Читати книгу - "Смак заборони"

був зовсім червоний, кожен мій крок супроводився нестепним печінням і болісною пульсацією крові, що ніби скипіла.

Ми грали за п’ять метрів від Гепарда, татуся поблизу не було, й лікар Іванов відразу підійшов, із холодним, ах, яким холодним обличчям діловито схрестив руки на грудях, дивлячись ні на що інше, крім причини нашого обопільного занепокоєння, заявив, що «потрібна фіксуюча пов’язка». І додав: «Я б не зачудувався, якби з твоєю ходою незабаром ти зламала не тільки палець». З гордовитим виглядом лікар відійшов, не сказав нічого підбадьорливого, доброго й лагідного, такого необхідного мені в моїй імрайській депресії.

Вільна Сюшечка з нетерпінням очікувала його на своєму лежаку та з виглядом абсолютно вдоволеної людини, з виразним «давай…», запрошувала огепардженого, як ніколи досі Альхена в свої біляві обійми.

Я повинна була зустріти сестру з сімейством на автобусній зупинці в Жимі, а татусь про всяк випадок мав чекати їх на маяку. Близько двох годин я зобов'язана була чергувати сама на сонячній брівці, заглядаючи у вікна авто, що проїздили повз мене. Потім за татусевим сценарієм мав відбутися святковий обід на кухні в Цехоцьких, далі — похід на пляж (резервація, певна річ) і ввечері, з настанням збудливої темряви — невеличкі родинні посиденьки за Старим Будинком, на руїнах давньоримських терм. Я мала право бути присутньою на всіх заходах.

Пам’ятаю, як вибігаючи з переодягалки, у свистючу мить татусевої відсутності я схопила Альхена за руку й майже застогнала: «Я спіймала свій Шанс! Я буду сама на автобусній зупинці. Близько двох годин! Зовсім сама!». А він, знизуючи плечима, скидаючи мої тремтячі руки, недбало й презирливо відповів: «Ні, це не шанс, це западло. Як ти не розумієш…», — і, не бажаючи продовжувати розмову, пішов собі.

Але я все одно палала безглуздою надією. Я існувала в якомусь розплавленому нереальному світі, де все відбувалося в розміряному пригальмованому ритмі й найабсурдніші речі здавалися цілком здійсненними.

Я провела на брівці рівно три години — від 11-ї до 14-ї, і з непорушного трансу вивів мене розлючений татусь: вони вже давно приїхали! Стомлені й злі, вони стояли ось тут, у тебе перед носом цілу годину й потім пішли шукати дорогу самі! Ідіотка! Яка ж ти безглузда ідіотка!

Я склала руки за спиною, нітрохи не здивована тим, що відбувалося, навіть, здається, посміхаючись (божевілля прогресувало), та попленталася, мов сомнамбула, за його змоклою спиною.

Тепер мені було дійсно байдуже. Я очікувала Альхена, а не їх, і реагувала тільки на засмаглих, коротко пострижених чоловіків у зелених шортах і чорних майках, з рюкзаками барви маслини за спиною.

Nach Mittag

Насуплена Мирослава, чоловік Валентин і семирічна Марійка чекали на нас у пляжному обмундируванні під двірським горіхом. Моєю метою був докладний і нахабний шок. Винятково заради улюбленого сімейства я прибралася у власноруч споруджене вбрання з ультракоротких шорто-трусів і вузького топа на шкіряних вервечках. Це вбрання, сконструйоване зі старих вельветових штанів, маминих поясів і дідових військових ґудзиків, несло в собі, крім голосного виклику, ще й щось дуже садо-мазохістичне, агресивне й панко-металічне. Ззаду була смілива аплікація із золотої синтетики у вигляді серця й знака Венери. Я зачесала волосся у високий хвіст і намазала губи Зінчиною фіолетовою помадою.

Ледь вгледіла мене згорблена, худюча, низькоросла сестра — миттю стрепенулася, витріщилася на додаткові бічні розрізи на шорто-трусах, але на цьому все й скінчилось, тому що бажаний невдоволений блиск у її очах раптово перетворився на якусь стомлену образу, й мені стало незатишно. Я не очікувала такої реакції, і, обмірковуючи подальші капості, відступила.

Мирослава зітхнула й сказала, таке, чим остаточно спантеличила мене:

— Шкода, що мій час сплив так швидко і я не можу дозволити собі щось подібне.

— З нею говорити безглуздо, — дуже правильно сказав батько.

Я надягла навушники й віддала перевагу товариству Джорджа Майкла. Він співав мені про freedom. Дорогою на пляж я, напевне, разів із п’ять ловила й перехоплювала на собі важкі погляди сестри. Як видно, вона була неприємно здивована моїм літнім виглядом, вбачаючи в ньому якісь зародки сексуальності в той час, як у нашій родині я вважалася великим незграбним підлітком у бандані та з феньками. На щорічні збіговиська я приходила тиха й скромна, мало говорила, і коли мене про щось запитували, відповідала, кумедно заникуючись і жуючи слова, чим викликала загальне розслаблене розчулення. Зараз же розчуленням і не пахло.

Мирослава дріботіла поруч зі своїм маленьким худеньким чоловіком, який із певною радістю нишком вивчав моє вбрання й тіло, що з нього вилазило.

Мені стало раптом дуже шкода її, і я вирішила, що більше так не одягатимуся. Стільки суму в людських очах я бачила дуже рідко. І до того ж, бідолашна Мирося не вживала жодних спроб для того, щоб хоч трішки здаватися привабливою. Її пляжні шорти сиділи жахливо й сильно кривили ноги, страшна майка робила її якоюсь безформною, а безбарвне біляве волосся було зібране в огидну «черепашку» на маківці, через що вона видавалася набагато старшою. І якась невдала косметика, і згорблені плечі…

— Ти така молоденька, як дівчинка, — кинула я не зовсім вдалий комплімент. Але у свої 28 років вона за певного ракурсу дійсно мала б молодший вигляд.

— Ну, звичайно… Не як хлопчик же…

А татусь тріумфував! Звичайно, після приборкання невдячного нащадка кому не приємно отримати бонус у вигляді добре вихованої старшенької? Про мене, ганьбисько й невігласа, просто забули.

Забули. Я мимоволі спіймала себе на тому, що вся увага на гримучі 100 % уже не може належати мені, й солодкий пролом усе-таки існує. Якомога швидше я повинна зробити Негарний Вчинок, щоб їх усіх від самого вигляду мого нудило й не хотілося б марнувати решток відпочинку на суперечки зі мною, заблуканою чорною вівцею. Яка ж я ідіотка, що сумувала з приводу їхнього приїзду! Я шукатиму свій Шанс, вони відпочиватимуть, і всім нам буде дуже весело.

Мирося посмутнішала ще