Читати книгу - "Легенди Львова. Книга друга"

запровадивши Романа до невеликого покою з ліжком. — Хоча... ви, певно, змучені... Може, трохи подрімаєте?

— А коли ховають?

— Завтра ополудні. Хочете, може, помитися? Я накажу приготувати купіль.

— Ні, не треба.

Тут він уперше зумів роздивитися дівчину. Гарне округле обличчя з повними вустами когось йому нагадувало. Чи буде зручно поцікавитись, як її звати? Ні, це безглуздо. Зі всього виходить, що вони вже знайомі, а може, й родина.

— Коли переберетеся, спустіться вниз на вечерю. Вам печеню підігріти, чи волієте зимну?

— Нехай буде зимна.

Дівчина лишила його на самоті, і Роман хутенько обстежив покій. Перше, що його зацікавило, це книги і часописи. Річники «Світу» уривалися на 1882 році, так само і річник «Діла» та «Kurjera Lwowskiego». Серед книг не було жодної, виданої пізніше.

Що це за світ, у який він потрапив? І яким чином це відіб’ється на ньому самому?

Роман перевдягся у чорний костюм старого крою і з подивом констатував, що той був йому якраз упору. Спустився сходами в передпокій і розгубився, куди йти. З кімнати, де лежала покійниця, долинало те саме приглушене шемрання, вухо вловлювало окремі слова, які нічого йому не говорили. Підійшов до дверей навпроти, прочинив і побачив на столі, освітленому свічником-трійцею, полумиски з їжею, карафу червоного плину і келишки.

— Я вже вас зачекалась, — усміхнулася панночка, наливаючи собі до горнятка кави. — Я теж зголодніла.

З усього було видно, що тут вже наготувалися до завтрашніх поминок: печеня, паштет, шинка, ковбаса, сальцесон, сир, смажена риба, салата з квашеної капусти, пиріг з яблуками, пиріг з маком...

Панночка налила йому вишнівки. Коли він її надпив, то мав таке враження, мовби випив узвару — не відчув ані грама алкоголю. Може, він просто змерз, а то була замала доза? Коли узяв до вуст кусок паштету, то знову була несподіванка — здавалося, що їсть якесь старе перемелене м’ясо. Паштет не мав смаку, а печінкою тут і не пахло. Здавалося, що він просто вивітрився на повітрі.

Однак ті самі відчуття викликали і печеня, і вудженина, і риба. Все, геть усе було позбавлене смаку, і не тільки смаку, але й запаху. Окраєць ніби свіжої паляниці виявився гливким і з запахом цвілі. Так само й пиріг із яблуками.

— Вам не смакує? — спитала панночка, помітивши, що він, спробувавши всього по шматочку, перестав їсти.

— Я в дорозі перекусив, а крім того, просто втомлений.

— Так, така далека дорога... я помітила, що ви без речей приїхали.

— Дуже квапився.

— Може, хочете відпочити? У свому покої в шафі знайдете нічну сорочку.

Роман побажав панночці доброї ночі і подався до покою.

Видно, що тут уже побувала служниця. Ліжко розстелене, його вбрання кудись зникло. На кріслі стояла мидниця з теплою водою, мило, висів рушник. Попід кріслом побачив нічного горщика з покришкою.

Підійшов до вікна і визирнув на вулицю. Попід вікном росло розлоге дерево, жоден листочок не ворушився на ньому. Неясна тривога опанувала ним. Відчував, що пора звідси тікати, інакше трапиться щось непоправне. Але, що то могло бути, не здогадувався.

Роман висмикнув зі свічника свічки і сховав до кишені. Тоді розчахнув вікно, схопився за гілку і спустився деревом на вулицю. Надворі було темно і холодно, а надовкіл не видно ані промінчика світла. Роман пішов у зворотному напрямку. Бажання продовжувати мандрівку зникло. Відчував наростаючу тривогу, близьку до паніки.

Небавом почув запах вологих стін і опинився перед тунелем, з якого потрапив у свій підвал, а звідти на сходову клітку, чим неймовірно перелякав сусідів, бо виявилося, що був відсутній цілий місяць. Роман витяг з шухляди родинний альбом і відразу ж знайшов те, що шукав. Зі світлини дивилось на нього знайоме обличчя. Панночка з підземелля була як дві краплі води схожа на його юну бабусю.

Дух пана Бомбка

Ні про що так не мріяв пан Бомбко, як про те, аби одним махом розбагатіти. Бувало, годинами міг марити, як, ідучи собі вулицею, знаходить мішок золота, або — несподівано зголошується з Америки тітка і робить його своїм спадкоємцем. Подібних фантазій було дуже багато, пан Бомбко вже й сам згубив їм лік. Але фантазії фантазіями, а хотілося, аби вони втілилися в життя. І тоді він зосередився на одній єдиній мрії: потрапити під колеса «ролсройса» або на крайній трафунок «бентлі».

Треба сказати що на початку 1930-тих років по Львову їздило трохи більше сотні авт, і дорожні випадки траплялися дуже рідко. Одного разу панові Бомбкові сильно пофортунило: він відбувся легким переломом ноги, але зате заробив кругленьку суму — адже за кермом був син львівського посадника. Щойно нога зажила, пан Бомбко знову вирушив на лови авт і знову попав під колеса. Цього разу травми були серйозніші та, зрештою, і грошова компенсація виросла. А однак з дорогими автами не везло, мрія про те, щоб за один раз забезпечити себе на все життя, була все ще примарною.

Але одного вечора пан Бомбко підстеріг «ролсройса», на якому прибув до Львова варшавський банкір, і вискочив несподівано зі своєї засідки. Однак швидкість авта була така, що пан Бомбко загинув.

З тих пір по ночах під авта став кидатися дух пана Бомбка, спричиняючи аварії. Водії, намагаючись уникнути зіткнення, розбивали машини, а потім не могли надивуватися, куди подівся той вар’ят, який несподівано вистрибував із засідки.

Духи, описані у львівській пресі

Понад сто років тому редактори «Kuriera Metapsy-chicznego», який був додатком до «Kuriera Codziennego», вирішили вивчити надприродні явища у Львові і закликали читачів надсилати історії про духів до редакції. Завдяки цьому повстав своєрідний путівник по місцях, які навідували духи. І хтозна, чи не є він актуальний нині...

Дух черниці

На площі Отця Бандурського (пл. Митна) містилися колись Податкова. Раніше будинок належав сестрам Кармелітанкам. На верхніх поверхах знаходилися замуровані проходи, які залишилися після того, як монастир зачинили. Урядовці, чиї бюра містилися на другому поверсі, дуже неохоче залишалися у вечірню пору. Якщо доводилося їм завершувати роботу, яку не встигли скінчити за дня, то вони, вгинаючись під стосами папок, спускалися на перший поверх. Причиною тих міграцій була з’ява на другому поверсі привида черниці. Дух мав звичай випірнати зі сліпого коридору, пропливати над підлогою, після чого несподівано розчинятися у повітрі.