Читати книгу - "Повзе змія"

люті поглядом крізь скельця окулярів, пішла за донькою. Капітан Глод залишився сам під лядою.

Ситуація перестала подобатися оперові. От би де згодився забутий мобільник, та думати тепер треба не про те, чого нема, а про те, що маємо. Розклад не на його користь. Цілком можливо, озброєний і небезпечний убивця сидить зараз на горищі, хоча Глод припускав імовірність помилки в розрахунках. Тоді він буде виглядати посміховиськом, клоуном в очах матері та доньки Свиридюків. Але вони справді перелякалися, принаймні в погляді Людмили майнули страх та розпач від усвідомлення по-дурному розкритої таємниці. Гаразд, може вийти й так: на горищі справді хтось ховається, тільки він — не Богдан Баглай. Просто кримінальний типчик, котрий переховується від міліції. Варіант? Варіант. Однак, почувши про Баглая, жінки мимоволі здригнулися, і ясно — не від страху перед ним, а боячись за нього. Тому зупинимося на припущенні, що на горищі засів саме Богдан Баглай.

Міліції тут не чекали. Так само не чекали сторонніх, та міліції — в останню чергу. Інакше Баглай не вискочив би на горище, в чому був, не подумавши про елементарне знищення слідів свого перебування в хаті. Не так свого, як слідів присутності чоловіка. Подібний спосіб ховатися від сторонніх очей він, без сумніву, уже розробив і практикував у цій хаті й раніше. І якби Глод відразу вигукнув: «Відчиніть, міліція!», то хто знає, чи залишив би Баглай куртку на вішалці, найвиднішому місці, і так само забув би заничкувати чоловічі станки для гоління. Завдяки хазяйці розмову він на горищі почув, тепер попереджений і готується зустріти ворога.

А чи не підганяєш ти задачку під відповідь, мужик?

Що далі Глод стояв на місці й продумував план дій, то сильніше його розбирали сумніви. Боячись, що кінець кінцем подібні питання відіб'ють у нього всяке бажання діяти, Максим зняв пістолет із запобіжника, підсунув однією рукою драбину до ляди. Шукати телефон і викликати групу — втрата часу. Тільки-но він вийде звідси, Баглай — чи той, хто ховається на горищі — БАГЛАЙ, БАГЛАЙ, БАГЛАЙ, БАГЛАЙ, НА ЗЛО ВСІМ БАГЛАЙ, ВСЕ ОДНО БАГЛАЙ, ВІН ТАМ, БАГЛАЙ, ТАМ — негайно скористається нагодою і накиває п’ятами. Чому Галина Свиридюк ставиться до нього трепетно, поки незрозуміло, а ось Людка упреться рогом і ніколи нікому не здасть свого коханого. Та навіть якщо й захоче — все одно не зможе. Так Баглай і залишив їй свою адресу. У таких випадках на звісточку від милого втікача доводиться чекати кілька місяців, а то й понад півроку, не проконтролюєш. Залишати його тут Глод не має права.

І лізти на горище сам — теж. Щойно його голова просунеться в отвір, вона стане чудовою мішенню для того, хто засів нагорі.

— Баглай, чуєш мене? Краще вилазь по-хорошому!

Опер ні на що не сподівався, просто давав шанс не стільки йому, скільки собі. Не почувши відповіді, не здивувався.

— Я тебе зараз дістану, чуєш мене? Краще тобі не рипатись і здатися. Це на суді зарахують, — і тут же він зрозумів, яку дурість зморозив. Навіть того, що їм відомо про подвиги Баглая, вже досить для вищої міри, нехай би він навіть сам з’явився на прохідну МВС у Києві й зажадав здатися особисто міністрові Смирнову. Здаватися Баглаю не було жодного резону. Принаймні здаватися без бою.

— Чуєш, ти, там? Усі твої пацани вже давно закриті й валять один одного, як можуть. Тебе також згадали. Думаєш, я дарма сюди прийшов? Ти можеш вирватися звідси, але місто вже блоковане. Вискочити тобі не дадуть, хіба під землю заховаєшся, наче кріт. Довго ти так витримаєш, Баглай? Мовчиш? — Глод поставив ногу на перший щабель драбини, підтягнув вагу свого тіла вище, тримався за щаблі лівою рукою, праву з пістолетом тримав перед собою дулом догори. — Так поговоримо, Даня? Тебе так називають? Поговоримо? Не дурій тільки, я йду.

Опинившись під самою стелею, Глод ледь натиснув головою на ляду. Піддавалася. З того боку нічим не привалена. Витягнувши ліву руку і балансуючи на сходах, Макс підняв ляду, заштовхнув її всередину. На голову посипалася курява впереміш із якоюсь потертю. У стелі відкрився темний отвір.

— Я йду. Поговоримо, — повторив Глод, вдивляючись у чорноту отвору. — Не будь дурним, Даня. Гірше собі зробиш, правда. Про баб подумай. Люда чи Люся — вона хто тобі? — здавалося, слова він промовляв у порожнечу. — Щось означає вона для тебе, Даня? Труп мента в її хаті. Навіть поранений мент у її хаті — ти ж розумний, Баглай, ти недурний пацан, чуєш мене? — мовчання тривожило Глода, та відступати вже не було куди.

— Ти ж знаєш, чим подібні речі закінчуються. Люда чи Люся, як ти її звеш? Не важливо. Вона — твоя жінка, у нас це знають. Тому проблеми в неї реальні будуть. А так — жодної. Вона навіть не знає, хто ти і чим займаєшся. Я прийшов — ти на горище заліз. Нехай так — від бандитів ховався. Зараз багато хто від бандитів ховається.

Чесно кажучи, Глод сам не чекав від себе такого красномовства. І ще невідомо, чи врятує воно йому життя.

— Я йду, чуєш мене?

У правій кишені куртки він постійно тягав із собою наручники. Переклавши пістолет у ліву руку, Глод витяг браслети, запхав їх у задню кишеню джинсів, потім витягнув правицю з рукава заважкої, з огляду на ситуацію, куртки, повернув «Макарова» у праву долоню, остаточно звільнився від верхнього одягу, скинувши куртку на підлогу. Потім, набравши в легені повітря, наче перед стрибком у воду, просунув руки в отвір і одним різким рухом закинув туди тулуб, відразу завалився на правий бік, перекотився, затягуючи ноги, перевернувся в перекаті, став на коліна, виставив ствол перед собою.

Нічого не сталося.

Ніхто не вискочив на нього з темряви.

Лампочка, що теліпалася під самою стелею веранди, майже нічого не висвітлювала. Тут панували темрява й пилюка. Холоду з вулиці не відчувалося — в дальньому кутку проглядався цегляний димар, тепло йшло від нього. Інстинкт погнав Глода в куток, де можна