Читати книгу - "Олександр. Її монстр, Влада Калина"

Розділ 13

Алла сиділа на ліжку і дивилася у вікно. 

Дівчина про щось замислилася. Може про те, що дала свій номер телефону три дні тому, на маскараді, принцу, а він ще й досі не телефонував? А може, вона думала, що робити з тією проблемою, яка виникла в її подруги Анжеліки? Вчора ввечері, коли вони поверталися з роботи, до Анжеліки пристали два здоровенних чоловіки, які були схожі на зеків, що втекли з в'язниці. Руки, ноги покриті татуюванням, один лисий і злий. У нього противний голос, яким він розповідав свої страшилки, про те, як і коли буде знущатися над Анжелікою, якщо та не віддасть борг брата. Ще один борг! Як вияснилося, Андрій злиняв за кордон, а борг їм не віддав. Тож, здавалося, що всі жахи позаду, а вони тільки починалися. Все б нічого, от тільки той бандит повідомив, що вони знущатимуться не тільки над Анжелікою, а ще й її подругу прихватять. Тож, голова сохла в обох дівчат. Що робити? Де брати гроші? 

 

У відкрите вікно повіяв теплий вітерець, прохолодним він ставав вечорами. Алла чекала на Анжеліку, яка з хвилини на хвилину мала прийти. Вона пішла додому по деякі свої речі, адже дівчата вирішили, що Анжеліці поки що потрібно пожити в Алли. Не секрет, що ті головорізи, якщо захочуть то знайдуть їх і тут, але все ж таки, вдвох жити не так страшно.

- Знову літаєш у хмарах? - Алла почула голос Анжеліки, яка стояла у дверях і як завжди мило посміхалася.

- Ти так тихо підкралася.

- Я думала, що ти спиш, не хотіла будити. - Дівчина підійшла ближче і обняла Аллу. Таке враження, що вони не бачилися вічність, але минуло лише пів дня. Може тому, що життя швидкоплинне і зараз ти живеш, а через хвилину тебе може не стати. Анжеліка почала цінити своє життя, і життя подруги з тої самої хвилини, як відчула холодне лезо ножа на своїй шиї вчора ввечері. Ті підозрілі чоловіки, які їй говорили всілякі жахи, перевернули її життя з ніг на голову. І дівчина розуміла, що з ними жартувати не вийде. Олександр Бєлов - це були квіточки. А хто справжні монстри, так це ті два виродки.

Анжеліка сьогодні була одягнена у легку жовту сукню майже до п'ят, з довгими рукавами. Зверху була накинута на плечі літня куртка, темно синя з червоним метеликом на верхній кишені. Але всі ці красиві вбрання не прикрашали її так, як її довге розпущене волосся, і посмішка. Посмішка, за якою ховався страх і біль. 

- Як ти можеш посміхатися, якщо знаєш, що через чотири дні, по гроші прийдуть ті два головоріза? - Алла поклала свою руку подрузі на плечі, адже Анжеліка присіла напроти, в неї в ногах. 

- Якщо я буду плакати, то ті гроші, що мені з неба впадуть?

- Не впадуть, це точно, - важко вдихнула. - Я з Максом розійшлася, - Засмученим голосом пробурмртіла Алла.

- Як це розійшлася?! Коли?! - Анжеліка здивовано блимала очима. Що вже могло статися, адже все було між ними добре?

- П'ятнадцять хвилин тому. Телефонувала йому, щоб позичив нам гроші. В нього є. Але… Він сказав, що він тебе не знає і ніяких грошей не дасть. Тим паче таку суму. Хіба що…

- Що?! Боже, ти мене лякаєш. Говори? Хіба що що?!

- Він згоден дати тобі ті сорок тисяч доларів, якщо ти їх йому відпрацюєш.

- А що потрібно робити? Я все вмію. Ти казала, що в нього автозаправка, я можу бути прибиральницею…

- Ти що Зарудна, не розумієш на що він натякав? Та він про секс казав. Я гадала, що не байдужа йому, а він сволота так і мріє затягнути мою подругу до свого ліжка. Козел! Я йому так і сказала. Його не змусив передумати навіть той факт, що мене теж вб'ють. Як виявилося Максу начхати на мене. Не хочу більше бачити цього зрадника.

- Про секс? От, зараза. Я що схожа на хвойду? От, же ж халепа. - Анжеліка встала. Почала ходити туди сюди. - Це жах! Якби я хотіла так заробляти, то вже б давно була в ліжку з Бєловим. Чорт! Я ж так надіялася на твого Макса. Що ж робити? Де взяти ті бісові гроші? Я і Андрію за кордон вже разів двісті телефонувала, він не відповідає, мабуть номер змінив. Боже!

- А то точно був пiдпис твого брата на тій розписці, яку вони тобі тикали? Бо, знаєш, так може хто завгодно припхатися до тебе і сказати, щоб віддавала борги брата. Так пів міста прийде.

- Так. То його підпис… Я взагалі не розумію, до чого тут я. Я ж цим козлам нічого не винна. Хай шукають Андрія за кордоном і требують ті гроші. Може в поліцію сходити, заяву написати?

- Поки поліція "заворушиться" від тебе і тіні не залишиться.

- А ти вмієш налякати. Чорт.

- Нас через чотири дні вб'ють… Ні, не вб'ють, зроблять з нами таке, що ми самі вмерти захочемо. - Алла дивилася в одну точку і була наче зомбі. Такою Анжеліка свою подругу ще ні разу не бачила. - Не знаю, як ти, а вони мене не дістануть… живу. 

- Боже. Алла, не кажи такого. Чуєш? Будь ласка, не лякай мене. - Зарудна присіла за спиною Алли і обійняла її. - Це моя вина… точніше мого Андрія. Ти тут ні до чого. Ті виродки не мають права лізти до тебе. - Гладила її по голові, щоб заспокоїти. - Поїдь до батьків. Я знаю, що ти з ними не спілкуєшся, але… пересидиш там трохи. На роботі скажемо, що ти на лікарняному.

- А якщо вони прослідкують за мною і приїдуть до батьків? Ні… Слухай, а може ти маєш рацію, напишемо заяву? Ти хоч сестра цьому ігроману, а я взагалі не до чого. 

- Так і зробимо.

- А якщо поліція нам не допоможе?

- Я навіть не знаю. Я не збираюся віддавати тим бандюкам гроші. В мене такої суми і немає. Я ж меблі нові в кредит брала, ще той не виплатила, а новий мені не дадуть. Та й… Це не мій борг.

- Це ти їм скажеш, коли прийдуть по наші душі… і тіла.

- Не прийдуть! - Анжеліка різко підвелася. - Я не дозволю їм скривдити тебе. Я знайду гроші.

- Цікаво де? - Алла повернула голову і помітила цей рішучий погляд подруги. Та явно щось замислила. Щось не зовсім хороше.

- Я зараз же їду в маєток до Бєлова.

- Ти?! Що ти там забула, у свого монстра?

- Попрошу щоб дав грошей. Я впевнена, що ті нещасні сорок тисяч доларів у нього є, не те, що в нас. Для мільйонера це ж мабуть не велика сумма? Як ти думаєш?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍