Читати книгу - "Злочинна цивілізація, Роберт Шеклі"

шлях до найближчої публічної бібліотеки. Він вирішив, що треба, наскільки це можливо, зміцнити свою базу. Знаючи історію розвитку земної цивілізації, він краще розумітиме, на чому слід зосередити свої зусилля.

Костюм Опитувача відкрив йому доступ до закритих полиць, на яких зберігалися книжки з історії. Але самі книжки розчарували його: здебільшого вони розповідали про стародавню історію — від первісної доби до початку атомної ери. Баррент швидко гортав книжки, і до нього поверталася пам’ять. Він перестрибував з Греції Перікла до Римської імперії, Карла Великого і Середніх віків, від Норманського завоювання й Тридцятирічної війни до Наполеонової доби. Уважніше Баррент прочитав те, що стосувалося світових воєн. Завершувався підручник описом вибухів перших атомних бомб. Решта книжок лише детальніше освітлювала той чи інший період історії, вже описаний у першій книжці.

Після довгих пошуків Баррент знайшов невеличку працю "Повоєнна ділема. Том І" Артура Віттлера. Вона розпочиналася там, де закінчились інші, — з вибуху атомних бомб над містами Хіросіма і Нагасакі. Баррент сів і став уважно читати.

Він довідався про холодну війну п’ятдесятих років двадцятого століття, коли кілька держав володіли атомною і водневою зброєю. Автор книжки зазначав, що вже тоді серед народів світу зародився масовий і разючий конформізм. В Америці чинили запеклий опір комунізму, а в Росії та Китаї не менш завзято опиралися капіталізму. Одна по одній усі країни пристали до того чи іншого табору. Щоб підготувати надійну внутрішню безпеку, всі держави покладалися на найновіші методи пропаганди та ідеологічної боротьби. Кожна держава вимагала безумовної віри в свої офіційні доктрини.

Дедалі жорстокіше і витонченіше згнічували особистість.

Небезпека війни минула. Більшість земних суспільств стали об’єднуватися в єдину державу. Проте конформізм усіляко насаджувавсь і далі. Слід було вирішити проблеми неконтрольованого зростання чисельності населення і злиття етнічних груп. Неоднаковість поглядів загрожувала смертельною небезпекою; надзвичайно багато людей мали доступ до нищівної водневої зброї.

За таких умов уже не терпіли ніякого дисидентства.

Врешті уніфікацію завершили. Люди й далі завойовували Всесвіт, будували чимдалі складніші космічні кораблі, але земні установи буквально шкарубли. Цивілізація, жорстокіша навіть за середньовічну інквізицію, карала за будь-яку критику існуючих звичаїв, вірувань, неписаних і писаних законів. Ці порушення суспільного договору вважалися таким же серйозним злочином, як убивство чи палійство. І так само каралися. Використовували все: таємну поліцію, політичну поліцію, донощиків. Все служило єдиній великій меті — створенню цілком конформістського суспільства.

Для нонконформістів була Омега.

Смертну кару давно скасували, а щоб утримувати чимдалі більше злочинців, не вистачало ні в’язниць, ні коштів. Світовий уряд, узявши за взірець систему, яку використовували французи у Гвіані й Новій Каледонії, британці в Австралії і Північній Америці, зрештою вирішив засилати злочинців в окремий тюремний світ. А що правити Омегою з Землі було неможливо, то цього й не робили. Уряд лише подбав про те, щоб жоден в’язень не міг утекти на Землю.

На цьому завершувався перший том. На останній сторінці була примітка про те, що другий том праці присвячено вивченню сучасної Землі. Він називався «Злочинна цивілізація».

Другого тому на полицях не виявилося. Баррент поцікавився в бібліотекаря, де можна знайти потрібну книжку, і той сказав, що її знищено в інтересах людства.

Баррент вийшов з бібліотеки в невеликий скверик, сів на лаву і, втупивши погляд у землю, спробував міркувати.

Він очікував побачити Землю саме такою, як її змалював Віттлер у своїй книзі. Він був готовий до зіткнення з поліційною державою, жорстокими заходами безпеки, пригніченим населенням і ростучим опором. Досі він не бачив жодного поліцейського, а люди, з якими розмовляв, аж ніяк не здавалися пригніченими. Якраз навпаки. Це був абсолютно інший світ.

За винятком того, що з року в рік космічні кораблі приставляли на Омегу партії позбавлених пам’яті в’язнів. Хто арештовував їх? Хто судив їх? Яке суспільство породило їх?

Відповіді він повинен знайти сам.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ CЬОМИЙ

Баррент почав розслідування з самого ранку. План був простий. Він дзвонив у двері й ставив питання, попереджаючи, що серйозні питання можуть бути перемішані з каверзними і дурними, які допоможуть визначити загальний рівень розвитку. Таким чином, Баррент міг питати про що завгодно, навіть про те, чого не існувало в природі, не викликаючи підозри.

Небезпека все ж крилася в тому, що який-небудь чиновник попросить показати його посвідчення або ж несподівано наскочить поліція. Та доводилося ризикувати. Почавши від Помаранчевого проспекту, Баррент просувався на північ, не минаючи жодного будинку. Наслідки опитування були не однакові, що й показують кілька наступних прикладів.

(Громадянка А. Л. Готгрейд, вік 55 років, рід занять — домогосподарка. Тримається дуже прямо, зверхня, але ввічлива, знає собі ціну).

— Ви хочете спитати мене про клас і статус? Чи не так?

— Так, мадам,

— Ви завжди питаєте про клас і статус. Можна подумати, що ви цього не знаєте. Проте гаразд. Оскільки тепер усі рівні, то існує лише один клас. Середній. Різниця полягає в тому, до якої верстви середнього класу належить людина — вищої, нижчої чи середньої.

— А як це визначають?

— За різними прикметами: як людина розмовляє, їсть, одягається, поводиться на людях. З її манер. Одягу. Представника вищого середнього класу можна завжди впізнати за одягом. Безпомилково.

— Розумію. А представників нижчого середнього класу?

— Що ж, насамперед їм бракує творчої енергії. Приміром, вони, носять готовий одяг, навіть не приганяючи його. Те саме і з їхніми будинками. Просте бездумне прикрашання тут не зарадить. По цьому одразу впізнають новачка у вищому середньому класі. Таких людей неохоче запрошують у гості.

— Дякую вам, громадянко Готгрейд. Як би ви визначили свій статус?

Вона знітилася, завагавшись.

— Я ніколи над цим не замислювалася. Гадаю, верхній середній.

(Громадянин Дрейстер, вік 43 роки, професія — продавець взуття. Стрункий, привітний, моложавий чоловік).

— Так, сер. У нас з Мірою троє дітей шкільного віку. Всі хлопчики.

— Чи можете ви розказати, з чого складається їхня освіта?