Читати книгу - "Моя, бо кохаю, Оксана Мрійченко"

Глава 12. Влад

Зупинивши машину біля триповерхової будівлі клініки, Влад заглушив двигун. Спека тривала третю добу поспіль і вулиці нагадували гарячу пустелю. Владу дуже хотілося втекти з міста. Однокурсники Лери запропонували гарну ідею з поїздкою на озеро. Вже післязавтра можна буде втекти з розпеченої сонцем столиці і провести вихідні на природі. Влад домовився з керівником СТО про відпустку на тиждень, яка почалася відсьогодні. Хотілося провести цей час з Лерою. Влад зайшов у клініку, кивнув привітній медсестрі на рецепції та рушив вперед коридором. Зупинившись перед потрібним кабінетом, він постукав і відчинив двері. 

— Привіт, тату!

Кабінет був невеликим, але затишним. Основну його частину займав великий стіл. За ним сидів чоловік років п’ятдесяти у світлих штанах і білосніжній сорочці з коротким рукавом. Його коротке темне волосся було охайно підстрижене, а прямий ніс та гладко поголене підборіддя видавали рішучий і твердий характер.

— Владислав! — чоловік підняв на Влада свої карі очі, підвівся на ноги і простягнув через стіл праву руку. — Привіт, сину! Сідай.

— Навіщо кликав? — Влад потиснув його руку і сів на стілець навпроти столу.

— Поговорити хотів. Сесію ти здав. Які плани на літо?

— Відпочиватиму. Це ж літо, — Влад поглянув на батька, який вже знову опустився у своє велике світло-коричневе крісло.

— А до бабусі у Варшаву не хочеш поїхати? Вона б тобі зраділа.

— Можу з’їздити на пару днів. Але не на все літо.

Двері кабінету відчинилися і на порозі з’явилася невисока жінка років сорока п’яти в короткому білому халаті. Її пряме чорне волосся було охайно зібране на скронях заколками і ледь накривало плечі. Побачивши Влада, жінка посміхнулася і підійшла до нього. Її світло-сірі очі сповнилися теплом.

— Привіт, мамо! — Влад підвівся на ноги, обіймаючи жінку.

— Привіт, сину! Ярославе, чому ти мене не покликав? — жінка з докором поглянула на чоловіка за столом і знову перевела погляд на Влада. — Любий, я тебе майже не бачу останнім часом!

— Наш син вже дорослий, Христю, — промовив Ярослав. — Тепер його в батьківський дім навіть пряником не заманиш.

— Вибач, мамо, — посміхнувся Влад. — Багато справ останнім часом.

— А може справа лише одна і звати її Лера? — насупилась Христина.

— Мамо, Лера тепер моя дівчина, — Влад знову сів на стілець.

— І через цю дівчину ти не хочеш їхати на літні канікули у Варшаву, — додав Ярослав. — Христю, а ти чому зайшла?

— Нові УЗД апарати привезли, — жінка зустріла його погляд. — Ти йдеш?

— Прийми доставку сама, — промовив Ярослав. — Я підійду трохи згодом.

Христина кивнула чоловіку, поцілувала Влада в щоку і вийшла з кабінету. Коли за жінкою зачинилися двері Ярослав знову перевів погляд на сина.   

— Так, я не хочу розлучатися з Лерою на все літо, — спокійно промовив Влад.

— І що ти в ній знайшов? — Ярослав став похмурим і підвівся на ноги. — Досі не вірю, що заради цієї Лери ти пожертвував навчанням у Варшаві!

— Ти хотів від мене диплом психолога. Диплом буде. В чому проблема?

— В університеті, Владе! Диплом нашого політехнічного чи одного з найкращих медичних університетів Польщі та Європи. Відчуваєш різницю?

— Ні, не відчуваю. Ти чудово знаєш, що я не хочу бути психологом.

— О, знову ти про свою ідіотську мрію з СТО! — роздратовано фиркнув Ярослав. — Не розумію тебе! Я пропоную готовий бізнес, престижну професію та гарний дохід. Чому відмовляєшся?

— Бо хочу займатися улюбленою справою. Навіть якщо вона менш престижна.

— Раніше ти не бунтував. Це твоя Лера тебе навчила з батьком сперечатися?

— Я завжди хотів СТО. І Лера радить мені не відмовлятися від мрії.

— А у Лери таке влаштоване життя, що вона може давати тобі поради? — Ярослав зневажливо хмикнув. — Батько водій швидкої, а мама бухгалтерка.

— Її батьки чудові люди, — Влад витримав твердий погляд батька. — І для мене Лера найкраща дівчина в усьому світі.

— Ця дівчина підбиває тебе на дурні рішення. А якщо бізнес не піде? Що скаже твоя Лера, якщо ти не зможеш пригощати її вечерями в дорогих ресторанах?

— Леру не цікавить матеріальне, тату. І я маю до неї серйозні почуття.

— Тобі лише дев’ятнадцять буде! — вигукнув Ярослав. — Які почуття?! В такому віці хлопці лише одним місцем думають! Я розумію, хочеться розважитися…

— Лера для мене не розвага, — впевнено перебив його Влад.

— Вона погано на тебе впливає. Отямся, сину! Годі вже цих мрій про СТО.

— Я не відмовлюся від своєї ідеї. Якщо не підтримаєш, обійдуся без твоєї підтримки, — Влад підвівся на ноги та рушив до дверей. — Бувай, тату!

Покинувши клініку, Влад підійшов до машини і зітхнув. Батьки завжди ставилися до Лери з неприязню і це страшенно бісило. Чому вони звикли оцінювати людей лише за рівнем доходів? У задній кишені джинсів озвався дзвоном телефон. Влад витягнув гаджет, поглянув на екран і з посмішкою прийняв виклик.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍