Читати книгу - "Готель між двох світів"

245
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34 35 ... 40
Перейти на сторінку:

Волоцюга втручається, аби не дати О’Нілові бовкнути зайве.


Волоцюга. Ну годі вже, годі! Докторові Айнштайну ніколи тут із вами теревені правити!

О’Ніл. О, він знає свою справу…


Айнштайн цідить крізь зуби:


Айнштайн. Будь ласка, хай він замовкне…


Волоцюга хапає О’Ніла і намагається відтягнути.


Волоцюга. Ходімо до авта, гаразд?

О’Ніл. Гаразд… (Благальним тоном.) У мене ще кілька слів до цього пана…

Волоцюга. В жодному разі!

О’Ніл. Це дуже важливо…

Волоцюга. Важливо?

О’Ніл. Я хочу подякувати йому.

Волоцюга. Подякувати?


О’Ніл, підтримуваний Волоцюгою, зупиняється перед Айнштайном і, похитуючись, бурмоче:


О’Ніл. Дякую, пане Айнштайне, дякую вам за бомбу!


Волоцюга полотніє. Айнштайн, почувши слова п’янички, здригається.


Айнштайн. Даруйте? Що ви сказали?

О’Ніл. Дякую за бомбу! Це все завдяки вам!

Айнштайн. Що?! Але…


Волоцюзі так кортить урвати цей діалог, що він відпускає О’Ніла, хапає пляшку з віскі та пхає її йому в руки.


Волоцюга. Тримай, старий, випий трошки, перш ніж рушати.


О’Ніл жадібно блимає очима.


О’Ніл. А не забагато буде?

Волоцюга. Що ти! У такий день?! Ану, хутенько! За Хіросіму!

О’Ніл. За Хіросіму!


О’Ніл великими ковтками п’є з пляшки. Коли він допиває, Волоцюга скрикує.


Волоцюга. Еге-гей!


О’Ніл — роззираючись блудними очима, хапаючи повітря вустами, геть подібний до звіра — поточується і падає.

Волоцюга нахиляється, щоби перевірити, чи він притомний.


Волоцюга. Чудово! Він вимкнувся! (Виправдовується перед Айнштайном.) Я не хотів, щоб він у такому стані сідав за кермо.

Айнштайн. Хто це такий?

Волоцюга. Звичайний американець.

Айнштайн. Дякую, це я й так зрозумів. Але хто він за фахом?

Волоцюга. Комівояжер — як і більшість американців.

Айнштайн. Комівояжер? Дивно, що він так швидко сп’янів… Що він хотів сказати оцим своїм «Дякую, пане Айнштайне, за бомбу!»? Він що, вважає, що бомбу змайстрував я?!

Волоцюга. Та невже?

Айнштайн. Але ж це казна-що!

Волоцюга. Це казна-що, отже, про це можна забути.

Айнштайн (стривожено). Подібні дурниці мають велике значення, адже більшість дурниць швидко поширюються, повторюються, входять у звичку і, зрештою, починають скидатися на правду. Розщепити атом значно простіше, ніж позбутись упередження.

Волоцюга. Хтозна… певно, він припустив, що… завдяки вашій праці…

Айнштайн. Завдяки моїй праці?

Волоцюга.…Поталанило зробити бомбу.


Пауза. Айнштайн пильно дивиться на Волоцюгу.


Айнштайн. Чому ви вирішили сказати мені це саме сьогодні? (Хапається за голову.) Боже, яке безглуздя!

Волоцюга. Пане Айнштайне, але ж ви не маєте до цього жодного стосунку!


Айнштайн, мов загнана в пастку тварина, вигукує.


Айнштайн. Маю, маю! Я написав Рузвельтові — а не варто було! Щойно мені стало відомо, що німці тоді просунулися не так далеко, як я гадав. (Розлючено.) Якби я знав, що нацистам не пофортунить створити атомну бомбу, то й пальцем не поворухнув би! Звідки мені було знати, що Гітлер знеохотив науковців заявою, буцімто ядерна фізика — то єврейська вигадка, заснована на теорії одного єврея!

Волоцюга. Тобто на вашій теорії'?


Айнштайн оговтується, ніби зацькований, і, повагавшись мить, ледь чутно белькоче.


Айнштайн. Ні… ні… (Рішуче.) Атомна бомба — не мій винахід. Я нікого не надихав! Свої формули я складав не заради апокаліпсису. Мої пошуки ніколи не виходили за межі теорії, чистої теорії! Це була звичайнісінька фундаментальна фізика. Я вважав, що…


Захекавшись, він сідає і зізнається:


Айнштайн. Радіоактивність винайшов у 1896 році один француз — Бекерель, проте саме я у своїй теорії відносності встановив, що маса та енергія — два аспекти одного явища. Авжеж, я інтуїтивно відчув, що у матерії приховується енергія. Це й лягло в основу ядерної фізики. Відтоді кожен намагається передбачити, що ж буде далі. У 1939 році всі були переконані в можливості ланцюгової реакції: енергія, вивільнена під час поділу, утворювала б нові нейтрони, завдяки чому реакція тривала би далі. (До Волоцюги.) Нині наука не має ні автора, ні національності. Вона просувається сама по собі, лише використовуючи нас, науковців, мов маріонеток, які гарують над формулами.

Волоцюга. А якби того вечора, коли ви вигадали оту свою знамениту формулу, вам розповіли про Хіросіму — ви відмовились би від відкриття?


Збентежений Айнштайн дивиться на Волоцюгу й міркує.


Айнштайн. Оце так запитання!

Волоцюга. Оце так відповідь…

Айнштайн. Чесно кажучи, якби я міг щось змінити…

Волоцюга (підхоплюючи). Якби могли, то…?

Айнштайн. То став би сантехніком!

Волоцюга. Це ви так жартуєте, га?

Айнштайн. Бути Айнштайном чи не бути Айнштайном… Ось у чому питання. (Після нетривалої паузи.) Якби я навіть міг щось змінити, то вчинив би так само.


Цієї миті О’Ніл, що лежить на піску, здригається і хрипко скрикує.


О’Ніл. Еге-гей!


Волоцюга, навіть не глянувши на О’Ніла, дає йому ляпаса, примушуючи замовкнути.

Айнштайн знову хапається руками за голову.

1 ... 33 34 35 ... 40
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Готель між двох світів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Готель між двох світів"