Читати книгу - "Країна Моксель, або Московія. Книга 2"

перемішаною "протягом кількох сторіч", починаючи з VIII і до XIII століття. Однак нічого подібного серед "мерянської археологічної культури" археологи другої половини XIX сторіччя не виявили.

Новий парадокс від Сєдова! І цей російський академік значно припізнився зі своєю "теорією" слов’янізації. Я вже не кажу про те, що академікові треба все-таки більш шанобливо ставитися до древнього літописця Нестора, який засвідчив факт проживання мері в межиріччі Оки і Волги (без усякої "слов'янізації") на початку XII століття.

Не беріть на себе забагато, добродії!

Знайте міру!

Навіть сучасні російські академіки визнають факт проживання фінських племен від Смоленська і Ладоги до Курська, Орла та Липецька. Щоправда, поки що вони подібне проживання готові визнати, скажімо, до сьомого століття включно. Однак і це дуже цінно. Тому що ви далі побачите, які разючі для "великоросів" висновки зробив у своїх дослідженнях професор А. П. Богданов. Карколомні висновки! І всі вони повністю відповідають "малюнку 4" пана Сєдова. Тільки мова йде про IX—XII століття.

Антропологічними дослідженнями мерянських черепів за дорученням О. С. Уварова займався також професор Ф. П. Ландцерт. Тут треба зауважити, що, направляючи Ф. Ландцертові для досліджень п’ять черепів з мерянських могил, О. Уваров не повідомив професорові район їхньої знахідки. Він бажав свої докази підтвердити антропологічними висновками. Тобто професор Ф. П. Ландцерт, власне кажучи, працював наосліп. Абсолютно незалежно. І ось який висновок зробив ще один російський професор у другій половині XIX століття про черепи мерянських курганів:

"Один череп, як виявляється із порівняння з числами сучасного типу великоруського черепа, цілком тотожний із цим типом. Інші черепи належать зовсім іншому типу — доліхоцефали: це тим паче прикметно, що сучасне населення Київської губернії, за працями Коперницького, є брахіцефалічним" [20, с. 1].

І в цьому випадку не виявлено слов’ян у мерянських курганах.

Однак праці академіка K. М. Бера і професора Ф. П. Ландцерта стали лише першими кроками великої дослідницької роботи антропологів.

Особливо важливу роботу з дослідження мерянських курганів провів професор А. П. Богданов. Він досліджував черепи мерянських могил сотнями. Через це його роботи винятково цінні й містять цілком достовірну інформацію. Його висновки не підлягають подвійному тлумаченню.

На початку праці професор А. Богданов поставив перед собою винятково важливе завдання. Послухайте: "Оскільки щодо Мерян у нас існує порівняно задовільна колекція (черепів — В. Б.), то нам, перш ніж користуватися нею (варто визначити. — В. Б.): 1) Чи була Меря плем’ям більш- менш чистим, тобто чи відповідала вона терміну плем’я в антропологічному розумінні, чи ж становила колективну назву змішаного народонаселення, поєднаного не кревними узами, а побутовими умовами переважно. 2) Якщо Меря була назва змішаного народонаселення, то які елементи антропологічні, тобто які племена входили до складу його, яке можна було вважати на підставі археологічних та інших даних за основне, за корінне, і яке за випадкову або пізнішу домішку. 3) На підставі лінгвістичних і побутових даних, до якого племені найімовірніше віднести основне населення Мері й до яких інші племена" [20, с. 7].

Професор А. П. Богданов повторно проаналізував усі розкопки О. С. Уварова і його колег, переконався сам і переконав читачів, що плем'я меря було корінним і не мало у своєму складі чужої домішки. Для більш повного аналізу професор підключив наявні філологічні дослідження. Дуже ґрунтовно простудіював відому працю M. М. Журавльова "Путівник по Ярославській губернії". Зрештою, дійшов переконливого висновку, що на всій мерянській землі наявна "єдність або споріднення древньої мови, особливо помітне в іменах складних, з чого прямо виводиться, що корінні мешканці цих місцевостей були одного племені або належали до племен споріднених" [20, с. 7].

Уже на цій стадії професор А. П. Богданов зробив дуже важливі висновки про племінний склад мерян. Що особливо цінне: всі його попередні висновки були підтверджені його ж краніологічними дослідженнями. Тут місця для інсинуацій майбутнім "чистильникам" російської історії немає. Всі міркування вчених типу О. А. Спіцина, В. В. Сєдова і таких, як вони, на тлі цілком конкретних досліджень А. П. Богданова перетворюються на звичайну балаканину.

Послухайте професора А. Богданова: "Спостереження над антропологічною фізіономікою встановило, що у Володимирській і Ярославській губерніях, тобто в землі Мерян, зустрічається найчастіше й у більшій правильності той тип фізіономій, що відомий під назвою великоросійського. Щодо мене, то я тієї думки, що центр утворення великоросійського племені в його антропологічних ознаках лежав саме в губерніях Ярославській, Володимирській і почасти Московській і Тверській, де первісне основне плем’я (мерянське. — В. Б.), з якого постали великороси, найменше втратило... свої основні риси" [20, с. 2].

Роблячи свої перші висновки, професор дуже обережно поширював тип "первісного великороса" по території всіх центральних російських губерній. Це цілком зрозуміло. Адже він користувався поки що дуже малою кількістю своїх краніологічних досліджень, спираючись, головним чином, на філологічні, історичні, археологічні тощо матеріали. Наразі йшов процес нагромадження й осмислення такого матеріалу. Висновки — попереду.

Потрібно розуміти: існували історичні факти, які російські фальсифікатори не могли заперечити й проігнорувати. До них належить факт проживання фінських племен у межиріччі Оки і Волги в II—-VIII століттях першого тисячоріччя н. е. Тому видумувалися будь-які схеми, щоб пояснити хоч якусь присутність слов'ян у тій місцевості. До однієї з цих схем і вписується так зване "перетікання слов'ян у Ростовсько-Суздальську землю". Стверджувалося, нібито "перетікання" і відбулося саме в IX—XII століттях. Праці ж археолога

О. С. Уварова й антрополога А. П. Богданова повністю спростували вигадане "перетікання", бо стосувалися самої серцевини ростовсько-суздальської землі того періоду. Відтак навіть О. С. Уваров та А. П. Богданов у багатьох місцях своїх досліджень проявляли недомовки.

Почитаймо далі А. П. Богданова:

"У мерянській землі граф О. С. Уваров відзначає первинні та вторинні поселення. "До другої епохи належать ті цвинтарі або ті групи курганів, між якими не зустрічаються вже могили з обрядом спалювання. Відсутність такого роду могил і втрата давнього родового звичаю доводять корінну зміну в поглядах самого народу. Понад те, поступовий відступ від другого ще переказу предків — класти разом із покійником у могилу й усі предмети, які йому належать, також доводить важливий перелом у самому житті народу. Цей перелом або перехід Мері до іншого громадського побуту може пояснюватися подвійно: або стороннім впливом, далеким стародавнім звичаям фінських племен, або поступовим упровадженням християнської віри, що повинна була покликати язичницьких Мерян до зовсім нового життя і пробудити в них нові поняття... Розглядаючи карту досліджуваних місцевостей, видно, що Меряни, у другу епоху колонізації, не тримались, як робили колись, водних шляхів, вони тепер