Читати книгу - "Згасле сяйво, Марі Сантьяго"

Розділ 20: Весільний день

День весілля, хоч і здавався таким звичайним на перший погляд, був сповнений емоцій і моментів, які залишаться у їхніх серцях назавжди. Для Етел цей день був особливим не тільки через те, що вона нарешті стала дружиною Дерека, але й тому, що це було новим етапом у їхньому житті. Вони стали родиною, і це відчуття дарувало їй величезну радість і хвилювання.

 

Ранок почався з того, що вона прокинулася рано. Сонце тільки-но піднімалося, і перші промені світла ніжно проникали в кімнату. Її погляд зупинився на дзеркалі, де вона побачила своє відображення: це була вона, але вже з новими планами на життя, з відчуттям того, що щось важливе і незворотне відбувається.

 

Їй допомагали з сукнею її найкращі подруги, і всі хвилювання, які вона відчувала, швидко зникали серед сміху та радості. Вона не могла повірити, що цей день настав. Вона стала частиною чогось набагато більшого, ніж просто дві людини, які закохалися.

 

Величезне біле плаття було ідеально підібране для її фігури — шовкове, з вишивкою, що нагадувала ніжні квіти, з легким шлейфом, який дбайливо піднімали її подруги. Легкий макіяж і зібране волосся тільки підкреслювали її природну красу. Вона виглядала немов у мріях — такою ніжною, але водночас сильною, такою жінкою, яка готова створити нову історію разом із тим, кого любить.

 

Дерек, тим часом, був на іншому кінці будинку, також готуючись до важливого моменту. Його костюм, темно-синій з елегантними деталями, сидів на ньому ідеально. Він не міг стримати хвилювання, яке переповнювало його серце. Він дивився в дзеркало, намагаючись заспокоїти себе, але кожен момент наближав його до моменту, коли він побачить її — свою наречену, свою майбутню дружину.

 

Як тільки годинник наближався до часу церемонії, серце Дерека билося швидше. Він чекав її з нетерпінням, і відчуття того, що скоро вона буде поруч, змушувало його навіть забути про всю метушню навколо.

 

Коли в залі з’явилася Етел, всі очі були прикути до неї. Вона йшла по червоному килимі, і кожен її крок був сповнений грації та впевненості. Її погляд зустрівся з Дереком, і їхні очі розповіли більше, ніж будь-які слова. Вона усміхнулась йому, і він відчув, як щастя переповнює його.

 

Церемонія була простим, але глибоким моментом. Вони стояли перед священником, а їхні руки були переплетені, як два серця, що знаходять один одного серед мільйонів. Кожне слово обітниць було важливим, але найбільше значення мала тиша, яка заповнила простір, коли вони дивилися один одному в очі. Їхнє кохання, їхня обіцянка бути разом, була явною.

 

— Дерек, я беру тебе за свого чоловіка, — сказала Етел, її голос звучав глибоко й рішуче, ніби вона проговорювала кожне слово всім своїм єством.

 

— Етел, я обіцяю бути з тобою завжди, підтримувати тебе і любити тебе, — відповів він, його голос був твердим, але в ньому відчувалась ніжність.

 

Коли вони поцілувались, і це був поцілунок не просто для свідків, а для них самих — двох людей, які зібрали всі свої сили, щоб стати одне для одного.

 

Після офіційної частини почався святковий прийом. Вечір пройшов у атмосфері тепла, сміху та радості. Ті, хто був близьким до них, зібралися разом, щоб відсвяткувати цей важливий момент. Ласкаві слова, танці, яскраві посмішки, запальні мелодії музики — це все стало частиною їхнього весільного вечора.

 

Дерек і Етел танцювали, тримаючись за руки, і кожен крок був як обіцянка: вони йдуть разом через все. Їхні серця билися в унісон, і все навколо здавалося не таким важливим, як вони самі.

 

Вони сміялися, разом гортали весільний альбом, ділилися спогадами і плани на майбутнє. Але цей день був більше, ніж просто весілля. Це була обіцянка — бути разом, підтримувати один одного і любити без умов.

 

Вечір завершився феєрверками, що спалахували на небі, як символ нової глави у їхньому житті. Вони йшли разом, тримаючи один одного за руку, знаючи, що їхнє кохання буде продовжуватися на всіх етапах їхнього спільного життя.

 

Це було не просто весілля. Це було обрання один одного — на все життя.

 

Весільний день залишив у їхніх серцях теплі спогади, але все лише починалося. Після свята, яке вони проводили в колі найрідніших людей, Дерек і Етел відправились у маленьку відпустку, щоб провести кілька днів лише на двох, далеко від метушні.

 

Місце, яке вони обрали, було чудовим — затишний курорт біля моря, де безкраї води зливались із небом. Вони проводили дні на пляжі, вдихаючи аромат солоного повітря та насолоджуючись тишею і спокоєм. Це був час для них, щоб перевести подих і відчути себе повноцінно разом, без зайвих думок і тривог.

 

Одного ранку, сидячи на узбережжі, Дерек взяв Етел за руку, притягнувши її до себе. Вона, усміхаючись, заглянула в його очі, а він, не відводячи погляду, сказав:

 

— Я не можу уявити, що б робив без тебе. З тобою все здається можливим, і я хочу, щоб так було завжди.

 

Етел прислонилася до його плеча, відчуваючи його тепло. Вона знала, що вони пройшли через багато, але це була лише перша глава їхнього спільного життя. Кожен новий день обіцяв їм щось більше.

 

— Я теж, — тихо відповіла вона, її голос тремтів від емоцій. — Ти змінив моє життя, і я хочу, щоб ми разом створювали наше майбутнє. Я вірю, що все буде добре.

 

Вони мовчки сиділи так деякий час, дивлячись на хвилі, що розбивалися об берег. Всі їхні переживання та тривоги здавалися такими дрібними на тлі цієї безмежної краси. Вони були разом, і це давало їм силу.

 

Через кілька днів вони повернулися додому, і життя знову стало пульсувати своїм звичним ритмом. Етел відчувала, як її серце б’ється з новою силою. Її відносини з Дереком стали ще глибшими, а почуття — ще сильнішими.

 

Їхнє спільне життя не було без труднощів, але в кожному моменті вони знаходили підтримку один в одному. Разом вони обговорювали плани на майбутнє, вирішували побутові питання і раділи кожній миті разом.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍