Читати книгу - "Тарас Шевченко. Твори у п'яти томах. Том 1"

Летит, летит!

Нет, ты не вылетишь, проклятый,

Я задушу тебя! Держите —

Красный змий! Красный змий!

Он рассыпется… Потом…

Га! га! ги!..»

И, будто мщение живое,

Она с распущенной косой,

С ножом в руках, крича, летела

И с визгом скрылася в огне.

Вдруг крик пронзительный. Вздрогнула

Слепая молча и, крестясь,

«Аминь, аминь, аминь!» — шептала.

И крик сменил протяжный гул,

Стена упала, гул ревел

И смолк в долине безучастной,

Как в глубине души бесстрастной.

Пожар, лютея, пламенел.

Слепая, бедная, стояла

В дыму и пыли снеговой,

Она Оксаны дожидала

И «со святыми упокой»

Невольно с трепетом шептала.

И не дождалася слепая

Своей Оксаночки; ушла

Из погорелого села,

Псалом любимый напевая:

«Кого, рыдая, призову я

Делить тоску, печаль мою?

В чужом краю кому, тоскуя,

Родную песню пропою?»

[1842, С.-Петербург]

ГАМАЛІЯ [60]

«Ой нема, нема ні вітру, ні хвилі

Із нашої України!

Чи там раду радять, як на турка стати,

Не чуємо на чужині.

Ой повій, повій, вітре, через море

Та з Великого Лугу[61],

Суши наші сльози, заглуши кайдани,

Розвій нашу тугу.

Ой заграй, заграй, синесеньке море,

Та під тими байдаками,

Що пливуть козаки, тілько мріють шапки,

Та на сей бік за нами.

Ой боже наш, боже, хоч і не за нами,

Неси ти їх з України:

Почуємо славу, козацькую славу,

Почуємо та й загинем».

Отак у Скутарі козаки співали;

Співали, сердеги, а сльози лились;

Лилися козацькі, тугу домовляли.

Босфор [62] аж затрясся, бо зроду не чув

Козацького плачу; застогнав, широкий,

І шкурою, сірий бугай, стрепенув,

І хвилю, ревучи, далеко-далеко

У синєє море на ребрах послав.

І море ревнуло Босфорову мову,

У Лиман погнало, а Лиман Дніпрові

Тую журбу-мову на хвилі подав.

Зареготався дід наш дужий,

Аж піна з уса потекла.

«Чи спиш, чи чуєш, брате Луже?

Хортице! сестро?»

Загула

Хортиця з Лугом: «Чую! чую!»

І Дніпр укрили байдаки,

І заспівали козаки:

«У туркені, по тім боці,

Хата на помості.

Гай, гай! море, грай,

Реви, скелі ламай!

Поїдемо в гості.

У туркені у кишені

Таляри-дукати.

Не кишені трусить,

Їдем різать, палить,

Братів визволяти.

У туркені яничари[63]

І баша [64] на лаві.

Гой ги, вороги!

Ми не маєм ваги!

Наша воля і слава!»

Пливуть собі, співаючи,

Море вітер чує;

Попереду Гамалія

Байдаком керує.

«Гамалію! серце мліє:

Сказилося море».

«Не злякає!» — і сховались

За хвилі — за гори.

Дрімає в гаремі — в раю Візантія[65],

І Скутар дрімає; Босфор клекотить,

Неначе скажений; то стогне, то виє:

Йому Візантію хочеться збудить.

«Не буди, Босфоре: буде тобі горе,

Твої білі ребра піском занесу,

У мул поховаю! — реве синє море.—

Хіба ти не знаєш, яких я несу

Гостей до султана?»

Так море спиняло

(Любило завзятих чубатих слав’ян).

Босфор схаменувся. Туркеня дрімала,

Дрімав у гаремі ледачий султан.

Тілько у Скутарі, в склепу, не дрімають

Козаки сердеги. Чого вони ждуть?

По-своєму бога в кайданах благають,

А хвилі на той бік ідуть та ревуть.

«О милий боже України!

Не дай пропасти на чужині,

В неволі вольним козакам!

І сором тут, і сором там —

Вставать з чужої домовини,

На суд твій праведний прийти,

В залізах руки принести,

І перед всіми у кайданах

Стать козакові…»

«Ріж і бий!

Мордуй невіру бусурмана!» —

Кричать за муром. Хто такий?

Гамалію! серце мліє:

Скутар скаженіє!

«Ріжте! бийте!» — на фортеці

Кричить Гамалія.

Реве гарматами Скутара,

Ревуть, лютують вороги;

Козацтво преться без ваги —

І покотились яничари.

Гамалія по Скутарі —

По пеклу гуляє,

Сам хурдигу [66] розбиває,

Кайдани ламає,

«Вилітайте, сірі птахи,

На базар до паю!»

Стрепенулись соколята,

Бо давно не чули

Хрещеної тії мови.

І ніч стрепенулась:

Не бачила стара мати

Козацької плати;

Не лякайся, подивися

На бенкет козачий.

Темно всюди, як у будень,

А свято чимале.

Не злодії з Гамалієм

їдять мовчки сало

Без шашлика. «Засвітимо!»

До самої хмари

З щоглистими кораблями

Палає Скутара.

Візантія пробуркалась,

Витріщає очі,

Переплива на помогу,

Зубами скрегоче.

Реве, лютує Візантія,

Руками берег достає:

Достала, зикнула, встає,—

І на ножах в крові німіє.

Скутар, мов пекло те, палає,

Через базари кров тече,

Босфор широкий доливає.

Неначе птахи чорні в гаї,

Козацтво сміливо літає.

Ніхто на світі не втече!

Огонь запеклих не пече.

Руйнують мури, срібло-злото

Несуть шапками козаки

І насипають байдаки.

Горить Скутар, стиха робота,

І хлопці сходяться; зійшлись,

Люльки з пожару закурили,

На байдаки — та й потягли,

Рвучи червоні гори-хвилі.

Пливуть собі, ніби з дому,

Так буцім гуляють,

Та, звичайне запорожці,

Пливучи співають:

«Наш отаман Гамалія,

Отаман завзятий,

Забрав хлопців та й поїхав

По морю гуляти,—

По морю гуляти,

Слави добувати,

Із турецької неволі

Братів визволяти.

Ой приїхав Гамалія

Аж у ту Скутару,—

Сидять брати-запорожці,

Дожидають кари.

Ой як крикнув Гамалія:

«Брати, будем жити,—

Будем жити, вино пити,

Яничара бити,

А курені килимами,

Оксамитом крити!»

Вилітали запорожці

На лан жито жати;

Жито жали, в копи клали,

Гуртом заспівали:

«Слава тобі, Гамалію,

На ввесь світ великий,

На ввесь світ великий,

На всю Україну,

Що не дав ти товариству

Згинуть на чужині!»

Пливуть співаючи; пливе

Позад завзятий Гамалія:

Орел орлят мов стереже;

Із Дарданеллів [67] вітер віє,

А не женеться Візантія:

Вона боїться, щоб Чернець [68]

Не засвітив Галату [69] знову

Або гетьман Іван Підкова

Не кликиув в море на ралець

Пливуть собі, а з-за хвилі

Сонце хвилю червонить;

Перед ними море миле

Гомонить і клекотить.

Гамаліє! вітер віє…

Ось-ось наше море!..

І сховалися за хвилі —

За рожеві гори.

[Жовтень — перша половина

листопада 1842]

ТРИЗНА[70]

На память 9-го ноября 1843 года,

княжне Варваре Николаевне Репниной [71]

ПОСВЯЩЕНИЕ

Душе с прекрасным назначеньем

Должно любить, терпеть, страдать;

И дар господний, вдохновенье,

Должно слезами поливать.

Для вас понятно это слово!..

Для вас я радостно сложил

Свои житейские оковы,

Священнодействовал я снова

И слезы в звуки перелил.

Ваш добрый ангел осенил

Меня бессмертными крылами

И тихостройными речами

Мечты о рае пробудил.

Яготин,

11 ноября 1843

Души ваши очистивше в послушании

истины, духом, в братолюбии нелицемерно,

от чиста сердца друг друга любите

прилежно: порожденн не от семени нетленна,

но