Читати книгу - "Діти Дюни"

вірить, що може перетворити силу племен на силу Імперії. Моя пересторога для тебе, Стілґаре: найнебезпечнішим з усіх твоїх витворів є закостенілий етичний кодекс. Він обернеться проти тебе й доведе тебе до вигнання!

«Він надто далеко зайшов! — подумала Алія. — Мушу послати по нього стражників, хай якими будуть наслідки». Але її руки зосталися непорушними.

Проповідник повернувся обличчям до Храму, піднявся на другу сходинку тераси й знову обернувся до площі, постійно тримаючи праву руку на плечі свого поводиря. Зараз він вигукував:

— Третя моя звістка для принцеси Ірулан. Принцесо! Приниження — це річ, якої ніхто не може забути. Застерігаю тебе — тікай!

«Що він таке каже? — спитала себе Алія. — Ми принизили Ірулан, але… Чому він радить їй тікати? Я тільки-но вирішила!» Дрож страху пройняв Алію. Звідки Проповідник знав?

— Моя четверта звістка для Дункана Айдаго, — волав він. — Дункане! Тебе навчили вірити, що за відданість платять відданістю. Ох, Дункане, не вір історії, бо історія приводиться в рух тим, що саме рухається грішми. Дункане! Прийми наставлені тобі роги й роби те, що найкраще вмієш робити.

Алія аж прикусила долоню правої руки. Роги! Вона хотіла простягти руку й натиснути кнопку виклику стражників, але рука не підкорилася їй.

— Тепер я буду вам проповідувати, — сказав Проповідник. — Це проповідь пустелі. Я скерую її до вух Муад’Дібового духівництва, що сповідує екуменізм меча. О ви, ті, що вірять в явлене передвизначення! Чи ж не знаєте, що явлене приречення має свій демонічний бік? Кричите, що ви возвеличені, що живете у благословенних поколіннях Муад’Діба. Кажу вам, що ви відкинули Муад’Діба. У вашій релігії святість прийшла на зміну любові. Накликаєте на себе помсту пустелі!

Проповідник опустив голову, наче як для молитви.

Алія здригнулася від усвідомлення. Підземні боги! Цей голос! Він став розбитим за роки в палючих пісках, але міг бути залишком голосу Пола.

Проповідник знову здійняв голову. Його голос лунав над площею, де почало збиратися дедалі більше людей, приваблених цією чудасією з минулого.

— Так написано! — волав Проповідник. — Ті, хто молиться за росу на краю пустелі, викличуть потоп! Не уникнуть свого присуду через силу розуму! Розум переростає в гордість, а горді не знають, коли чинять зло.

Він притишив голос.

— Кажуть, що Муад’Діб помер через передзнання, що знання майбутнього його вбило і він перейшов зі світу дійсності до Алам аль-Митгаль. Кажу вам, що це ілюзія Майї. Такі думки не мають незалежного існування. Не можуть вийти з вас і зробити щось справжнє. Муад’Діб казав про себе, що не володіє магією рихані, якою міг би зашифрувати Всесвіт. Не сумнівайтеся в його словах.

І знову Проповідник звів угору руки, здійнявши голос до межі можливого:

— Перестерігаю Муад’Дібове духівництво! Вогонь на скелі спопелить вас! Ті, що надто добре засвоїли уроки самообману, згинуть від цього обману. Кров брата не може бути змита!

Він опустив руки, знайшов свого юного поводиря і покинув площу, перш ніж Алія зуміла вирватися з тремтячої нерухомості, що її охопила. Така безстрашна єресь! Це мусив бути Пол. Вона має застерегти своїх стражників. Вони не відважилися відверто виступити проти цього Проповідника. Події на площі внизу підтверджували це.

Попри єресь, ніхто й не ворухнувся, аби перепинити відхід Проповідника. Жоден із храмових вартових не кинувся за ним. Жоден прочанин не намагався його затримати. Цей харизматичний сліпий! Кожен, хто бачив або слухав його, відчував його силу, втілення божественного таланту.

Незважаючи на денну спеку, Алію обсипало холодом. Вона відчувала тонкий край руків’я Імперії, наче фізичну річ. Ухопилася за край шпигунського вічка, наче намагалася втримати свою владу, думаючи при цьому про її крихкість. Рівновага сил між Ландсраадом, ДАПТ і фрименами тримала серцевину влади, у той час як Космічна Гільдія та Бене Ґессерит діяли тихцем, у тіні. Контрабандне просочування технологічного розвитку з окраїнних частин найдальшого людського розселення підточувало центральну владу. Дозволені витвори підприємств іксіан і тлейлаксу не могли пом’якшити цей тиск. А за лаштунками постійно стовбичив Фарад’н із Дому Корріно, спадкоємець титулу та претензій Шаддама IV.

Без фрименів, без монополії Дому Атрідів на геріатричні прянощі та хватка, якою вона тримає Імперію, ослабне. Уся сила розпливеться. Вона вже відчувала, як влада вислизає їй з рук. Люди слухають цього Проповідника. Втихомирити його було б небезпечно, так само небезпечно, як дозволяти йому далі виголошувати ті ж слова, що їх він вигукував сьогодні на площі. Алія бачила перші ознаки своєї поразки, а обрис проблеми ясно постав у її мозку. Бене Ґессерит кодифікували цю проблему:

«Численне населення, контрольоване нечисленною, але потужною силою, є доволі звичною ситуацією у нашому Всесвіті. Ми знаємо основні умови, коли це численне населення може обернутися проти своїх правителів.

Перше: коли знайде лідера. Це найбільш невловима загроза для можновладців, бо вони мусять утримувати контроль над лідерами.

Друге: коли розпізнає свої кайдани. Слід тримати населення у сліпоті та не допускати жодних сумнівів.

Третє: коли населення здобуде надію на втечу з неволі. Ніколи не сміє навіть повірити, що втеча можлива!»

Алія труснула головою, відчуваючи, як здригаються її щоки від цього руху. Серед її населення всі знаки були наявними. Кожен звіт, який вона отримувала від своїх шпигунів у всій Імперії, підтверджував певність її знання. Безнастанні бойові дії фрименського джигаду повсюдно залишили свої сліди. Куди б не сягав «екуменізм меча», люди трималися звичної поведінки підпорядкованого населення: захисної, прихованої, ухильної. Усі вияви влади — а це означало передовсім релігійну владу — стали предметом осуду. Ох, прочани все ще прибували мільйонними натовпами, деякі з них, ймовірно, з побожності. Але переважно пілігрими керувалися іншою мотивацією. Найчастіше це була розсудлива запорука майбутнього. Це підкреслювало послух і давало реальну форму влади, яку легко було перетворити на багатство. Хаджі, що поверталися з Арракіса, прибували додому з новоздобутим авторитетом, новим суспільним статусом. Хаджі могли ухвалювати прибуткові економічні рішення, яких не сміли ставити під сумнів ті, що не покидали рідної планети.

Алія знала популярну загадку: «Що ти бачиш у порожньому гаманці, привезеному додому з Дюни?» І відповідь: «Очі Муад’Діба (вогнисті діаманти)».

У свідомості Алії промайнули традиційні способи протистояння дедалі більшим невдоволенням: слід показати людям, що опір завжди карається, а допомога владі завжди винагороджується. Імперські збройні сили мусять перекидатися за випадковим взірцем. Усі значні помічники імперських правителів мусять бути прихованими. Кожен рух, в якому Регентство протистоїть потенційному противнику, вимагає делікатного відчуття часу, аби не дати опозиції змоги прийти в рівновагу.

«Невже я втратила своє відчуття часу?» — питала вона себе.

— Навіщо ці спекуляції? —