Читати книгу - "Володар Перстенів"

Як же ви так устигли! А знаєте, що мені виповниться сто двадцять дев'ять? Ще рік протягну і зрівняюся зі Старим Туком. Хотілося би його перегнати, але побачимо.

Відсвяткувавши день народження Більбо, гобіти залишились у Рівендолі ще на кілька днів, і багато часу вони проводили зі старим другом, котрий виходив із його кімнатки лише попоїсти. Щодо цього він був, як і раніше, пунктуальний і лише зрідка просипав час обіду чи вечері. Сидячи біля каміна, вони по черзі розповідали йому про їхні мандрівки та пригоди. Спершу він удавав, що записує; та він часто засинав, а прокинувшись, казав:

— Дуже цікаво! Надзвичайно! На чому ми зупинилися?

Тоді вони повторювали розповідь із того моменту, коли він починав куняти.

Єдиною частиною оповіді, яка втримувала його увагу, був опис коронації та весілля Араґорна.

— Мене, звичайно, запрошували на весілля, — сказав він. — І я віддавна чекав цього. Та коли дійшло до від'їзду, виявилося, що тут у мене стільки роботи, та і речі пакувати не хотілося…

Минуло майже два тижні, і Фродо, виглянувши у вікно, побачив, що вночі були приморозки і павутиння стало, мов срібні мережива. І тоді він зрозумів, що мусить їхати і попрощатися з Більбо. Погода все ще була тиха та гарна, після найчарівнішого літа на людській пам'яті; але вже прийшов жовтень, і невдовзі могли початися дощі та сильні вітри. А шлях був неблизький. Але турбувала Фродо не думка про погоду. Він відчував, що йому час повертатися до Ширу. Сем відчував те саме. Лише напередодні він сказав:

— Ну, пане Фродо, ходили ми далеко і побачили чимало, та кращого місця нам не знайти. Тут усього потроху, якщо ви мене розумієте: і Ширу, і Золотого Лісу, і Ґондору, і королівського двору, і заїзду, і лугу, й гір — усього намішано. Та все ж, якось я відчуваю, треба нам їхати. Кажучи правду, за свого Дідуся я хвилююся.

— Так, Семе, всього потроху, крім Моря, — відповів Фродо і повторив сам до себе: «Крім Моря».

Того ж дня Фродо поговорив із Елрондом, і було вирішено, що вирушать гобіти на світанку. І їм на втіху, Ґандалф сказав:

— Я поїду з вами. Принаймні до Брі. Мені треба побачити Кремену. Увечері вони пішли прощатися з Більбо.

— Ну, якщо треба, значить треба, — сказав він. — Шкода. Я буду нудьгувати без вас. Гарно, коли ви десь поруч. Але мене постійно хилить на сон.

Тоді він подарував Фродо мітрилову кольчугу та Жало, забувши, що вже раз дарував їх; і ще подарував три томики переказів і пісень, які він уклав у різний час; книжки були написані тонким почерком, а на червоних обкладинках мали напис: «Переклад із ельфійської Б. Т.».

Семові він дав мішечок із золотом.

— Майже все, що залишилося від скарбів Смоґа, — сказав він. — Може знадобитися, якщо надумаєшся одружитися.

Сем почервонів.

— А вам, юнаки, не маю що подарувати, — сказав Більбо Мері та Піпінові, — хіба що добру пораду.

І, надававши цілу купу порад, зверху ще докинув їм дотеп у гобітському стилі:

— І щоби голови ваші не повиростали з капелюхів! Бо якщо не перестанете рости, то дорого вам буде одягатися.

— Якщо ти хочеш пережити Старого Тука, — зазначив Піпін, — то чому би нам не Спробувати перерости Бикореву?

Більбо розсміявся і витяг із кишені дві красиві люльки з перловими мундштуками, оправлені тонко виробленим сріблом.

— Згадуйте про мене, коли куритимете! — сказав він. — Їх зробили для мене ельфи, та я вже не палю.

І раптом голова його звісилась і він заснув на хвилину; а коли знову прокинувся, то сказав:

— То на чому ми зупинилися? Так, звичайно, я роздавав подарунки. І це мені нагадало: що з моїм перснем, Фродо, тим, який ти забрав?

— Я загубив його, Більбо, дорогий мій, — сказав Фродо. — Я його викинув, ти ж знаєш.

— Як шкода! — зітхнув Більбо. — Хотілося би ще раз поглянути на нього. Та ні, що за дурість! Ти ж для того й у похід вирушав — хіба ні? — щоби його позбутись. Але все так збиває з пантелику, все так перемішалось: і справи Араґорна, й Біла Рада, і Ґондор, і вершники, й південці, й оліфанти… ти і справді бачив оліфанта, Семе?.. і печери, і вежі, й золоті дерева, і ще хтозна-що!

Я, вочевидь, із моєї подорожі повернувся занадто прямою дорогою. А Ґандалф міг би мені щось показати. Але так я не встиг би до розпродажу і мав би тоді ще більше клопоту. Ну, зараз уже запізно, та і насправді найзручніше сидіти тут і слухати про все це. Камін тут гріє дуже добре, і їжа тут дуже смачна, та й ельфи завжди поруч. Чого ще можна бажати?

Дорога ця вперед веде,

Все далі від моїх дверей.

Тепер іти немає де,

Хай ще хтось шлях цей обере!

Або нову почне хтось путь,

А я нарешті заверну

В шинок, де б ноги простягнуть, —

Назустріч спокою та сну.

І, пробурмотівши останні слова, Більбо схилив голову на груди та міцно заснув.

У кімнаті загусли сутінки, і вогонь розгорівся, і вони дивилися на Більбо й бачили, що він усміхається вві сні. Якийсь час вони посиділи мовчки; і тоді Сем, окинувши поглядом кімнату й тіні, які танцювали на стінах, тихо сказав:

— Мені здається, пане Фродо, що поки нас не було, він мало що написав. І навіть нашої історії він теж не напише.

Більбо, ніби розчувши ці слова, розплющив очі й підвівся.

— Бачите, мене постійно хилить на сон, — сказав він. — Коли я маю час на писання, то пишу тільки вірші. Фродо, любий мій друже, тобі не дуже важко буде трохи навести тут лад? Позбирай нотатки, папери, а також мій щоденник і забери все зі собою, гаразд? Як бачиш, я не маю часу з усім упоратись, усе впорядкувати. Нехай Сем допоможе, а якщо зіб'єш усе докупи, то привези мені, і я перегляну. Дуже чіплятися не буду.

— Обов'язково все зроблю! — сказав Фродо. — І обов'язково приїду: дорога безпечна. Тепер у нас є справжній король, і всі шляхи будуть упорядковані.

— Дякую, дорогий мій! — сказав Більбо. — Ти зняв із моєї душі величезний тягар.

І він знову заснув.

Наступного дня Ґандалф і гобіти прощалися з Більбо в його кімнаті, бо на вулиці було холодно; а потім розпрощались і з Елрондом і його ельфами.

Коли Фродо стояв на порозі, Елронд побажав йому щасливої дороги та сказав:

— Я думаю, Фродо, тобі нічого