Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"

6 (2)

Ліїн зітхнула. Пригладила складку на спідниці і гордо пішла.

В голову чомусь лізли безглузді думки про мерзенних капітанів, що схиляли безпорадних пасажирок до всякого непотребу. Пам'ятається, Ане із задоволенням читала книжки про таких капітанів. І непотріб в цих книгах описувався гарно і яскраво. І бідні трепетні діви здавалися, закохувалися, а потім пливли з коханцями до західу сонця, ніжно тримаючись за руки.

Ліїн уявила капітана Веліверу, що ніжно тримає когось за руку. Уявила його незадоволене обличчя і явне нерозуміння в очах, і хихикнула.

Айдек подивився з цікавістю, але питати нічого не став.

На подив Ліїн, її справді почали схиляти до непотребу.

— Куди піти? — спитала вона, не вірячи своїм вухам.

— У Білячий дім, — життєрадісно відповів Каяр.

— Навіщо? — запитала дівчина.

Що таке Білячий дім, вона знала, завдяки тим же книгам Ане. Місце, де чоловіки відпочивають від дружин та інших пристойних жінок. З непристойними жінками відпочивають — із коханками, утриманки та випадковими знайомими. Що саме там відбувається, авторка книги явно знала лише з чуток. Тому що в неї все було описано дуже туманно, кавалери весь час грали в карти, пили в великих кількостях, а дівчата частково намагалися втекти через вікно в туалеті, частково гасали по хаті з оголеними найцікавішими місцями і в масці. Маска взагалі була обов'язковим атрибутом при відвідуванні Білячого дому. Щоб не впізнали. Особливо жінок, серед яких траплялися навіть пристойні в той момент, коли вони знаходилися не поряд з коханцем.

— Дуже треба, — сказав Марк.

— Кому? — похмуро уточнила Ліїн.

— Усім, — не став розмінюватись на дріб’язок Марк.

Ліїн хмикнула і, не кліпаючи, дивилася на капітана. Адже саме він придумав цю дурість.

— Мені треба потрапити туди, — сказав він серйозно. — А без жінок туди не пускають.

Ліїн знову хмикнула, а потім сказала:

— Мені туди не треба.

Про те, що вона пристойна дівчина, нагадувати не стала. Вони могли і не повірити, особливо з огляду на всі обставини.

— Ми купимо вам цукерок, — великодушно запропонував Каяр.

На нього всі присутні дружно глянули, як на останнього ідіота.

— Ну, жінки ж люблять цукерки, квіточки… — пояснив балакун, за що заробив вбивчий погляд від Ліїн.

— Гаразд, — сказала дівчина. — Якщо вам так сильно потрібно і мені нічого не загрожує, я піду. Але спочатку ви знімете браслет.

— Ні, — сказав капітан.

— Я не втікатиму, — пообіцяла Ліїн.

— Ні, — повторив капітан.

— Тоді одягайте в коханку Каяра. Він уже має досвід носіння сукні.

Чоловіки переглянулись і почали вмовляти. Каяр обіцяв цукерки, торт, морозиво, своє трепетне серце та портрет, намальований приятелем-художником. Ліїн здавалося, що він знущається, хоча фізіономія у базікала була серйозна. Велівера то похмуро мовчав, то починав доводити, що навіть із браслетом їй нічого не загрожує, а в те, що вона не спробує втекти, він, на жаль, не вірить. Тому що всі жінки дурні, як зрозуміла Ліїн. Всі, окрім його дорогої мами.

— Ні, — уперто твердила Ліїн.

— А давайте я вам в обмін розповім, чому борці з імператорською тиранією сидять у болоті, — запропонував Велівера, переконавшись, що просто так бранка нічого робити не збирається.

Ліїн навіть подавилася черговим «ні».

— Юміл, поясни їй, навіщо тобі треба потрапити в той будинок, — у тиші, що настала, запропонував Марк, який, очевидно, вважав, що після цього Ліїн точно відмовити не зможе.

Дівчина трохи подумала, переводячи погляд із одного чоловіка на іншого. Покрутила на зап'ясті проклятий браслет, а потім наважилася.

— І те розкажете, й інше, — сказала серйозно.

Вона повинна знати, у що знову вплутується. А питання з болотом її давно цікавило. Дуже непридатне для повстання місце.

Капітан зітхнув, потім подивився на Каяра і сказав:

— Вийди, тобі краще не знати.

Хлопець смикнув плечима і, на подив Ліїн, вийшов без заперечень.

Велівера дочекався, поки за ним зачиняться двері, і без передмов сказав:

— Ваші партизани, точніше ті, хто організував це безглузде повстання, упевнені, що у болотах знайшли золото.

— Яке золото? — здивувалася Ліїн. Золото дуже дорогий метал просто через те, що взяти його ніде. Все що є, залишилося з давніх часів, коли острівна імперія була чимось більшим. Або в неї були зв'язки з чимось більшим.

— Самородне, як у старих книгах про рудну справу, — сказав Марк.

— Його там справді знайшли? — запитала Ліїн.

— Боюся, що ні, — відповів капітан, але нічого більше не пояснив, пославшись на клятву на крові.

Ліїн зітхнула, подумки побажала Хашену, щоб його жаби зжерли, і запитала:

— До Білячого дому вам навіщо?

— Щоб не дати організувати на теренах імперії черговий храм бога Золотих Туманів. Це така погань, насправді. Принесення в жертву дітей зовсім не найгірше, що там відбувається. Були прецеденти, ледве цю гидоту випалили. А зараз є шанс запобігти, якщо встигну. Розумієте, цією справою займається моя мама, одна з її… ем… підлеглих…

— Дуже добрих дівчат, — сказав Марк. — Тих, хто вміє користуватися своєю красою заради високих цілей.

Ліїн пирхнула і задумливо промовила:

— Ця гарна дівчина влізла до когось у ліжко і щось важливе дізналася.

— Так, — підтвердив Велівера з полегшенням. Схоже, боявся, що полонянку дуже обурює існування таких дівчат. — Але вона, за всього свого досвіду, впоратися з проблемою не зможе. Вона маг, але не сильний. Та й загалом, просто слабка жінка. А труїти там не можна, може не вийти...

— Ага, — сказала Ліїн, зрозумівши, що капітан збирається когось вбити. — Значить, ваша гарна дівчина заманить коханця до Білячого дому, а ви…

— А я, — похмуро сказав Велівера. — Мама крім мене нікому не ризикнула довірити…

— А якщо дізнається його батько, то буде великий скандал. Він вважає, що Юміл не повинен сам займатися такою брудною роботою, — додав Марк.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍