Читати книжки он-лайн » Детективи 🔍🕵️‍♂️🔪 » Божий світильник. Куля для боса

Читати книгу - "Божий світильник. Куля для боса"

156
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34 35 ... 40
Перейти на сторінку:
ваш трюк не спрацював. Він одразу знайшов звіт про поїздки Телботта в столі у Кейеса і списав його на аркуш паперу з блокнота боса. Ці дані у мене в кишені.

— Прочитайте мені.

— Ох, які ви нетерпеливі.

Я витяг з кишені папірець і зачитав список міст і дати. Коли ця комедія закінчилась, я спитав:

— Що мені робити після того, як я його нагодую?

— Подзвоніть мені знову після обіду.

Я кинув трубку на важіль.

Сандвічі були чудові. Яловичина була ніжна, а хліб — хрусткий. Я купив півлітра молока і розтягував насолоду. Чергуючи їжу з діловими розмовами, я помилився. Мені не слід було нічого говорити Полю, бо що більше я його бачив, то дужче він мені не подобався, але я втратив пильність і бовкнув, що, за моїми даними, ніхто не нападав на телефоністку і офіціанта з готелю «Черчілль».

Поль схотів негайно подзвонити Вулфу і завити у трубку, і, щоб зупинити його, мені довелося сказати, що на Вулфа працюють й інші люди, а я не знаю, кого чи що вони розкручують.

Я хотів було подзвонити, коли увійшли Дороті Кейес і Віктор Телботт. Я підвівся, Поль і далі сидів.

— Привіт,— бадьоро вигукнув я.— Весело у вас тут.

Ніхто з них навіть не кивнув головою у відповідь.

Дороті впала у крісло біля стіни і з погордою подивилася на Поля. Телботт попрямував до столу чорного дерева і звернувся до Поля:

— Ви чудово знаєте, що у вас немае ніякого права ритися серед речей і давати накази персоналу. У вас тут ні на що немае ніяких прав. Я даю вам одну хвилину, щоб забратися звідси геть.

— Ви даєте мені? — огидно скривившись, просичав Поль.— Ви, найманий службовець, якого скоро тут не буде, а я співвласник, і ви ще кажете, що даєте мені одну хвилину!? Я намагаюсь давати вказівки персоналу? Я даю їм шанс сказати правду, і двоє із них вже виклали цю правду в адвоката. Бродайка під присягою обвинуватили в отриманні крадених речей, і його заарештовано.

— Забирайтесь геть,— процідив Телботт.

Поль навіть не поворухнувся.

— А ще я можу додати, що вас обвинувачено у крадіжці креслень, які ви продали Бродайку.

Телботтові зуби не розімкнулися, коли він повторив:

— Ви можете йти.

— Я можу і залишитись. Я залишаюсь.— Поль явно кепкував з Телботта, і від цього зморшки на його обличчі стали ще глибшими.— Ви, мабуть, встигли помітити, що я не са,м.

— Мені до цього немає ніякого діла.

— Зачекайте,— втрутився я,— поки я візьму пальто.

Не розраховуйте на мене, пане Поль. Я лише незацікав-лений спостерігач, гіа єдиним хіба що винятком — ви не заплатили мені за обід. Перед тим як піти, якщо ви йдете, поверніть мені дев’яносто п’ять центів.

— Я нікуди не піду. Тепер зовсім інша ситуація, ніж тоді, у парку, Вік. Тепер є свідок.

Телботт зробив два швидких кроки, відштовхнув ногою важкий стілець чорного дерева від столу і, схопивши Поля за барки, підняв його зі стільця. Поль подався

вперед, пручаючись, однак Телботт продовжував швидко йти і потяг його за собою навколо столу.

Та раптом Телботт беркицьнувся на спину — в руках він стискав клапоть краватки. Поль, попри свій вік і незграбність, зробив усе можливе — він зіп’явся на ноги і загорлав: «Рятуйте! Поліція! Допоможіть!» — а потім схопив важкий стілець і підняв високо над головою. Поль хотів було опустити стільця на розпластаного супротивника, і в мене сіпнулася нога, щоб завадити цьому, але Телботт встиг підхопитися і вибити стільця у нього з рук.

І далі, гукаючи на пробі, Поль метнувся до столу, на якому було чимало різних предметів, і, схопивши електричну праску, пожбурив нею у Телботта. Але той ухилився, і праска збила зі столу телефонний апарат. Напевне, від того, що в нього пожбурили праскою, Телботт зшаленів, бо, коли добувся до Поля, замість того, щоб ухопити останнього за щось більш надійне, ніж краватка, він затопив супротивникові у щелепу, незважаючи на те, що напередодні я застерігав його.

— Негайно припиніть! — прогримів чийсь голос.

Я глянув праворуч і побачив, по-перше, що Дороті й досі сиділа на стільці, закинувши ногу на ногу, а по-друге, що до кімнати увійшов закон в особі поліцейського детектива, якого я раніше бачив, але не був з ним знайомий.

Він підійшов до гладіаторів і виголосив:

— Так не варто чинити.

Дороті стала поруч із детективом.

— Цьому чоловікові,— показала вона на Поля,— веліли забиратися звідси, але він не хоче. У цьому закладі розпоряджаюсь я, а він тут ніхто. Я хочу обвинуватити його в порушенні спокою або чомусь подібному. Він намагався вбити містера Телботта спочатку стільцем, а потім праскою.

Я поставив телефонний апарат на стіл і ходив по кімнаті, поки мене не помітив представник закону.

— А ви, Гудвіне, що тут робили, стригли нігті?

— Ні, сер,— шанобливо відповів я,— просто мені дуже не хотілося, щоб мене потоптали.

Телботт і Поль заговорили водночас.

— Знаю, знаю,— збентежився детектив.— Якби тут була звичайна справа, ми б сіли з вами й обговорили все, але справа зовсім не звичайна, бо йдеться про вбивство Кейеса. Так ви кажете, що хочете висунути обвинувачення, міс Кейес? — спитав він у Дороті.

— Саме так.

— Гаразд. Ходімте зі мною, пане Поль.

— Я залишаюсь тут,— відсапуючись мовив Поль.— Я маю на це право і, нікуди звідси не піду.

— Ні, ви не залишитесь тут. Ви ж чули, що сказала

пані.

— Так, але ви не чули, що сказав я. На мене напали. Вона висуває обвинувачення. Я також. Я спокійно сидів иа стільці, коли Телботт вдарив мене і намагався задушити. Невже ви не бачили, як він ударив мене?

— Він захищався,— сказала Дороті.— Ви кинули праску...

— Щоб врятувати своє життя! Він напав..,

1 ... 33 34 35 ... 40
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Божий світильник. Куля для боса», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Божий світильник. Куля для боса"