Читати книгу - "Магія у подарунок, Мiла Морес"

Розділ 17

- Вісімдесят дев'ять відсотків! Це четвертий рівень! Вітаємо Есмеральду із підвищенням!

Я все ще стою на місці, не знаючи, що мені робити. На шию повісили дивний орден у вигляді восьмигранника. Тяжка штука, мало не тягне мене до землі. Дідок повертає мене на місце, змінивши діловий тон на доброзичливий. Говорить зі мною так, ніби я його рідна онука. Стою у своєму секторі і дивуюся. А куточки губ вже смикаються від радості, що накочує. Навіть захотілося задерти підборіддя вище.

Так, я молодець! Знай наших! От якби розповісти про це Енді…

Навіщо я про нього згадала?

Гординя розігралася не на жарт, треба приструнити себе. Що взагалі на мене чекає далі? Підвищення рівня до чого призводить? Я без поняття!

Збір закінчено, всі рушили до виходу. Хоча ні, не до виходу. Чомусь йдуть у мій бік. Трійка Дорсенов підходить, всі з натянутими посмішками.

- Есмеральдо, прийміть наші вітання, - старший із клану схиляється переді мною, театрально прикладаючи руку до грудей. - Хочемо запросити вас на нашу сімейну вечерю, прошу не відмовлятися.

- Дякую, - навіщось пишномовно відповідаю я, а сама думаю, як відмовитися від запрошення: - Я обдумаю.

Делікатно киваю голові могутнього клану, і роблю крок убік, щоб скоріше зникнути, але вони ніби в чергу вишикувалися. Усі підходять по черзі, кланяються, ледь не цілують руку, запрошують то на вечерю, то на зустріч, то на дачний відпочинок. Що відбувається?

Тепер усі Нотрили стоять поряд. Елім посвіжішав, посміхається мені. З чого б це? Все забув? Стегно не болить?

- Есмеральдо, - мені уклін відважив головний Нотрил - Калеан, неочікувано та приємно. Перший красень всього сімейства та нашої спільноти загалом. – Дозвольте вас привітати. Тепер ми розуміємо, що всіх магів покликали на озеро для захисту вас, а не тієї людини, яку ви врятували.

Я перебуваю в м'якому шоці від цього припущення. Говорить так, ніби констатує факт. А я щось сумніваюся. Там же був Енді, це він та важлива людина, якій загрожувала загибель.

Калеан потягнувся до моєї руки, я не встигла зреагувати. Він уже підносить тильну сторону моєї долоні до своїх губ, делікатно і якось особливо галантно схилившись уперед. Те саме зробив Елім, лукаво посміхаючись, невідривно вдивляючись у мої очі. На щастя, третій брат утримався. Під сталевим поглядом Калеана просто відвернувся. Помітила напругу, що мигнула, між ними.

- Запрошуємо вас на нашу сімейну вечерю цієї суботи. Прошу не відмовлятися, тим більше, як я зрозумів, ви досить дружні з моїм братом, - Калеан сама ввічливість, каже стримано, чітко вимовляючи кожен звук, слова не злітають з його вуст поспіхом. Він випромінює спокій і впевненість у собі. У всьому сказаному немає і частки ймовірності, що я відмовлюся.

- Дякую, вечір суботи в мене вже зайнятий, - відповідаю в їхній же манері, наслідую, бачу, Елім посміюється.

- Мій брат заїде за вами до шостої.

Він не почув моєї відповіді? Дивлюся з неприхованим подивом.

- Перепрошую, ваш погляд правий, я сам заїду за вами о шостій.

І вони відкланялися, тобто швиденько пішли. А я взагалі не погоджувалася. Широкі спини Нотрилів залишили будівлю збору, і насамкінець я побачила дивну жестикуляцію Еліма, який щось доводив своєму старшому братові.

А-у, хлопці? У мене може побачення заплановано!

Так, збір цього разу видався цікавим. Подумати тільки! Я тепер маг четвертого рівня! Кожен Нотрил окремо на тому ж таки стоїть! Тепер і я їм врівень! Задоволена собою, тільки не розумію, чому такі значні зміни трапилися зі мною. Чула раніше, що максимум маги скачуть на десять відсотків за п'ять років, а багато хто взагалі стоїть на місці. Я що, особлива?

Пізно ввечері отримала повідомлення від Еліма:

- З нетерпінням чекаю суботи, - і підморгуючий смайл до всього сказаного.

Знущається!

Починаю копатися у голові. Чому всі клани раптом захотіли зі мною потоваришувати? Зрозуміло, що тепер я сильніший, але що їм за користь від цього? Навряд чи комусь так потрібний мій захист, вони й самі непогано справлялися усі ці роки. Щось тут нечисте, і я не можу збагнути, що саме, але я розгадаю цей ребус.

***

Всю суботу мені наполегливо дзвонив Елім. Ігнорувала, скільки могла. Отримала ще тисячу повідомлень від прохань до обурень. Здалася.

- Так, Еліме, я вже готова.

- Калеан виїжджає. Де тебе забрати?

- Чому не ти? Мені не по собі в компанії твого брата.

- Я поїду з ним, якщо хочеш.

Навіть не знаю. А якщо не хочу зовсім? Напружує мене вся ця ситуація. Від інших запрошень я просто увильнула і зникла з поля зору, але Нотрили буквально змушують мене танцювати під їхню дудку.

Через півгодини мене підібрали два брати біля гарної висотної будівлі. Звичайно, я живу далеко не там, але я конспіруюсь. Не вистачало ще адресою своєю світити.

- Привіт, дозволь тобі допомогти, - Елім вийшов з машини, підійшов до мене першим, он як старається, тримається павичем, тільки якимось дивно задоволеним.

- Дякую, - сіла на заднє сидіння без допомоги його руки.

І сама можу впоратися із такою елементарною річчю. Чекала, що Елім займе місце поруч із братом, тобто спереду, але він сів поруч зі мною, безсоромно порушивши мої особисті межі. Машина наче й велика, але Елім виявився катастрофічно близько. Я інстинктивно втиснулася в дверцята машини.

- Чудово виглядаєш, - дивиться на мене збоку, надто пильно. Я ще раз пошкодувала, що піддалася, взагалі не варто було йому відповідати. - Тобі пасує ця сукня.

- Дякую, - посміхнулася нещиро, навіть націлено зробила саркастичний вираз обличчя, даючи зрозуміти, що в його компліменти не вірю.

Доїхали мовчки. Я навіть не зрозуміла, де ми опинилися, але начебто виїхали за місто. Зупинилися біля розкішного будинку часів Середньовіччя. Я вразилася, але не подала вигляду. Мабуть, усі покоління Нотрилів жили у цьому особняку.

- Прошу, Есмеральдо, - цього разу мені руку подав Калеан. Йому я побоялася відмовити, якось грізно він на мене дивиться, я здригаюся. Ось з ким я б точно не хотіла залишитися наодинці. Елім на його тлі як м'яке плюшеве ведмежа.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍