Читати книгу - "Пароль «Dum Spiro…»"

— Тлустий Герман — цей кокаїніст — став рейхсмаршалом, другою особою в державі. Гауляйтер Франконії Штрейхер виявився наостанку викінченим негідником, розбещувачем неповнолітніх арійських дівчат. Зчинився скандал. Посипалися скарги. І кому, подумайте тільки, гер оберст, Гітлер доручив розгляд цієї справи? Герману Герінгу — цьому жирному кабанові в рейхсмаршальському мундирі.

— Я і Франка знав замолоду. Пронозлива бестія. В двадцять третьому, коли судили фюрера за мюнхенський путч, Ганс узявся захищати Адольфа. І не прогадав. Фюрер умів цінувати такі заслуги. Невідомий адвокат став рейхслейтером партії з правових питань, президентом німецької академії права. Потім — імперським міністром юстиції, генерал-губернатором Польщі. І це ж треба: в двадцять сьомому році на нашому з'їзді ми з ним сиділи на одній лаві. Пили пиво, можна скапати, з одного кухля.

— Я тут, у Польщі, гер оберст, майже всю війну провів. Усе будував: казарми, табори, укріплення. Я — солдат, мо$ діло маленьке: наказ — і ніяких заперечень. Генерал-губернатора бачив і у Варшаві, й у Вавелі, і в Кщешовіцах. Зазнався. Спершу, бестія, «не пізнавав» свого партайгеносе. А в липні чи то в серпні сорок третього — вже після Сталінграда і Курська — викликав нас, старих функціонерів, у Краків на таємну нараду. Тут Франк сам до мене підійшов, потиснув руку, поплескав по плечу, згадав «старі добрі часи». «Нічого, друже, поки до нас російські Івани доберуться, ми з цих поляків фаршу наробимо», — ось що проголошував Франк. Тепер з поляками заграє, а Краків за наказом фюрера нашпигував вибухівкою, як ковбасну кишку фаршем. Ви ще згадаєте моє слово, гер оберст: в полоні цей адвокатик буде вивертатися і все валитиме на фюрера, на гестапо. Я його підлу натуру знаю.

І майор Пеккель знову схиляв свій сивий їжачок над картою.

За даними наших розвідників уточнював схему мінування. План «Группенсистем» — усієї лінії оборонних споруд краківського району, накиданий майором Пеккелем, вибірково, по квадратах ретельно перевірявся нашими розвідниками і товаришами Зайонца. Перевірка проводилася й іншими радянськими розвідниками. Все підтверджувалось.

Під Новий рік ми одержали подяку Центру.

КОЗЛУВСЬКА «ВАЛЬКА»

В польському історичному журналі «За вольносць і люд» з номера в номер ведеться розповідь про різні етапи боротьби проти фашизму, за вільну, соціалістичну Польщу. В одному з номерів я прочитав: «Козлувська «валька» — тобто битва в Козлувці. Й далі:

«… В трикутнику Макув — Подгалянський — Мисленіце знаходився 2-й великий партизанський район. Там діяли: загін імені Варинського під командуванням Тадека (Т. Грегорчик), б-н АК Гардого (Герард Возніца), радянський загін під командуванням полковника Калиновського і радянська десантна група капітана Михайлова (Є. Березняк).

Великі випробування випали на долю батальйону Гардого ї групи капітана Михайлова.

10 січня 1945 року значні сили гітлерівців оточили великий лісовий масив. Командири партизанських загонів і груп підтримували між собою постійні контакти. Партизанські дозори кілька разів зав'язували перестрілку з німцями, не дозволяючи їм проникнути в глибину лісу.

Вночі вийшов з оточення загін імені Варинського (Тадека).

12 січня фашисти почали наступ з боку Гарбутовіц. В кількох місцях їм вдалося прорвати оборону партизанів. Вони увірвалися в розташування загону Гардого 1 радянської групи Михайлова (Березняка).

Гардому і Михайлову довелося організувати кругову оборону. В цьому бою особливо відзначилася радянська група…

Карателі втратили 92 солдати вбитими і 12 пораненими».

Ці рядки з журналу пробудили в пам'яті деталі того бою.

В ніч на 12 січня ми з Гардим перевіряли посилені дальні дозори. Тоді нам ще не було відомо, що весь лісовий масив Подгалє оточений гітлерівцями. Але «гостей» ми чекали. Перед цим Павлов попереджав: «Є дані, що гітлерівці готують каральну експедицію проти партизанів у районі Кракова. Вживіть відповідних заходів».

Про скупчення карателів у Бескидах повідомляв і Гроза.

«Гостей» ми чекали вдосвіта. Сон на світанку міцний — на це часто розраховують карателі.

Але і вночі, і вранці було спокійно. Ми з Гардим зняли дальні дозори. Виставили ближні. Я забрався в землянку і попросив розбудити о другій годині дня.

— Товаришу капітан, товаришу капітан! — чую крізь сон голос Близнякова.

Схоплююся.

— Почалося, товаришу капітан! Щойно Ольга прийняла радіограму: війська Першого Українського фронту перейшли в наступ.

Хлопці обнімаються, сміються, пританцьовують. Пахне чимось смачним. Абдулла зі своїм підручним Пеккелем чаклують над казаном.

Наступ… Всі останні тижні ми жили чеканням, працювали на цей день.

І в Гардого вже знають. Від нього зв'язковий:

— Пап поручик з такої нагоди запрошує на обід.

Повертаюся в землянку поголитися. Не поспішаючи, намилюю щоку. І раптом вибух. Так з намиленою щокою і вибіг із землянки.

— Лягайте, капітане! — кричить хтось.

Падаю в сніг. Тут же зататакав кулемет. Великокаліберний. Карателі поливають свинцем кожен метр. Поки що рятують ялини і буки. Але втримати оточену галяву, певно, не вдасться. А німці повзуть з усіх боків… Скільки їх?

— Товаришу капітан, дозвольте… — це Ростопшин.

Семен сильним ривком викидається за бруствер траншеї, котиться до дерева. Потім глибоким снігом повзе настирливий гавкіт кулемета. Стрілянина посилюється…

Наказую всім зосередитися для прориву. Незабаром доповідають:

— Ростопшин захопив кулемет. Б'є по флангу. Там німці розбіглися.

— Іл'єнко, Абдулла — до Ростопшина! Винести рації.

У бінокль добре видно, як від дерева до дерева перебігають фігурки в білих маскхалатах. Ех, проспав. Оточили.

Хлопці стріляють влучно, бережуть патрони. Падають білі фігурки. І знову повзуть. Зимовий ліс кишить карателями. Нахабно лізуть. Упевнені: нам — каюк. Автоматні черги з шипінням полосують сніг. Чи протримаємось до ночі?.. А сусіди молодці: не розгубилися.

— Пане капітан, пане капітан…

Оглядаюся — Гардий. І як йому вдалося проповзти під таким щільним вогнем?..

— Товаришу Михайлов, відходьте з групою. Ми вас прикриємо.

Відходити? Іншого виходу немає. «Голос» тепер особливо потрібен Центру. Він не має права, не повинен замовкнути. Обіймаю Гардого. А слів нема. Що можна сказати другові, готовому своїми грудьми прикрити тебе…

Гардий підказав шлях до відходу: ще вище в гори, у важкопрохідний кам'янистий район Бескид. Туди вела ледь помітна, припорошена свіжим снігом стежка.

Гітлерівці продовжують поливати вогнем позиції польського загону і наш табір. Гардий з невеликою групою сміливців відстрілюється, кожний раз міняючи позиції, перебігаючи з траншеї в траншею. А в цей час його партизани слідом за бійцями нашої групи виходять «коридором Ростопшина» з оточення.

Увечері зійшли на вершину. Привал. Мені доповідають: легко поранений Семен Ростопшин.

— Де він?

— Тут я, товаришу капітан, — відгукується Ростопшин із темряви.

— Спасибі, Семене, — виручив. Як рана?

— Так, подряпина. Ось, товаришу капітан, візьміть. На пам'ять про Кочлувку.

На широкій долоні Ростопшина — іменний, у білій