Читати книгу - "Князі і гетьмани усієї Русі. «Через шаблю маєм право». Злети і падіння козацької держави 1648—1783 років"

знамя, которое ныне к ним послано, немного попортилось, письмо поисщеплялось». Отож цар був вимушений віддати наказ про виготовлення нових клейнодів. У тому випадку, якби не вдалося отримати нових клейнодів до прибуття великих послів в Україну, їм наказувалось «государево дело делать во всем по ево, государеву, указу», а українському гетьману пояснити їхню відсутність і пообіцяти від імені царя «прислати новое знамя». Коли ж клейнод встигне наздогнати посольство ще в дорозі, то їм наказано «гетману дать новое знамя, а про старое знамя не обьявляти и привести ево назад к Москве».

Досить неприємна прикрість сталася й з булавою, відправленою Олексієм Михайловичем Богдану Хмельницькому. З неї, невідомо за яких обставин, зникло декілька коштовних камінців. Відновлювати клейнод послу довелось негайно, причому з власної кишені (щоправда, по поверненню до Москви Бутурліну було відшкодовано ці збитки).

Уже прибувши на самий кордон з Україною, до міста Путивль, 23 листопада 1653 р. Бутурлін вирядив «за рубеж до Києва и до Белые Церкви» поддячого Якова Портомоїна «да с ним 3-х человек путивльских казаков», наказавши йому вирушати в дорогу «наскоро, не мешкая нигде ни часу». Перед піддячим і його товаришами було поставлено завдання «едучи дорогою до Києва, в черкаских городех, и приехав и в Києву разведывать тайным обычаем накрепко: Богдан Хмельницкой ещо ли стоит в обозе или из обозу пошол, и где стоит». Крім того, лазутчики мали з'ясувати, чи табір Хмельницького вже залишив кримський хан, а якщо залишив і повернувся до Криму, то чи не залишилися при гетьману татари. Боярина також цікавили результати осінньої кампанії та місцеперебування польського короля Яна Казимира й литовського гетьмана князя Януша Радзивілла. Окремо акцентувалася увага на з'ясуванні політичних результатів протистояння 1653 р.: чи вчинив король з Хмельницьким і з ханом якусь угоду й чого можна «вперед меж ими чаять?.» Тобто російська сторона до останнього моменту перестраховувалась і намагалася напевне з'ясувати стан справ в Україні, аби не потрапити в дипломатичний конфуз.

Проте, аби продовжити шлях, Бутурліну не довелося очікувати на повернення Портомоїна: за кілька днів до Путивля з України прибув царський гінець, котрий супроводжував посольство стольника Родіона Стрешньова. Ось від нього боярин довідався й про стан справ в Україні, і про відсутність якихось небезпек і загроз для успішного продовження місії. Утім наказ про перетин українського кордону царський боярин так і не віддав, оскільки не отримав з Москви необхідних царських грамот й клейнодів для Хмельницького. Отож відправлений з-під Жванця назустріч Бутурліну полковник Іван Федоренко застав його 3 грудня ще по той бік кордону, у Путивлі, як, власне, і Яків Портомоїн, котрий 7 грудня повернувся із зібраною особисто в Україні інформацією.

У дорогу «велике посольство» вирушило лише 20 грудня. Двадцять другого грудня уповноважені царя «за рубеж пришли в черкасской городок в Карабутов». Наступного дня в Карабутові в церкві Миколи Чудотворця було влаштовано урочисте богослужіння. Як занотував до свого статейного списку Бутурлін, заледве вони наблизилися до наступного за Карабутовим українського міста Красного, як назустріч їм виїхав тамтешній городовий отаман Матвій Філонов «з знаменем, а с ним казаков человек со 100 и больши на конех». А коли царські люди перетнули міську межу, тут їх зустріли «священницы в ризах со кресты, и с иконами, и со святой водой, и всем городом с великою радостию». У соборній церкві, куди попрямувало посольство, «пели „достойно есть“, и ектенью говорили, и молили Бога о государском многолетнем здоровье».

У наступні дні «радість велика» ширилась уже іншими українськими містами й селами, через які прямувала російська делегація. Її зустрічали то місцеві полковники, то сотники й городові отамани, котрих супроводжували кінні козаки з прапорами, а в містах і містечках обов'язково чекали представники кліру з хрестами, образами й святою водою. Усе вказувало на те, що український гетьман доклав чимало зусиль до того, аби дисциплінованістю козаків і набожністю всього українського люду справити на гостей гарне враження й таки довести розпочату справу до логічного завершення.

Під вечір 31 грудня повноважне посольство царя наблизилося до Переяслава. За п'ять верств від міста його зустрів місцевий полковник Павло Тетеря, котрий проголосив зворушливу промову зі словами вдячності на адресу «благоверного с благоверных и благочестивого с благочестивих государя царя и великого князя Алексея Михайловича». На підході до міста царських дипломатів козаки вітали пострілами з самопалів, а міську громаду представляли війт і місцевий протопіп Григорій, котрий також на честь гостей з Москви виголосив вітальну промову. У кафедральному соборі Переяслава протопіп провів урочистий молебень за царя та його родину. Після чого по виході Бутурліна «со товарищи» з церкви на їхню честь знову було влаштовано салют з гармат, встановлених на замку.

По прибутті до Переяслава на переговори з гетьманом Хмельницьким боярину довелося чекати цілий тиждень. І причина такої затримки, варто сказати, була досить поважна. Богдан, повернувшись із Жванецької кампанії, нарешті отримав можливість з належними християнськими почестями провести в останню путь тіло свого старшого сина Тимоша, котрий ще кілька місяців перед тим загинув на молдавській землі. А вже після траурних церемоній гетьман ще на деякий час затримався на дніпровському перевозі поблизу Домонтова, оскільки річка вкрилася кригою, але крига не достатньо зміцніла, аби втримати на собі карету гетьмана. Затримка Богдана на Дніпровському перевозі тривала близько тижня. Згодом ця обставина дасть поживу творчій уяві письменників і поетів, котрі розгледіли в домонтівських очікуваннях гетьмана своєрідний внутрішній Рубікон, здолати який Хмельницькому не відразу вистачило сил. Погані передчуття й тривоги нібито закривали зазвичай рішучому Богдану шлях до Переяслава. Утім жодних документальних натяків з цього приводу не існує, а політичні реалії, що втілилися в постановах Кам'янецької польсько-кримської комісії кінця 1653 р., простору для маневрування Хмельницькому не залишали. Отож, Переяславський шлях, можливо, і лякав своєю непередбачуваністю, але на той момент був для гетьмана та його соратників чи не єдиним...

Скільки ж рад відбулось у Переяславі 8 січня 1654 р.?

До Переяслава Хмельницький прибув пізно ввечері 6 грудня. Наступного дня до міста приїхали генеральний писар Війська Запорозького Іван Виговський та інші вищі козацькі старшини. Увечері 7 січня відбулася перша неформальна зустріч Богдана, котрого супроводжували Виговський і Тетеря з боярином Бутурліним. На ній і було узгоджено процедуру проголошення переходу України під протекцію царя, що мала відбутися вже наступного дня.

Ближній царський боярин запропонував провести процедуру передачі гетьману царської грамоти у дворі тієї садиби, де він зупинився на постій. Після чого в соборній церкві міста політичний