Читати книгу - "Поза часом і простором"

ж вечора тіло Коріні було одвезене до моргу…

…Інженер проснувся від холоду. Руки і ноги погано слухалися. Він розкрив очі і заціпенів від страху. Навколо на довгих столах лежали мерці, загорнуті в білі простирадла. Волосся Коріні наїжачилося від страху. Він ледве згадав, як потрапив сюди і що з ним сталося.

«Треба негайно тікати звідси», промайнула перша думка.

Коріні зірвався з твердого ложа, на якому сидів, відкинув простирадло і підскочив до маленького віконця. Надворі було темно. Можна тікати.

Інженер оглянув себе. На ньому була тільки білизна. Іти в такому вигляді по вулицях не можна. Він, не вагаючись, роздягнув одного з мерців — видно, той недавно попав під автомашину — ї одягнув сірий пристойний костюм…

Через кілька хвилин Коріні вислизнув за двері і зник в темряві…

…А вранці лікарі і агенти таємної поліції зняли тривогу. Шеф дізнався про все, що трапилося. Було вжито всіх заходів, щоб інженер не втік за межі країни. Та пройшов тиждень, а всі спроби знайти його були безуспішними.

— Йому, безумовно, допомогла англійська розвідка, — сказав шеф, — я й тоді думав, що це хитрий і підступний ворог…

…А Коріні через місяць був уже в Англії. Він вирішив з’ясувати загадку, зв’язану з його видіннями і дивними подіями, що відбувалися з ним. Поїхавши на пароплаві по Темзі, інженер знайшов те місто, яке він бачив уві сні і про яке говорив старий. В цьому місті Коріні зупинився. Він вирішив пройти по тих місцях, що снилися йому, щоб узнати, наскільки реальне все те, що він бачив у видіннях. Здавши чемодани в готелі, Коріні пішов по знайомій вузенькій вуличці, а потім через хвіртку в кам’яній загорожі — до буйного саду…

Стримуючи хвилювання, інженер ішов стежкою до веранди білого будинку в глибині саду. Неймовірно! Все було, як і уві сні!.. Коріні підійшов до веранди. На східцях хтось стояв. Постать обернулась, і інженер побачив лице дівчини, яку він зустрічав у снах… Дівчина, поглянувши на нього, зблідла, скрикнула і впала непритомна…

На її крик вибігли з будинку слуги. Вони щось кричали англійською мовою, але Коріні не знав цієї мови і не розумів нічого. Він дуже здивувався, коли на нього накинулися, скрутили йому руки назад і, вивівши з саду, посадили в машину…

Машина помчала вузькими вулицями до центра міста…

V

…Коріні стояв перед комісаром поліції і нічого не розумів, що той говорив йому. Лише одне слово «Гопкінс» було дивно знайомим. Але чому — інженер забув. Він пояснив жестами, що не розуміє, і сказав італійською мовою, щоб привели перекладача. Агенти і начальник переглянулися, здивовано знизали плечима і все-таки послали за перекладачем.

Незабаром до кімнати прийшов перекладач, і почалася розмова.

— Гопкінс, — сказав комісар поліції, — чому ви вдаєте, що не розумієте своєї мови?..

— Я не Гопкінс, — відповів здивований інженер. — Я італієць Коріні…

— Не прикидайтесь! Ось люди, з якими ви були знайомі: ваші товариші, ваші родичі, ваша мати… Всі вони впізнали вас!

Коріні оглянувся. В кімнаті справді було десятка півтора людей — чоловіків і жінок — і всі вони засуджуюче дивилися на інженера…

Коріні роздратовано повернувся до комісара:

— Гаразд! Хай я якийсь там Гопкінс! Але на хвилину уявіть, що я інша людина, і розкажіть мені, хто він такий і чому я мушу відповідати за нього!..

Комісар почав:

— Гопкінс — цебто ви — інженер, який працював в галузі ядерної фізики. З-за особистих причин він намагався вбити свою кохану дівчину Катаріну, тяжко поранив її і втік. Вона залишилася живою, як ви бачили… Але ж я комедію граю перед вами, Гопкінс! Досить прикидатися!..

— Сер, — озвався Коріні. — Лише тепер мені все стало ясно! Слухайте мене уважно…

І здивований комісар почув з вуст інженера всю його історію…

— Це значить, — говорив далі інженер, — що я і Гопкінс — психологічні двійники і просто двійники, що ми з ним настроєні на одну біоелектричну хвилю, і тому враження чи пригоди, які переживає один з двійників, передаються, як от радіохвилі, другому в стані сну через простір… Я тільки тепер повністю зрозумів усе, що сталося зі мною!..

Комісар переглянувся з агентами.

— Ваша теорія дотепна, — сухо сказав він, — але мене не обдурите. Викличте Катаріну…

Коріні все здавалося важким і болючим сном. Замість того, щоб розв’язати загадку, він заплутався ще більше…

Через десять хвилин до приміщення зайшла Катаріна — та дівчина, що була в саду. Дівчина близько підійшла до Коріні, пильно подивилася в його очі. Вона була вражена, але інженер зрозумів, що дівчина не визнала його.

— Це не Гопкінс, — сказала, нарешті, дівчина. — Це якийсь незвичайний двійник…

Підійшла старенька жінка, мати Гопкінса, теж придивилася до обличчя інженера.

— Це не мій син, — прошамкала вона, — це просто дуже подібний до нього мужчина…

Комісар і агенти були розгублені: Коріні розв’язали, але все ж не знали, що робити з ним…

…В цей час комісару принесли телеграму. В ній було написано:

«ЗЛОЧИНЕЦЬ ГОПКІНС ЗАТРИМАНИЙ НА ПАРОПЛАВІ У МАНЧЕСТЕРІ. СІМОНС».

Коріні був звільнений, і комісар від імені уряду його величності вибачився перед ним за несподівану образу.