Читати книгу - "Пурпурові вітрила"

книжками. За моїм плечем Сінкрайт вигукував: «Дивіться, зовсім нова книжка, і вже сторінки розрізані!» або: «От би таку бібліотеку і в університет!». Водночас завів він розмову про мене, але я, зрозумівши, що люди цього ґатунку кожне зайве сказане слово використовують на свою користь, обмежився зовнішнім станом справ, поскаржившись, для різноманітності, на перевтому.

Я люблю книжки, люблю тримати їх у руках, продивляючись заголовки, що звучать як голос за таємничим входом або щиро відкривають зміст тексту. Я знайшов книжки іспанською, англійською, французькою та німецькою мовами і навіть російською. Зміст їх був різний: історія, математика, філософія, рідкісні видання з описами старовинних мандрівок, морських битв, книги з мореплавства і довідники, але переважали романи, де поряд із Теккереєм і Мопассаном рясніли безсоромні обкладинки паризької альковної макулатури.

Тим часом сутеніло, я взяв кілька книжок і пішов до себе. Залишивши Сінкрайта, просидів у своїй відмінній каюті години дві, розглядаючи карти — подарунок Філатра. Я посміхнувся, глянувши на крапки: одна колода була з мініатюрою корабля, що плив під всіма вітрилами, гнаний різким вітром, крапки іншої колоди виводили чудовий натюрморт — золотий келих, повний по вінця червоного вина, серед оксамиту і квітів. Філатр думав, які колоди купити, поставивши себе на моє місце. Негайно я розклав важкий пасьянс, і, хоча він вийшов, я підозрюю, що тільки через мимовільну в чомусь помилку. О пів на восьму Горацій сповістив, що капітан просить мене до столу — вечеряти.

Коли я увійшов, Ґез, Бутлер, Сінкрайт вже були за столом у загальному салоні.

Розділ Х

Ґез коротко привітав мене, і я помітив, що він не в доброму гуморі, бо уникав мого погляду.

Бутлер, найсимпатичніша людина в цьому товаристві, відкашлявшись, спробував було зав’язати загальну розмову, маючи на думці майбутній рейс, але Ґез перебив його господарськими зауваженнями щодо провізії та портових зборів. На мої питання, пов’язані з плаванням, Ґез коротко відповідав: «так», «ні», «побачимо». Під час вечері він жодного разу сам не звернувся до мене.

Перед ним стояла велика карафа[16] з горілкою, яку він пив методично, повільно і впевнено, поки на дні не лишилось ані краплі. Його розмова з помічниками показала мені, що нова, нашвидкуруч найнята команда — матроси, які лише почасти чогось варті; решту являв просто портовий набрід, який вимагає невсипущого нагляду. Вони говорили ще про людей і стосунки, які мені були невідомі.

Бутлер із Сінкрайтом пили якщо і не так круто, як Ґез, то все ж чимало. Ніхто не наполягав, аби я пив більше, ніж хочу сам. Я трохи випив.

Слугуючи, Горацій вовтузився з моїм прибором дещо ретельніше, ніж у інших, бажаючи, мабуть, показати, як треба поводитися з гостями. Ґез, помітивши це, глянув на нього скоса, проте нічого не сказав.

З усього, що було сказано за цією незграбною і похмурою трапезою, мене зацікавили такі слова Сінкрайта:

— Луїза пише, що вона запросила Марі, а та, мабуть, аж ніяк не зможе розлучитися з Юлією, отже доведеться дати їм дві каюти.

Всі розреготалися, маючи на увазі свої думки, які важать найбільше.

— У нас будуть дами, — сказав, встаючи з-за столу і скидаючи поглядом на мене, Ґез. — Вас це не турбує?

Я відповів, що мені байдуже.

— Тим краще, — заявив Ґез.

Нагорі пролунав крик, але не крик бійки, а крик ділового збентеження, як це часто буває на кораблі. Бутлер вирішив дізнатися, в чому річ, за ним незабаром вийшов Сінкрайт. Капітан, стоячи, курив, і я скористався тим, що помічники вийшли, і передав йому гроші. Він узяв асигнації особливим гордовитим жестом, дуже ретельно перелічив і підкреслено вклонився. В його очах з’явився значний і веселий блиск.

— Партію в шахи? — мовив він чемно. — Коли вам завгодно.

Я погодився. Ми поставили шаховий столик і сіли. Фігури були зроблені з чудової слонової кістки, і трудилася над ними вправна рука. Я висловив здивування, що бачу на вантажному судні чимало гарних речей.

Хоча Ґез був напевно п’яний — стан звичний і природний для нього, — він не виказав свого сп’яніння нічим, крім голосу, що став уривчастим, оскільки він боровся зі шлунком.

— Так, — сказав Ґез, — було куди вгатити гроші. Як ви, звичайно, помітили, «Та, що біжить по хвилях» — бригантина, але особливого крою. Збудована вона згідно з особистим смаком одного… він потім збанкротував. Отож, — Ґез покрутив королеву, — з жінками входить шум, тремтіння, крики; звісно — клопоти. Що ви скажете про подорож із жінками?

— Я не замислювався над цією обставиною, — відказав я, роблячи хід.

— Вам це має подобатися, — правив Ґез далі, роблячи хід у відповідь так неуважно, що я побачив усю партію. — Мабуть, тому що ви — я кажу це без думки образити вас — з’явилися на кораблі вельми оригінально. Я вгадую дух людини.

— Сподіваюся, ви запросили жінок не для мене?

Він мовчав, працюючи над завданням, яке я поставив йому ферзем і конем. Раптово він змішав фігури і оголосив, що програв партію. Так повторилося двічі; нарешті я обдурив його хибною надією і оголосив мат у сім ходів. Ґез був червоний від роздратування. Коли він зсипав шахи в шухляду столу, його руки тремтіли.

— Ви сильний гравець, — оголосив Ґез. — Справжня насолода була мені грати з вами. Тепер поговоримо про справу. Ми виходимо вранці в Дагон, там беремо вантаж і пливемо в Гель-Г’ю. Ви не були в Гель-Г’ю? Він лежить по курсу на Зурбаган, але в Зурбагані ми будемо не раніше як за двадцять-двадцять п’ять днів.

Розмова скінчилась, і я пішов до себе, маючи на думці, що товариство капітана дещо втомлює.

Решту вечора я просидів за книжкою, поступаючись час від часу навалі думок — після чого забував, що читаю. Я заснув пізно. Ця перша ніч на судні пройшла добре. Зрідка прокидаючись, аби повернутися на інший бік або поправити подушки, я відчував ледь помітне погойдування свого житла і засинав знову, думаючи про чуже, нове, незрозуміле.

Розділ XI

Я ще не зовсім виспався, коли, прокинувшись на світанку, зрозумів, що «Та, що біжить по хвилях» вже не стоїть біля молу. Каюта опускалась і піднімалася в повільному темпі крутої хвилі. Забряжчало і заскрипіло по кутках; було те завжди невидиме співвідношення речей, якому ми маємо завдячувати за відчуття руху. Полохливий плескіт уздовж борту, нерівне хитання, непевність ваги власного тіла, що то важчає, то легшає, — все це відзначало кожен розмах судна.

На палубі лунали кроки, як