Читати книгу - "Час бою (болю), Соломія Даймонд"

17 глава

*Давид 

Моє тіло вкрилося сиротами, коли я побачив Аліну, що стояла біля Ратуші й вела діалог з хлопцем, що робив фото перехожим. Вона так гарно йому посміхалася, що я замилувався її чарівною посмішкою. Водночас я відверто ревнував її до незнайомця. Мені хотілося зараз бути на його місці, але я стояв осторонь, тримаючи в руках невеличкий букет з білих тюльпанів.  

Невідома сила змушувала мене триматися осторонь від Аліни. Коли ми жили в дитячому будинку, то я аж ніяк не розглядав її як потенційну дівчину, а вбачав у ній лиш сестру свого найкращого друга, але зараз все змінилося на 180 градусів. Переді мною стояла неймовірно мудра, сильна, добра та вродлива дівчина, в присутності якої моє серце билося частіше.  

З кожним днем Аля все частіше полонила мої думки та серце. Навіть вночі, коли я заплющую очі, то вона мені сниться. Як би я не намагався опиратися своїм почуттям, все марно. Я шкодую про те, що так невиховано відреагував на той поцілунок. Насправді ж, мене переповнювали емоції від легких та приємних дотиків Аліни. Я боровся з непереборним бажанням міцно її обійняти й залишити на кожному сантиметрі її тіла вологі поцілунки, які змусять її посміхатися та закочувати повіки від задоволення. Проте, мій здоровий глузд тоді наказав мені зупинитися.  

Я та Аліна... Хіба це правильно?  

Свят тільки нещодавно помер. Можливо, вона просто намагається замінити його кимось іншим? Я так боявся, що наш зв’язок виявиться помилкою, що ненароком образив її. Чесно кажучи, то понад усе я не хотів скривдити її, а все сталося саме так. Зараз я намагався виправити помилку, яку зробив тоді, але ще досі не був впевнений у тому, що все роблю правильно. Як же мені хотілося, щоб Свят зараз був поруч і дав мені пораду. Я б залюбки його вислухав. 

Аліна обертається й махає мені рукою. Я несміливо ступаю в її бік, намагаючись вгамувати своє хвилювання. Вона така чарівна. Мені хочеться осипати дівчину компліментами, але я розумію, що це може її налякати. Її погляд мимохіть ковзає по букету й вона нервово заправляє пасмо світлого волосся за вушко. Цей ніжно-рожевий рум’янець на щоках так їй личить.  

— Це тобі, Аліно. Хотів хоч якось підняти тобі настрій у цей не простий для нас обох день. — Вона вдячно киває на мої слова й підносить букет до носа. Повільно вдихає аромат, заплющивши повіки.  

— Спасибі. Вони чудові.  

Вона радісно загортає тюльпани у свої обійми й притуляється до мене. Я не витримую й кладу руки їй на талію. Між нами декілька шарів одягу, а я маю нестерпне бажання торкнутися її шкіри без усіх цих перепон. Поки мої думки не завели мене так далеко, я роблю великий ковток свіжого повітря й долонями зупиняюся на її спині.  

— Як ти себе почуваєш? Все гаразд?  

Я прекрасно знав, що Свят був усім для неї. Вони з дитинства були нерозлийвода. Мені хотілося, щоб Аля навчилася жити без нього, але я розумів, що на це піде багацько часу, якого в нас не було.  

Мені вже декілька разів телефонували мої колеги зі Словенії. Там було все моє життя, яке мені довелося поставити на паузу через обіцянку, яку я дав другові. Зараз я розривався між Любляною та Львовом. І, щиро кажучи, я не знав що мені обрати.  

Можливо, Аліні буде краще без мене? Вона може зустріти якогось чудового хлопця, з яким вона буде щаслива. Можливо, у неї з’являться щирі та вірні друзі. Можливо, я їй взагалі не потрібен... Я вже так сильно заплутався.  

— Так, зі мною все нормально. Я трохи побалакала з Олею на кладовищі. Ми згадували хороші моменти пов’язані зі Святославом. Це підняло мені настрій.  

На вулиці починає накрапати дощ, тому ми швидко прямуємо в заклад, про який мені розповідала Аліна. Для себе я відмітив тут гарний та вишуканий дизайн. Золота фурнітура, велика кількість картин, дорогі меблі неначе з якихось середньовічних палаців, пишні люстри... Все це ідеально поєднувалося в одному приміщенні. Мені подобалося те, що тут столики були розташовані на доволі великій відстані один від одного, а світло було приємним для ока, приглушеним та тьмяним.  

Я допомагаю Аліні зняти верхній одяг та підсуваю стілець. Сам сідаю навпроти й вивчаю меню. Однак, на тексті зосередити свою увагу мені ніяк не вдається. Погляд Алі дурманить мій розум.  

— Вже щось обрала? — запитую я, тарабанячи пальцями по столі. Тут було так спокійно. Я не хотів, щоб цей день закінчувався.  

— Так. Я буду лате та “Наполеон”, а ти?  

У цей момент до нас підходить мила офіціантка в білих рукавичках. Я роблю замовлення. Для себе прошу те саме, що й для Алі. Я не такий фанат солодощів, як вона, але вважаю милим робити однакове замовлення. 

Аліна спирається ліктями на мереживну скатертину, що вкриває стіл, а потім кладе підборіддя на долоні. Кутики її вуст здіймаються вгору, а карі очі стають все яскравішими через особливе освітлення у закладі. Я подаюся вперед і мені в ніс вдаряє приємний аромат її парфумів. Як же мені хочеться, щоб цей запах змішався з моїм...  

— Я хочу глянути ті фото... — шепоче вона, неначе розповідає мені якусь секретну інформацію.  

Я незграбно дістаю з пакета альбом і ніяковію. Нам буде незручно переглядати світлини, бо ми сидимо один навпроти одного.  

— Сядь біля мене, щоб нам обом було комфортно дивитися. — Я не сперечаюся, а мовчки притягую свій стілець до її. Не стримуюся і поправляю її волосся. — Щось не так? — запитує вона, піднявши одну брову. Я відчуваю себе хлопчиськом, якого застукали зненацька на чомусь поганому. Тікати нікуди...  

— Нічого значного. Просто пір’їна. — Звісно, мені треба було придумати щось більш правдоподібне, але я поплив від її краси.  

Аліна мило хихотить і починає гортати сторінки. Кожне фото у цьому альбомі — це неоціненні спогади для мене. Чим далі ми пролистуємо сторінки, тим більше я замислююся над тим, чи подобалася мені Аля раніше. Тут така велика кількість її знімків. Я ж не просто так приклеїв їх сюди... 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍