Читати книгу - "Старша Едда. Епос"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
1
«Не вільно тобі
коло камінного
їхати муру
двору мого,
краще тобі
прясти на лавці,
ніж вирушати
за мужем чужим.
2
Нащо приїхала
з Валланду[506] ти,
голово вертка,
до хати моєї?
В тебе, Вар злота[507],
як прагнеш ти знати,
руки червоні
від крови людей».
Брюнхільд мовила:
3
«Мене не ганьби,
жінко з каміння,
хоч і бувала
я у виправах;
мене з-поміж нас
завважили б гідною,
якби могли люди
нас оцінити».
Велетка мовила:
4
«Ти була, Брюнхільд,
Будлі дочка,
гірша за всіх,
хто на світі вродився;
ти погубила
Ґ'юкі синів,
їхній позбавила
дім ти добра».
Брюнхільд мовила:
5
«Скажу я тобі
з колісниці прудкої,
як хочеш ти знати,
позбавлена розуму,
що мені скоїли
Ґ'юкі нащадки,
кохання я втратила
й зрадила клятву.
6
Всі мене кликали
у Хлюмдаллірі[508]
Хільд-у-Шоломі[509]
люди розумні.
7
Інший — то Аґнар,
Ауди брат,
якого ніхто
не став захищати[510].
8
Вбрання лебедине
конунг звитяжний
вісьмох сестер
під дубом забрав[511];
було мені зим,
як хочеш ти знати,
дванадцять, як князеві
зичила поміч.
9
Тоді я старого
ґотів правителя
Х'яльм-Ґуннара
послала до Хель;
дала перемогу
Ауди братові;
тож Одін на мене
сильно розгнівався.
10
Мене він замкнув
у Скаталунді[512]
поміж щитами
червоними й білими;
тому він судив
сон мій урвати,
хто на землі
не боїться нічого.
11
Велів коло зали,
що стала на півдні,
палахкотіти
ворогу дерева[513];
тому він судив
пломінь проїхати,
хто візьме золото
з Фафніра лігва.
12
Приїхав на Ґрані
золотодавець[514]
до краю, де правив
мій вихователь;
він виглядав
кращим за всіх,
вікінг данський[515],
тамтешніх бійців.
13
Спали ми поруч
на ложі одному,
ніби моїм
братом він був;
ніхто не торкнувся
рукою до іншого,
так провели ми
вісім ночей.
14
Мене звинуватила
Ґ'юкі дочка,
що Сіґурд мене
уві сні обіймав,
тоді я пізнала,
чого не бажала —
мене обманули
у виборі мужа.
15
Будуть на горе
до самого скону
жінки та мужі
приходити в світ;
ми назавжди
разом залишимось,
Сіґурд і я.
Щезни, потворо!»
Загибель Ніфлунгів[516]
Ґуннар і Хьоґні взяли тоді все золото, спадщину Фафніра. На той час між Ґ'юкунґами й Атлі була ворожнеча. Атлі винуватив Гюкунґів у смерті Брюнхільд. Щоб укласти мир, вони мали віддати йому Ґудрун, і дали вони їй випити зілля забуття, перш ніж видати за Атлі. Сини Атлі були Ерп і Ейтіль, а Сванхільд — дочкою Сіґурда й Ґудрун. Атлі конунг запросив Ґуннара і Хьоґні до себе і послав Вінґі й Кнефрода. Ґудрун знала, що це пастка, і доправила таємне повідомлення, щоб вони не приїздили, і надіслала Хьоґні на знак підтвердження перстень Андваранаут із вузликом з вовчого хутра. Ґуннар просив віддати за нього Оддрун, сестру Атлі, але той відмовив. Тоді він узяв за себе Ґлаумвер, а Хьоґні був жонатий на Костбері. Їхніми синами були Солар, Сневар і Ґ'юкі. А коли Ґ'юкунги прибули до Атлі, вмовляла Ґудрун синів своїх просити для Гюкунґів життя, та вони не схотіли того робити. Хьоґні прохромили мечем, а Ґуннара кинули у зміїну яму. Він заграв на арфі та приспав змій, але гадюка вкусила його в печінку.
Давня пісня про Ґудрун
(Друга пісня про Ґудрун)
Конунг Тйодрек[516] був при Атлі та втратив там більшість своїх людей. Тйодрек і Ґудрун почали скаржитися одне одному на своє лихо. Вона промовила до нього, кажучи:
1
Дівчам я була
коханим у матері,
сяйвом оселі,
любила братів,
доки мя Ґ'юкі
разом зі злотом,
разом зі злотом
не видав за Сіґурда.
2
Кращим був Сіґурд
за Ґ'юкі синів,
як пагін цибулі
за рослу траву, [517]
олень струнконогий
за всякого звіра,
чи злото червоне
за сивеє срібло.
3
Доки мене
брати не позбавили
мого чоловіка,
найпершого з люду;
не спали й не їли,
не думали думи
до того, як Сіґурда
не погубили.
4
Ґрані чвалав —
чути хрипіння —
а Сіґурд із тінґу
сам не приїхав;
олені сідел[518]
кров'ю стікали,
стомились на стежці
вони під убивцями.
5
Пішла я, згорьована,
Ґрані розрадити,
заплакана, стала
питати коня;
Голову Ґрані
схилив до трави,
певен був кінь:
князь неживий.
6
Довго вагалась,
довго я думала,
перш ніж спитати
про справу правителя.
7
Ґуннар похнюпився,
повів мені Хьоґні
про мого Сіґурда
рани смертельні:
«Ліг він посічений
від наших рук,
Ґуторма вбивця
дістався вовкам.
8
Побачиш ти Сіґурда
на південнім шляху;
там ти почуєш
крукові крики,
крики орла,
що тризну знайшов,
вовк бенкетує
твоїм чоловіком».
9
«Хьоґні, чому ти
шкоди такої
мені, нещасливій,
словом завдав?
Хай тобі серце
ворони вирвуть
у тому краю,
що незнаний тобі!»
10
Хьоґні тоді
одне відповів,
з серцем тяжким
у тузі великій:
«Матимеш, Ґудрун,
горе ще більше,
коли мені серце
ворони вирвуть[519]».
11
Тоді я пішла,
розмову скінчивши,
до лісу — дивитись,
що лишили вовки;
я не зітхала,
і рук не ламала,
й не голосила,
як інші жінки,
коли мертве тіло
побачила Сіґурда.
12
Нічний мені здався
морок ще глибшим,
коли я, скорботна,
сіла над Сіґурдом;
гадала — було би
ліпше за все,
якби вовки в мене
забрали життя,
або я згоріла,
ніби береза.
13
Пішла я у гори,
п'ять днів проминуло,
доки я Хальва[520]
палати знайшла.
14
Була я при Торі
аж сім півріч,
при дочці Хакона
у Данемарку[521];
вона мене тішила —
виткала золотом
зали південні
та лебедів данських.
15
Ми вишивали
витязів ігри[522],
і на узорах
з'явились герої,
тарчі червоні,
правителі гунів,
мечі та шоломи,
шляхетні князі.
16
Сігмунда струг
линув від берега,
ростра золочена,
штевні в різьбі;
на облавку вишили
Сіґара й Сіґґейра[523],
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Старша Едда. Епос», після закриття браузера.