Читати книгу - "Чортівка на виданні, Крістіна Логоша"

Розділ 6 (3)

У разі гострої необхідності я могла скористатися чарівними вилами, та навряд чи Брієр розіграв увесь цей маскарад, щоб просто затягти мене до підземелля.

Спуск тривав недовго, і ми опинилися в чудовому місці: через скляний купол сіяли нічні зірки, в центрі зимового саду був фонтан зі скульптурами дівчат, що ллють воду з глеків. Напівтемряву порушувало лише світло від сотень світлячків, які кружляли над запашними квітами. Це місце ідеально підходило до романтичних зустрічей. А потім я зрозуміла, навіщо мене Брієр привів сюди – ми одні, і цього разу мені буде важче уникнути його домагань. Одразу стало гидко, особливо від того, що він прикидається іншою людиною.

– Ваша Високість, тут так гарно… чим я можу віддячити вам за цю прогулянку?

– Не варто подяки, я лише хотів поговорити…

– Може, поцілунок? – перебила його і почала наближатися до двійника, пильно гладячи в очі. – Пекучий і пристрасний, який доведе, як сильно я хочу стати королевою.

Себастьян розгубився. Я бачила в його погляді боротьбу бажання та доводів розуму. Моя поведінка його насторожувала.

– Може спочатку розмова? – розгублено промовив відьмак.

Я підійшла до нього впритул , поклала долоні на груди і глянула в бляклі очі принца.

– А справді, навіщо нам ці поцілунки? Ми ж дорослі люди, і потрібно встигнути до офіційного оголошення фавориток.

Стала спокусливо розтібати ґудзички на його камзолі, а він стояв як укопаний і мовчав. Я дійшла до останнього і підняла на нього погляд.

– Ви візьмете мене на відбір, принце Монті?

Він тяжко проковтнув і відповів здавленим голосом:

– Звісно.

– Тоді чого соромитись? Ми ж без п'яти хвилин чоловік та дружина. Роздягайтесь!

Немов пес, що почув команду господаря, Брієр скинув камзол, розв'язав зав'язки на комірі, скинув сорочку і став стягувати штани. Залишившись в одних трусах, він тільки тоді помітив, що я й досі стою в одязі. Хотів запитати, але я пристрасним поцілунком заглушила його слова. Себастьян сміливо і жадібно блукал руками по моєму тілу.

Я різко відсторонилася від нього і промовила збентеженим голосом:

– Ваша Високість, я забула сказати…

– Що? – насупився Брієр.

– Я ж чортівка. І у нас є традиції, за якою майбутній чоловік не може бачити оголене тіло нареченої до весілля.

Себастьян замовк, обмірковуючи мої слова.

– А як не чоловік? Я знав одну таку, вона ходила в рушник перед незнайомцем.

Я стиснула зуби – рибка зісковзував з гачка.

– Але ж він, мабуть, був їй не чоловік. І в любовних стосунках вони не були. Та й ми говоримо про нас із вами. Яка різниця, у кого якісь моральні цінності? Я дівчина порядна і такого ніколи не дозволяю.

Брієр посміхнувся, стискаючи мої стегна.

– Обіцяю не підглядати.

– Обіцянки замало. Давайте, щоб напевно, – я розкрила долоню, в якій з'явилася яскраво-червона атласна стрічка, – пропоную зав'язати вам очі.

– А ви пустунка, Мізріель. Сподіваюся, ви від мене не втечете.

– Як я можу? Ви ж тоді не зробите мене королевою, – сказала спокусливим голосом, позбавляючи Брієра останніх підозр.

Я акуратно пов'язала стрічку йому на очі і, обхопивши двома долонями його обличчя, врізалася поцілунком у губи. Хоча було дивно цілувати Себастьяна в іншому обличчі, я відчувала тяжіння між нами. Залишив його вуста, я тихенько промовила "підемо" і взяла його за руку. Зробив кілька кроків до сходів, зупинилася. Він завмер в очікуванні, а я, обпалюючи його шкіру диханням, прошепотіла:

– А тепер упіймай мене, Себастьяне.

На обличчі принца засяяла посмішка.

– Здогадалася.

 Я відпустила його руку, і поки він намагався зняти пов'язку, підібрала розкиданий Брієром одяг і пішла вгору сходами.

– Ти куди? – борючись із пов'язкою, спитав відьмак.

– Ти ж не справжній принц, навіщо мені на тебе гаяти час? Усього хорошого, Себастьяне. Сподіваюся, тебе з'їдять комарі.

Відьмак люто рвав яскраво-червону стрічку, але не міг з нею нічого зробити.

–Вона зачарована.

– Розв'яжи негайно! – зло процедів відьмак.

– Буде тобі урок, як обманювати порядних міледі.

Прогарчавши від гніву, він підняв долоню, і в сад влетіла його тростина, відповівши на заклик господаря. Я не могла допустити, щоб моя помста закінчилася так швидко. Розрядом блискавки вил, що з'явилися в моїх руках, ударила по тростині і прибила її до полу. Коріння дерев вирвалося з-під землі і схопило її, не даючи кинутися до господаря.

– Ви і ваша зубочистка звільнитесь з настанням опівночі. Приємно провести час.

– Мізріель!

Гнівне ревіння долинало з глибини секретного ходу, коли я вийшла на вулицю. Відчувая небувале задоволення, я попрямувала до головної зали, де зовсім скоро мали назвати імена претенденток. Десь за спиною закричала дама: «Цей божевільний майже голий!». Себастьяну вдалося вибратися назовні, але у пов'язці і без чар він мене зовсім не турбував.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍