Читати книгу - "Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв"

запечатувати угоди. В Європі XVIII століття торговельні угоди часто укладали за чаркою алкоголю. Іноді вказана в угоді сума включала також вартість пляшки, що її довелося заплатити тому, хто оплатив частування. Навіть повії починали роботу з клієнтом з чарки алкоголю. Раніше це було виявом гарних манер і надійності, таким, як потиск руки306. У Центральній Європі лікери стали важливим церемоніальним напоєм, оскільки їх використовували для скріплення торговельних угод. Французький лікер «Ратафія» бере назву від цієї практики. Назва походить від латинського rata fiat, це означає щось на кшталт «укладімо угоду»307.

У XVIII столітті у Фінляндії такий стиль ведення справ вийшов з-під контролю. Торговці мали звичку кликати селян, кожен своїх, до міст, аби придбати їхню продукцію, при цьому вони накачували селян алкоголем, бажаючи купити все за нижчою ціною. Нерідко частування, вартість якого, звісно, додавали до кінцевої вартості продукту, тривало днями. Селяни вели торгівлю з тим, хто виставляв найкраще частування, що, поза сумнівом, засмучувало бідніших буржуа. Вони також здіймали галас і вели себе нахабно, через що давній спосіб ведення торгівлі часто намагалися, однак безрезультатно, згорнути308.

У фінському звичаї ведення торгівлі частування кавою витіснило частування алкоголем. У Росії воно все ще поширене, тож фіни, яким кава встигла обриднути, мають нагоду протестувати цей спосіб за східним кордоном. Уживання горілки фінами завжди сприяло знаходженню спільної мови з росіянами. Іноземці також звернули увагу на відкритість фінів до ведення переговорів за чаркою алкоголю. Консультант з питань управління бізнесом Річард Д. Льюїс зауважує, що росіяни із задоволенням пиячать, раз за разом виголошуючи тости. Льюїс радить бізнесменам пити разом з ними у перервах між засіданнями, оскільки це найлегший спосіб встановити з росіянами контакт. Фіни, на думку Льюїса, мають неабиякий хист до укладання угод за чаркою горілки в Росії309.

Хоча у наш час правила частування пропонують пригощати кавою замість алкоголю, підписання угоди все ще святкують, розпиваючи алкогольні напої. Напій — це остання печатка. Звук, з яким корок вилітає з пляшки шампанського, — неначе стукіт суддівського молоточка. Розгляд справи завершено. Купецький корабель можна спускати на воду.

Зобов’язання пити

Застільні змагання з уживання алкоголю були досить дивним, але відомим у багатьох країнах вечірнім заняттям, яке зазвичай закінчувалося тим, що один із його учасників напивався до непритомності. Застільні змагання — це не іграшка, адже на кону честь учасника.

У британському суспільстві вкоренився досить-таки давній звичай: чоловіки і жінки після спільної вечері збираються разом, аби покурити і насолодитися алкогольними напоями. Чоловіки п’ють портвейн, а жінки — каву і лікер. Так вони сидять десь із півгодини, після чого жінок проводжають додому. Звичай бере початок від чоловічих застільних змагань. Припускали, що жінки підуть додому до того, як їхні вуха зів’януть від нецензурних слів і безсоромних жартів. Це називалося saving the ladies. У XVIII столітті в Шотландії, згідно зі спогадами лорда Кокберна, чоловічі посиденьки тривали, аж доки хтось, сп’янівши, не звалювався на підлогу. Дворянки, подейкують, ставилися до цих змагань з інтересом і наступного ранку питали, як їхній чоловік себе показав310.

Традиція застільних змагань досить давня. Римський поет Венанцій Фортунат, що жив у VI столітті, дивувався, як після германських застіль узагалі хто-небудь лишається серед живих311. Вікінги також доводили свій героїзм кількістю випитого алкоголю: що більшу чарку вікінг міг осушити одним ковтком, то більшим героєм уважався.

Один зі способів показати, наскільки ти чоловік, — це пити доти, поки інші не сповзуть під стіл. У первісному сенсі це є демонстрацією більшої витривалості та самоконтролю того, хто лишається за столом. Оскільки альфа-самець стада завжди змушений доводити іншим свою першість, п’яні чоловіки зазвичай нездатні сказати «ні» виявам героїзму і кинутому їм виклику. Такий виклик неможливо не прийняти, не втративши обличчя.

У «Сазі про Еґілла» описано312, як ісландський герой Еґілл на бенкеті допиває те, що лишається після інших, коли вони вже пити не в змозі. Увесь час приносять пивні роги. На якомусь етапі Еґілл перетинає зал, підступає впритул до хазяїна, бере його обома руками за плечі, піднімає, притискає до колони слави і оббльовує широким потоком його обличчя, очі, рот і ніс, так що блювотиння стікає аж по грудях. Хазяїн ледве дихає. Коли він переводить дух, то також починає блювати. Усі чоловіки погоджуються з тим, що Еґілл повівся як останній мерзотник, коли не вийшов на вулицю, щоб проблюватися, а натомість осоромив себе в хатині, де пили. Еґілл, певна річ, знав про хороші манери, але у цьому епізоді блювота була подякою за «щедре» частування. Еґілл заявив хазяїну, що блювота на його бороді буде доказом того, що Еґілл наважився перетнути зал і підступити до нього. За бажання Еґілл міг би допивати пивні роги після інших, не блюючи і не п’яніючи. Це повторюється у багатьох уривках саги: чоловіки один за одним програють застільні змагання, а герой Еґілл лишається переможцем.

Коли за Середніх віків пропонували перехилити чарку, від випивки просто не можна було відмовитися. Чарка за здоров’я, обов’язок випити запропоноване частування і чарка на брудершафт були складниками повсякденної культури. Нічим не можна було настільки сильно образити, як відмовившись від запропонованого частування або не піднявши чарку у відповідь. Кожну відмову трактували як тяжку образу застільної компанії. Якщо хтось намагався втекти з п’янки, його обзивали боягузом і слабаком. Тож закінчувалася п’янка переважно тим, що всі її учасники просто падали без тями313.

Шведська Арбуґа ще за язичницьких часів була важливим місцем зібрань, де в ранньому Середньовіччі написали «Арбуґський закон», який регулював спільні застілля гільдій суворими розпорядженнями. «Арбуґський закон» зобов’язував хазяїв дотримуватися звичаїв уживання алкоголю. Спрагла до сп’яніння компанія не покидала зібрання гільдій у тверезому стані. Потрібно було або пити, або йти геть. «Арбуґський закон»314 мав п’ять статей, яких потрібно було дотримуватися:

І. Ніхто, крім хазяїна, не може розливати напій.

ІІ. Ніхто не може поставити чарку на стіл, не допивши.

ІІІ. Ніхто не може наливати напій у посудину або передавати чарку до того, як хазяїн наллє напій.

ІV. Якщо хтось так зробить, то змушений буде випити чарку до дна як покарання.

V. Якщо хтось відмовляється дотримуватися правил, він перестає бути частиною компанії.