорити нормально. Не хочеться сваритись, але чи буде так - не впевнена. 

- Ось! - Макс кладе ближче до мене пакет з логотипом аптеки, і я одразу дістаю з нього знеболювальні пігулки. Закидаю одразу дві до рота й запиваю водою. І все це під прямим поглядом Коршуна.

- Боляче? - питає абсолютно спокійно.

- Є трохи, - знизую плечима. Беру в руки мазь і, стрибаючи на одній нозі, розміщуюсь на дивані й знімаю пов'язку. Чесно кажучи, робити це самій шалено незручно, тому коли Макс підводиться на ноги, а тоді підходить до мене й сідає просто на підлогу, я навіть радію, що він вирішив допомогти. 

Коршун мовчки втирає мазь у мою ногу і робить це так ніжно й повільно, що мій організм видає черговий збій. Обличчя починає горіти, і серце знову пришвидшує биття. Руки Макса вправно втирають мазь, і складається враження, що він усе життя займався подібним. Навіть пов'язку накладає практично ідеально.

- Дякую! - кажу зніяковіло. І саме в цей момент, наче навмисне, мій шлунок вкотре нагадує про себе. Моє обличчя ще й досі не повернулось до нормального кольору і продовжує горіти.

- Голодна? - Макс не усміхається. Лише розглядає мене прискіпливо знизу вгору, а коли легенько киваю головою, просто бере й підхоплює мене на руки.

Цього разу практично не дивуюсь і впевнено кладу руки йому на плечі. Макс садить мене на високий стілець, а сам починає діставати з холодильника лотки з їжею. 

- Я подумав, що ти зголоднієш, тому після аптеки заїхав ще й у ресторан, - він сідає навпроти й уважно слідкує за моєю реакцією. Звісно ж, вона є. 

- Ти точно той Макс, якого я знаю? - здивовано питаю, відкриваючи лотки. 

- Можливо, річ у тім, що ти зовсім мене не знаєш? - заявляє Коршун, і після його слів я просто зависаю на кілька секунд.

- Можливо, - не можу сперечатись. - Як і ти мене. 

Далі я просто насолоджуюсь смачною їжею, а Макс продовжує працювати на ноуті. Його присутність поруч більше не напружує, і я часто ловлю себе на думці, що розглядаю його краєм ока. 

Такий зосереджений на роботі. Здається, що зараз його весь світ не цікавить - лише те, що відбувається на моніторі. Напевно, він сильно дорожить своїм місцем у цій компанії, якщо готовий на все, лиш би воно не дісталось комусь іншому. А саме Марату… 

Повечерявши, почуваюсь абсолютно щасливою людиною. Ліки також почали діяти, і біль практично зник. Макс без слів зібрав усі лотки і заховав назад у холодильник.

- Можеш відпочивати, - говорить, повертаючись до роботи.

- Так я виспалась вже, - відповідаю. - Не хочеш подивитись разом фільм?

- Разом? - все-таки я помилялася, коли говорила, що від роботи його не відволікти. Макс здивовано мене розглядає, наче не може повірити власним вухам. Так я і сама шокована, що видала таке. 

- А що тут такого? - швидко беру ситуацію під контроль. - Я не люблю дивитись фільми наодинці, а тобі варто відволіктись від роботи. 

Чесно кажучи, сильно сумніваюсь, що Макс погодиться. Видно ж, що робота - це його життя. Поки він розмірковує, я вже готова почути його відмову.

- Добре! - несподівано заявляє. - Тільки давай без мелодрам. Ненавиджу жіночі сльози.

- Як скажеш! - і чого це я усміхаюсь на всі тридцять два? 

Поки Макс закінчує роботу, я переміщуюсь на диван і вмикаю шалено великий телевізор. Цікаво, Коршун любить жахи? А трилери? 

Вбиваю у пошуку фільм, котрий зовсім недавно показували в кінотеатрах. У мене було бажання його переглянути. Хто б міг подумати, що я робитиму це з Максом?

- Ось! Я подумав, що ти не відмовишся від десерту, - Коршун передає мені відерко з морозивом, а сам сідає поруч і робить ковток пива з пляшки.

- Нічого собі! - я вкотре приємно вражена. - Твоїй майбутній дружині шалено пощастить! 

- Та невже? - Макс вперше за час нашого знайомства відкрито усміхається, а я на кілька секунд просто залипаю. Виявляється у нього на щоках є ямочки! Як я раніше не помічала їх? - А це нічого, що дружина в мене вже є?

- Хочеш сказати, що пощастило мені? - хмикаю. - Тоді варто ловити момент, адже чотири місяці швидко минуть. 

Ми обоє замовкаємо, коли розпочинається фільм. Макс ніяк не коментує мій вибір, тільки мовчки стежить за тим, що відбувається на екрані й сьорбає пиво. А от я за сюжетом практично не слідкую. В голові відкладається наша остання розмова.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍