Читати книгу - "Infernale. Пекельний сеанс"

крильця на хвилину, як нагадував йому Чарлі.

На сходах темніла калюжа ледь підсохлої крові. Краї збігали струмочками, крапаючи зі сходинки на сходинку.

Вітмен швидко збагнув, що сталося. Хтось перечепився тут і силкувався піднятись, розмазуючи кров і намагаючись утекти. Вони перезирнулися. Не розмовляючи, обережно переступили калюжу. Вітмен тримався рукою за перила, напруживши очі й слух.

Двері в майстерню Нестора були розчахнуті.

Вітмен відчув, як поверхня підлоги змінює текстуру, і глянув на свої ноги. Він побачив товсту смугу рідини, що вела до кімнати — наче когось тягнули всередину чи назовні, доки той спливав кров’ю.

Обережно, щоб не вступити в кров, Вітмен зазирнув крізь дверний отвір, звідки виднілося слабке сяйво.

Вони прислухалися. Чутно було лише рівномірне гудіння й клацання проектора і приглушений звук автомобільного двигуна десь на вулиці.

Вітмен легко прочинив двері й навшпиньки увійшов.

Він зрозумів, що світло йде зовсім не від проектора: кімната була охоплена полум’ям. Побачивши стіл й апаратуру у вогні, Вітмен піддався паніці. Він більше не чув того проектора, не чув, як Чарлі кличе його на ім’я.

Він ривком повернувся до реальності, відчувши, як друг струснув його.

— Алексе!

— Флешка, — спромігся вимовити він.

— Що?

Вітмен намагався говорити, але з його рота не вилітало ні слова.

— Усе гаразд, — мовив Чарлі, — я розумію. Нестор зберіг копію своєї роботи, адже так?

Чарлі вивів його з кімнати, а сам побіг усередину.

Вітмен опустився навколішки й спробував опанувати дихання. І не міг. Він відчував, як полум’я підбирається ближче. Вогонь був почварою, живою істотою, що потребувала кисню, аби вижити. Вітмен сидів, безпорадний, упершись колінами в груди.

Воно було там. На межі притомності він чув, як пихкає вогонь, доки Чарлі розкидає речі по кімнаті, підбираючись до комп’ютера.

Коли свідомість поблякла, а вогонь підступив ближче, Вітмен відчув, як позабутий страх оволодіває ним. Намагався уявити собі рясно-зелені поля і води океану. Але це не допомагало.

У темряві він бачив, як, ступаючи коридором, силует набуває форми.

Жах, що переслідував його з дитинства, знову запанував над його розумом.

Із тіней з’явилася фігура на чотирьох лапах.

— Плуто, — тільки й прошепотів він, і в останній проблиск свідомості, за секунду до того, як світло згасло, він побачив кота, що дивився на нього дивного кольору очима, поводячи лівим вухом у бік кімнати.

Мати Алекса купила йому Плуто, кота, після того, як пішов батько. І коли він погладив котячу голову, ведучи пальцями вздовж смужок між вухами, то збагнув, що у нього вперше в житті з’явився друг.

Йому було дванадцять. Він чув голоси, чув, як ганяють м’яча надворі. Визирнувши крізь фіранки спальні, стежив за Еріком Стерджером і двома його приятелями, Томмі й Кенні, які зі сміхом поспішали безлюдною вуличкою.

Родина Еріка мешкала за кілька вулиць у приватному комплексі, огородженому високими стінами й обсадженому деревами. Якщо ви були дитиною у східному Лос-Анджелесі в середині 70-х, то мали чути про Еріка Стерджера і його знаменитий «Міссісіпі Боуї» — смертельний сталевий ніж із лінією гартування на ріжучій стороні леза. Якщо він виймав його з кишені, єдине, що вам залишалося, це тікати. Слава про його жорстокість облетіла всі вулиці. В супроводі свого запопадливого почту він гордо походжав районом. Він звик бути королем свого маленького королівства, і в цьому королівстві слово його було законом.

Побачивши його того дня, Алекс знав, що будуть неприємності. Але не міг уявити собі, які великі. Він вичекав хвилину, а тоді рушив слідом за трьома дітлахами, що мчали натоптаною стежкою вздовж порослого кущами рову зі струмком.

Він присів, ховаючись за пнем. Вони сміялися, гасаючи навколо чогось — то був маленький звір. Обступивши тварину, вони зі сміхом і лайкою знущалися з неї.

Хлопчик примружився на світлі й у ту ж мить побачив.

Це був Плуто.

Вони накинули зашморг на шию котові й по черзі буцали його і смикали до себе. Плуто кричав, стрибаючи вгору-вниз, і заплющував очі в очікуванні наступного удару.

Томмі стояв по один бік, Кенні по інший, а посередині був Ерік. Алекс відчув, як його тіло стискається і холод пробігає вздовж хребта. Ерік виглядав розслабленим, упевненим. Він бавився з ножем, крутив його в руках, його пальці майже пестили лезо. Біля їхніх ніг стояла порожня клітка, а поряд — металевий контейнер. Кенні й Томмі нервово переминалися з ноги на ногу, переводячи погляди з Еріка на кота, уже передчуваючи, що збирається сказати їхній лідер.

Алекс знав, що мусить щось робити.

Він опустився навколішки і підібрав каменюку. Відтак закричав їм, щоб припинили і дали коту спокій. Ерік подивився на нього, а тоді шарпнув мотузку, затягнувши зашморг на шиї кота, і смикнув угору. Плуто задихався. Привставши на задні лапи, розкривши рота, він шипів, мов чайник.

Ерік підняв кота у повітрі, а тоді підвісив над кліткою. Укинув тварину всередину і закрив кришку. Потім подав знак рукою, й інші хлопці розбіглися півколом і оточили Алекса в рові.

Він знову наказав їм облишити кота. Вони спитали: і що ж він робитиме? Алекс не відповів, лише міцніше стиснув каменюку в руці.

Вони не зводили з нього очей, підступаючи все ближче. Ситуація була не безвихідна: троє з ножем проти одного з каменюкою.

Алекс зробив єдине,