Читати книгу - "Полуничний сезон"

він перебував у стані легкого сп'яніння. Два його дружки-заготівельники пояснюють, що вони після роботи ввечері на березі ставка «по краплинці» випили. Жінка Воловика скрізь оббиває пороги, шле скарги на тих дружків, вимагає віддати їх до суду за те, що вони нібито втопили її чоловіка. Якихось вагомих підстав у неї нема. Проте скарга є скарга. Обласна прокуратура дала їй хід. Нею буде займатися їхній слідчий Скуратівський, чоловік вельми приємний і тямущий. Він попросив виділити йому на підмогу когось із наших працівників. Вибір упав на вас. Я ще раз хочу підкреслити: Скуратівський — працівник досвідчений, тямущий, але в нього, як і у всіх прокуратурських, обмаль часу. Тому почнете самі. Зробите, так би мовити, розвідку боєм. Як натрапите на щось серйозне, слідчий відразу й підключиться. А може, і раніше. Все залежить від того, коли він упорається зі справою, яку зараз веде. Ось вам скарга громадянки Воловик, — полковник подав Турчинові два густо списані аркуші паперу. — Як бачите, написано багато, з обох боків, а зачепитися нема за що. Не можна ж узяти за відправний пункт те, що, як твердить жінка, її чоловік добре плавав. Нічого не написано і про головне — мотивацію убивства. Одне слово, починати доведеться з нуля, бо і в тамтешній прокуратурі, а також у міліції нічого нема, і я нічого конкретного не можу порадити. Лише скажу: з висновками не поспішайте, міряйте по сім разів. При потребі дзвоніть. Що іще? Здається, все. Може, у вас буде щось до мене?

Павло не встиг зібратися з думками й коротко відповів:

— Ні, не буде.

— Ну, тоді, як кажуть, з богом!

Капітал стримано усміхнувся. Приємно було дізнатися, що тебе «у верхах» цінують, не кожному з району довірять таке. І страх брав: а що як не справиться? Те роздвоєне почуття не полишало його всю дорогу, було з ним і тоді, як переступав поріг продовгуватого, з єдиним вікном кабінету начальника райвідділу.

Був начальник іще молодий, ледь перебігло за тридцять, худорлявий. В карих очах зблискували веселинки. Він одразу сподобався Турчинові.

— Турчин, Турчин… — мружився майор. — Це, бува, не про вас недавно писала обласна газета?

— Про мене.

— Гарно написано. Нічого не скажеш.

Тепер начальник пильніше придивився до чорнявого, на перший погляд ніби вайлуватого капітана. Від недавньої приязної усмішки майора вже нічого не зосталося. Він, либонь, був невдоволений тим, що скаргу приїхав перевіряти оперативник із району.

Павло знітився. Намагався того не показати. Майор, ніби демонструючи свою зверхність, і досі не запросив сісти. Щоправда, й сам не сідав.

— Була дружина Воловика й тут, — похмуро говорив начальник. — Те саме співала. Але в нас нема ніяких підстав заводити справу.

— Хто ці заготівельники, котрих вона звинувачує?

— Обидва ніби порядні. Принаймні в обласному об'єднанні їх характеризують із найкращого боку. І не такі вже п'яниці, як вона про них говорить. Такими їх ніхто не бачив. Ну, а коли там щось було після роботи, то… Детальну інформацію отримаєте від слідчого прокуратури. Ми ж так, на побігеньках: дізнайся про одне, виясни друге… Так що прошу вибачити, — майор глянув на Турчина знову доброзичливо. — Сідайте, чого ви, — запросив і сам сів.

Павло не чекав на таку зустріч і, як те часто з ним траплялося в подібних випадках, скортіло, аби там що, поставити своє зверху. З цим настроєм Турчин зайшов до слідчого прокуратури. Від начальника міліції він був на років п'ять-шість старший, але статурою такий же — високий, приємне обличчя. Вислухавши капітана, якусь хвильку мовчав, потираючи нижню губу вказівним пальцем.

— Чим я можу вам допомогти? Здається, нічим. Як і начальник райвідділу, переконаний: складу злочину тут нема. Випили трохи, от і сталося… Добре, що всі троє не пішли на. дно. Вас цікавить, що вони за одні? На обох компрометуючих матеріалів не надійшло. Обом недавно виповнилося по двадцять п'ять, безпартійні, військовозобов'язані, на утриманні мають по одній дитині, народилися в Молдавії, сім'ї і зараз прожинають там, а вони — в нашому обласному центрі,— слідчий розповідав так, ніби вичитував із справи. — Начальством характеризуються з найкращого боку. Моринець завідує приймально-переробним пунктом, а Добровольський — заготівельник. — І, помовчавши: — Оце ніби все, що я можу вам сказати. Хочете, дам прочитати протокол огляду місця пригоди та висновки судово-медичної експертизи. Ага, ще одне: дружина Воловика і в нас була, погрожувала дійти до Москви, то я знав, що буде перевірка.

— Дайте гляну.

Турчин уважно перечитав усе, що було в тоненькій папці. Справою Воловика, з усього видно, ніхто глибоко не займався, занотували факт і на цьому поставили крапку. Він не був певен, що вдасться стерти оту крапку, проте бажання таке було. А це багато важить.

Коли Павло вийшов із прокуратури, до вечора зоставалося добрих чотири години. Можна було б поїхати в Ярешки, тільки ж і їсти хотілося, і до готелю треба зайти.

В Ярешки виїхав другого дня рано-вранці, першим автобусом.

2

Настя Воловик поралася в городі. Середнього зросту, з трохи задовгими, тонкими руками, в чорній хустці й чорній сукні, з гострим, ледь горбатим носом. Вона Павлові нагадувала великого птаха, що заплутався в розкішному картоплинні й не міг злетіти. Вгледівши на подвір'ї чужого чоловіка, довго роздивлялася, потім вдарила долонею об долоню, збиваючи землю і, важко ступаючи, пішла назустріч.

— Я приїхав перевіряти скаргу, — привітавшись, пояснив. — З області приїхав.

— І добре зробили, а то я вже збиралася писати в столицю, бо думала, що і в області такі само бездушні, як і в районі. Не інакше, як Моринець і Добровольський піддобрилися до них: то такі крутії, що всіх і все можуть обкрутити. Вони і Микиту мого обкрутили.

— Як то?

— Задурманили йому голову великими грішми. Він, правда, спочатку не хотів, відмовлявся, а потім усе ж зласився. А нащо мені ті гроші, як його немає і ніколи не буде, — Настя зайшлася плачем.

«У тому і все лихо, що людини ніколи більше не буде, — думав Турчин, намагаючись