Читати книгу - "Картковий будинок"

копнуть поміж ноги, згадаєте мої слова. Зараз для нас було би проблематично вибороти голос бодай місцевого гицеля.

— Існує такий погляд, Патрику,— провадив Уркгарт тоном, у якому вчувався дискомфорт,— що особиста непопулярність Генрі тягне донизу всю партію.

— Чесно, це погляд, який я поділяю,— сказав Вултон, потягуючи віскі.

— Питання в тому, скільки часу він має, щоб розгребти це все.

— З більшістю всього-на-всього у двадцять чотири місця — небагато,— Вултон з комфортом тримав склянку обіруч.— Кілька програних довиборів — і ми зіткнемося з достроковими.

Він задивився на торф’янисту рідину, потім знову на свого колегу.

— А який ваш погляд, Френсисе?

— Як головний організатор, я не маю поглядів.

— Ви завше були розсудливим хлопцем, Френсисе.

— Але один-двоє наших старших колег попросили мене, як головного організатора, обережно дізнатися, наскільки глибокою заходить проблема. У двох словах, Патрику: ви маєте розуміти, як це нелегко...

— Ви не торкнулися свого напою, хай йому.

— Дайте мені ще хвильку. Мене попросили дізнатися, наскільки ми в біді на думку колег. Карти на стіл. Чи Генрі досі годящий лідер для нас?

Від підняв склянку, жорстко поглянув на Вултона, потім зробив великий ковток, перш ніж усістися назад у крісло.

Навколо секретаря закордонних справ запала тиша: він почувався так, мов його на це питання насадили, як на палю.

— А щоб мене, уже й до такого дійшло, так?

З його кишені з’явилася люлька, за нею мішечок з тютюном і коробка «Свон вестас». Він почав ретельну церемонію заповнення чаші, трамбування свіжого тютюну великим пальцем, відтак дістав сірник. Спалах сірника здався дуже гучним у тиші. Дим почав здійматися над Вултоном, поки він смоктав люльку, аж поки солодкий запах тютюну не розійшовся і його обличчя замалим не сховалося з очей за сизим димом, що огорнув його. Вултон помахав рукою, щоб розвіяти його, виходячи зі сховку.

— Вам слід пробачити мене, Френсисе. Чотири роки в закордонних справах не надто підготували мене до прямих питань, таких як ось це. Може, я вже й відвик від того, що люди прямо підходять до справи. Ви вибили мене з колії.

Звісно ж, це була нісенітниця. Вултон був знаний за свій прямий, часто войовничий політичний стиль, він пройшов непростий шлях у міністерстві закордонних справ. Він просто грався деякий час, поки збирався на думці.

— Спробуймо відкласти будь-які суб’єктивні погляди...— він видув ще одну велетенську хмару диму, щоб приховати явну нещирість цієї ремарки,— і проаналізуймо проблему, як держслужбовці — меморандум.

Уркгарт кивнув і подумки посміхнувся. Він знав особисті погляди Вултона; він вже знав висновок, якого дійде їхній гіпотетичний державний службовець.

— По-перше, чи маємо ми проблему? Так, і вона серйозна. Мої хлопці в Ланкаширі скачуть від злості. Гадаю, це правильно, що ви збираєте інформацію. По-друге, чи існує безболісне рішення проблеми? Не варто забувати, що ми таки виграли ті срані вибори. Але не так, як слід було. А це вже лежить на Генрі. Проте...— він помахав чубуком люльки, підкреслюючи свої слова,— якби був якийсь рух, щоб замінити його, а ми, по-суті, це і обговорюємо...— (Уркгарт вдав, що його вразила Вултонова прямота),— всередині партії здійнялось би пекло, а тим байстрюкам з опозиції випав би зоряний час. Настав би великий безлад, Френсисе. Немає гарантії, що Генрі піде тихенько. А це більше б нагадувало розпач. Новому лідеру знадобився б щонайменше рік, щоб склеїти тріщини. Тож нам не варто дурити себе, що позбутися Генрі — це простий варіант. Ні, сер. Але, по-третє, коли все вже сказано й зроблено, чи зможе Генрі знайти вирішення проблеми самотужки? Що ж, ви знаєте мої погляди на це. Я виступав проти нього як лідера, коли пішла Марґарет, і я не змінив своєї думки, що його обрання було помилкою.

Уркгарт схилив голову з кам’яним обличчям, ніби в подяці за прямоту, але в душі святкуючи. Він правильно розкусив цього чоловіка.

Вултон доповнив склянки, продовжуючи свій аналіз.

— Марґарет вдалося тримати неординарний баланс між особистою жорсткістю й цілеспрямованістю. Вона була безжальна, коли потрібно, та й частенько коли непотрібно. Постійно здавалося, ніби вона в такому, бляха, поспіху дістатися туди, куди вона прямує, що їй бракувало часу брати полонених, а ще вона не гребувала потоптатися по кількох друзях. Та це не важило багато, бо ж вона завжди стояла на чолі. Треба віддати належне тій дівці. Але в Генрі немає цілеспрямованості, лише любов до посади. А без тої цілеспрямованості ми програли. Він намагається наслідувати Марґарет, та в нього немає яєць,— він грюкнув великою склянкою перед своїм колегою.— Тож ось що ми маємо. Якщо спробуємо позбутися його, ми в біді. Але якщо залишимо — ми в лайні.

Він підняв свою склянку:

— За замішання в таборі ворога, Френсисе,— і випив.

Уркгарт мовчав уже майже десять хвилин. Кінчик його середнього пальця повільно ковзав по краю склянки, спричиняючи неприємне вищання. Уркгарт звів блакитні проникливі очі.

— Але хто ж ворог, Патрику?

Вултон так само втупився в нього.

— А хто найвірогідніше приведе нас до поразки на наступних виборах? Лідер довбаної опозиції? Чи Генрі?

— А на ваш погляд? Наскільки точним є те, що ви кажете, Патрику?

Вултон зареготався.

— Вибачте, Френсисе. Забагато дипломатичної тріскотняви. Ви ж знаєте, я навіть не можу поцілувати дружину зранку, щоб не почалося розпитувань про мої наміри. Хочете прямої відповіді? Гаразд. Наша більшість надто мала. З такими рейтингами, як зараз, нас розітруть на порох наступного ж разу. Не можна продовжувати так, як є.

— То в чому вихід? Нам треба його знайти.

— Ми вичекаємо свій час, от що нам слід зробити. Кілька місяців. Підготуємо громадську думку, збільшимо тиск на Генрі, аби той поступився, щоб, коли він це зробить, все мало такий вигляд, ніби ми схиляємося перед тим, чого й хоче публіка, а не потураємо внутріпартійним суперечкам. Розуміння є вирішальним, Френсисе, і нам знадобиться час, щоб вишикувати своїх качок у ряд.

І всім вам треба час підготувати арену для себе, подумав Уркгарт. Старий ти шахрай. Хочеш ту посаду так само сильно, як і завжди.

Він знав Вултона. Чолов’яга не був дурнем, не у всьому. Він уже планував провести якнайбільше вечорів у коридорах і барах палати громад, підкріплюючи встановлені зв’язки, заводячи нових друзів, поїдаючи гумову курку на передвиборчих заходах, збільшуючи свої досягнення. Його офіційний щоденник буде чистенький, він проводитиме менше часу в закордонних