Читати книгу - "Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя"

— Якщо виконаєш моє прохання, дякую! А коли не зробиш, то бог тобі суддя!

І жінка, супроводжувана двома конвоїрами, зникла в провулку. Жак довго дивився їй вслід.

Тепер, коли Генеральні штати мали ось-ось розпочати свою роботу, авторитет Горана, обраного депутатом від третього стану, ще більше зріс в очах сім'ї Пежо.

Франсуаза говорила не без задоволення:

— Ну ось, тепер у нас є своя «рука» у Генеральних штатах. Подумайте, адже Штати — це уся Франція!

Жанета кокетливо усміхалася, коли Горан навідував їх.

— Уявляю, скільки тепер у вас справ, — говорила вона. — І як ви тільки знаходите час для нас!

— Ви жартуєте! Для вас та не знайти часу! Той день, коли я вас не бачу, мадемуазель Жанета, здається мені втраченим…

Дівчина спалахувала рум'янцем. А Франсуаза, в присутності якої велася ця розмова, не приховувала свого задоволення від того, що її майбутній зять такий люб'язний і добре вихований.

Відкриття Генеральних штатів мало відбутися п'ятого травня. І Франсуаза забажала неодмінно бути присутньою на цій урочистості. Вбравшись у парадне плаття, вона звеліла, щоб дочки її одяглися якнайгарніше. Упевнившись, що у святкових костюмах вони виглядають «не гірше від будь-яких аристократок», Франсуаза вирушила з ними у Версаль. Виходячи, вона сказала Жакові:

— Сьогодні великий день! Навряд чи знайдуться охочі посидіти в кабінеті. Ну, а якщо й трапляться, ти й сам чудово впораєшся.

Жанета торжествувала, що Жак залишається вдома. Вона не забула, як він сказав, що вона безсердечна, і якщо не скаржилася матері, то тільки тому, що не хотіла, про всяк випадок, псувати з ним стосунки. А Жак і не приховував того, як хочеться йому сьогодні поїхати у Версаль.

Бабета, вибравши мить, підбігла до нього й прошепотіла:

— Я намагатимуся нічого не пропустити, помітити кожну дрібницю і все-все тобі розповім.

Жака схвилювала увага Бабети, та все ж таки побачити церемонію на власні очі — це зовсім не те, що почути розповідь, навіть найдетальнішу…

Коли Франсуаза з дочками пізно ввечері повернулися з Версаля, вони заходилися наввипередки розповідати, що там бачили.

— Навіть уявити собі неможливо, скільки там було народу! — почала Франсуаза. — Можна подумати, що сьогодні увесь Париж перебрався у Версаль. Дорога, якою мали йти депутати, будинки й балкони були прикрашені шовковими і оксамитовими тканинами, бруківка всипана квітами. І скрізь, скрізь — люди, навіть на дахах! Вони обліпили ліхтарі, східці, ґанки, порожні фіакри… І скільки жінок!..

— Ну, а депутати? — з хвилюванням у голосі запитав Жак.

— Матусю, дайте я розкажу! — почала благати Жанета, якій мати не давала вимовити й слова. — Ото було видовище, коли пройшли дворяни у своїх вишитих золотом костюмах, у капелюхах з пір'ям! Від мережива і золотих прикрас рябіло в очах!

— Більшість священиків були в скромних темних рясах, — підхопила Віолета. — Тому ще кращими видавалися червоні і бузкові сутани та мантії, в які були одягнені представники вищого духівництва. Вони здавались яскравими плямами на чорному тлі…

— Ну, а депутати третього стану? — нетерпляче перебив Жак.

— То було якраз нецікаве видовище, — сказала Жанета, — хоч вони і йшли стрункими рядами. Чорні шовкові короткі накидки з прорізами для рукавів, чорні берети. Жодної кольорової цяточки! Кажуть, їх всього шістсот душ… Серед них був, звичайно ж, пан Горан!

— Може, це й не було гарно, — сказала Бабета, зрештою втрутившись у розмову. — Але хоч як були пишно зодягнені дворяни й вище духівництво, вони не викликали в народу ні краплі захоплення. Стояла німа тиша. Мабуть, їм було не дуже приємно, що їх так зустріли. Зате коли в кінці процесії з'явилися представники третього стану, від оплесків і радісних вигуків, що линули назустріч їм з вікон, з балконів будинків, просто з вулиці, все здригнулося!

— А й справді дивно, що народ мовчав, — промовила стурбовано Франсуаза.

— Кажуть, що мовчання народу — це урок королям, — спокійно відповів Жак.

— Звідки ти це взяв? — запитала Франсуаза. Вона була відверто здивована.

— Аякже! Адже оплесками народ висловив своє ставлення до станів. Якщо ж він мовчав, то це значить, що…

— Мені здається, братику, що ти занадто багато читаєш! — з докором сказала Жанета. — А це тебе не доведе до добра!

— Що б там не казали, ми, жінки, мало розуміємося на цих справах. А ти, Жак, ще молодий… Ось прийде пан Горан і все нам розтлумачить, — примирливо закінчила Франсуаза.

Можна було подумати, що Жанета цілком задоволена своєю долею. Та чи щаслива вона була насправді?

Ні мати, ні Віолета не запитували себе про це. А Бабета не могла примиритися з тією буденною обстановкою, яка супроводжувала майбутній шлюб сестри.

Вибравши мить, коли вони сиділи вдвох за вишиванням, а Віолета чергувала у крамниці, Бабета запитала:

— Скажи, Жането, ти любиш пана Горана?

— Дурненька, про це я думаю найменше. Та й що розуміти під словом «любов»? Пан Горан буде добрим чоловіком.

— Коли пан Горан приходить, тільки й розмов, що про прибутки від друкарні. І з тобою він ні про що інше не говорить, а тільки про бариші та вигоди. Може, він гарна людина, але такий нудний…

— Я у заміжжі веселощів не шукаю, — повчально сказала Жанета. — Зате я житиму заможно, стану господинею дому…

— І це все, чого ти хочеш? — розчаровано запитала Бабета. — Таж пан Горан…

— Жането, Бабето, кидайте шити! Мама обіцяла повести нас зараз на ярмарок! Там показуватимуть виставу!

Жанета з радістю відклала вбік вишивання, продовжуючи незакінчену розмову:

— Хотіла б я знати, де й коли ти бачила мужчину, більш гідного, ніж пан Горан! Мужчину, який більше