Читати книгу - "Лев, Біла Відьма та шафа"

з заморськими державами і неодноразово обмінювались із ними державними візитами. Так пролетів не один рік. Брати змужніли: Пітер перетворився на високого кремезного красеня і мужнього воїна, і стали його називати Пітер Прекрасний, а Едмунд, який був серйознішим та розсудливішим за Пітера, уславився як мудрий порадник та суддя, за що його прозвали Едмунд Справедливий. Сьюзан розцвіла та стала красунею з чорним, як смола, та довгим, майже до п’ят, волоссям, і багато хто з заморських правителів надсилав до Нарнії своїх послів – просити її руки. Згоди вона доки нікому не давала, аби не образити інших, за що її прозвали Сьюзан Жаліслива. Щодо Люсі, то вона так і залишилася веселою життєлюбною золотоволоскою, і принци в тих краях тільки й мріяли про те, аби назвати її своєю нареченою, а в народі прозвали її Люсі Відважна.

Так і жили вони у веселощах та радощах, а коли й згадували про колишнє життя (по той бік шафи), то лише як про загадковий сон. Але одного разу добрий Тумнус (що тепер вже був фавном досить поважного віку і досить огрядним), спустившись річкою, приніс їм звістку про те, що в його краях знов з’явився Білий Олень, так-так, той самий олень, що міг виконати твоє заповітне бажання, коли лише тобі вдасться його спіймати. Дізнавшись про це, королі і королеви з усім двором, мисливськими собаками та ріжками попрямували у далекі західні лісі. І що ж – Білий Олень і справді навернувся їм на очі. І почалася гонитва: по горах, по полях, по долинах і лугах, аж доки врешті-решт вони не помітили, що у лісі самі – почет їх залишився далеко позаду. Олень вів їх усе далі вглиб лісу, і невдовзі їхні коні зупинилися, а олень зник у непролазних хащах. І мовив тоді король Пітер (давно вже всі були королями і королевами, звикли висловлюватися куди вишуканіше, ніж раніше):

– Любі правителі та правительки, чи не час нам спуститися з коней та пройти за цим звіром у гущавину, бо раніше не доводилося нам полювати на звіра благороднішого, ніж цей.

– Так, королю, – відповіли інші, – зробимо ж по слову твоєму.

Отож, вони злізли з коней, прив’язали їх до дерев та пішки попрямували углиб заростей. Та не встигли вони пройти й декілька кроків, як королева Сьюзан вигукнула:

– Любі друзі мої, велике диво перед нами – здається, я бачу залізне дерево.

– Пані, – звернувся до неї Едмунд Справедливий, – коли ви підведете очі вгору, то зможете побачити світоч, що спонукає вас до думки, що дерево це – зовсім не дерево, а залізний стовп.

– Клянуся левовою гривою, ніколи ще не бачив я більшої дурниці! – вигукнув король Пітер. – Ото вже забаганка – ставити ліхтар у самій гущавині, де дерева сплітають гілки свої так тісно, що за ними ніяке світло не проб’ється.

– Любий королю, – мовила до нього Сьюзан, – може статися, що ліхтарний стовп цей стояв тут ще тоді, коли дерева були значно менші, чи їх і зовсім не було. Бо ліс цей дуже молодий, а стовп – дуже старий.

Так вони і стояли, споглядаючи стовп, доки Едмунд нарешті не проказав:

– Не знаю я – чому, тільки думається мені, що я вже колись його бачив. Ніби уві сні я бачив інший сон, і в тому сні був він.

– Щось подібне приверзлося й нам, пане, – відгукнулися інші.

– Більш того, – додала Люсі, – мене не полишає передчуття, що коли ми минемо той стовп, то чекають на нас мандри, про які ми й гадки не маємо, і пригоди, яких нам не минути, і доля зовсім інша.

– Панно, – сказав на це король Едмунд, – таке саме передчуття гнобить і мене.

– І мене, – додав король Пітер.

– І мене, – погодилася королева Сьюзан. – Коли б моя воля, повернулися б до коней. Не варто випробовувати долю та продовжувати гонитву.

– Панно! – вигукнув король Пітер. – Молю вас пробачити мені ці слова, проте ніколи ще у нашу бутність королями – а ми доклали рук до багатьох гідних справ, чи то йшла мова про битви, істин пізнання, ратні подвиги чи правосуддя – ніколи ми не кидали нічого, а завжди доводили справи до пуття.

– Брат наш правду каже, сестро, – промовила королева Люсі. – Здається мені, що вкриємо ми себе ганьбою, коли передчуття наші змусять нас припинити гонитву на благородного звіра та на півдорозі повернути назад.

– Мудрі слова твої, сестро, – погодився Пітер, – і до того палає в мені бажання дізнатися про призначення цього стовпа, що навіть за найдорогоцінніші з найдорогоцінніших каменів Нарнії та островів не повернувся б я назад.

– Що ж, коли ми вирішили так, – мовила Сьюзан, – тоді з Асланом у серцях продовжимо наш шлях і гідно зустрінемо пригоди, що їх готує нам доля.

Тож королі та королеви рушили в гущавину, та не встигли зробити і дюжину кроків, як згадали, що дивина та зветься просто ліхтарним стовпом, а варто їм було ступити ще кроків зо двадцять, як вони помітили, що прокладають собі шлях вже не поміж зеленої хвої, а поміж хутряних пальт. Ще крок вперед – і вони, вже не королі й королеви у мисливських вбраннях, а просто Пітер, Сьюзан, Едмунд та Люсі у своєму старому звичайному одязі, ввалилися у прочинені двері шафи у порожню кімнату. То був той самий день і той самий час, коли вони залізли до шафи, ховаючись від місіс Макріді та її екскурсантів. Ті ще галасували, як і раніше, у коридорі, та, на щастя, до порожньої кімнати ніхто не заглянув, тож дітей так ніхто і не спіймав.

На цьому наша розповідь і добігла б свого кінця, коли б діти не вирішили розповісти про свої пригоди Професору, хоча б задля того, аби пояснити загадкове зникнення чотирьох пальт із гардеробу. Професор, що був чоловіком виняткового розуму, не закликав їх казати правди та не городити дурниць, як не вимагав він і доказів.

– Ні, ні, – мовив він, – не думаю, що коли б вам зараз заманулося повернулися за пальтами, то вам би це вдалося. Цим шляхом до Нарнії вам вже не потрапити. Та й навіщо вам ті пальта, коли б ви там опинилися? А? Що б ви спитали? Звичайно, одного дня ви знов завітаєте до Нарнії. Коли-небудь. Не дарма ж казали: «Коли вже король, то король назавжди». Та не намагайтеся навіть потрапити туди навмисно. Та не шукайте нові шляхи. Вони й самі вас знайдуть. І не базікайте про це багато, навіть між собою. А тим паче при сторонніх, коли не будете певні, що з ними також траплялося щось схоже. Як здогадатися? Дуже легко. Їх викриє